Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

хвилюйся, ми підберемо тобі зубну щітку, коли будемо там. Я впевнений, що ти вже з усіма попрощалась, але в нас є ще трохи часу на швиденьке коло обіймів та поцілунків перед тим, як ми вирушимо в дорогу.

Після цієї незвичайної пропозиції (яка вперше прозвучала в маєтку Кроу) Юпітер побіг до столу, стискаючи кожного з Кроу по черзі. Морріґан не знала, сміятися чи тікати, коли він нахилився до обличчя її батька, що закам’яніло від жаху, і подарував йому гучний мокрий поцілунок.

— Це вже занадто! — зашипів Корвус, підводячись із крісла. Одна річ, коли якийсь чоловік без попередження вривається в маєток Кроу на Вечоріння, але коли він починає фізично виявляти свою прихильність, — це вже зовсім інше. — Ви ніякий не наставник. Зараз же вимітайтеся з мого дому, доки я не викликав поліцію!

Юпітер усміхнувся, ніби його насмішила ця погроза.

— Я наставник, канцлере Кроу. Я наставник цієї повільної, але чарівної дитини. Це чесно й законно, запевняю вас. Вона підписала договір. Він у мене.

Він витягнув пом’ятий, зморщений і потертий шматок паперу, який Морріґан одразу впізнала. Юпітер указав пальцем на її підпис із маленькою чорною вороною на чорнильній ляпці.

Але це неможливо.

— Я не розумію, — сказала Морріґан, хитаючи головою. — Я бачила, як він згорів дотла.

— О, це був Диво-договір, — він безтурботно помахав ним. — Він створює ідентичні оригіналу копії з того моменту, коли ти його підпишеш. Це й пояснює те, що в нього обпалені краї.

— Я ніколи цього не підписував, — сказав Корвус.

— Я ніколи не просив вас це зробити, — стенув плечима Юпітер.

— Я її батько! Цей договір вимагає мого підпису.

— Він вимагає лише підпису дорослого опікуна і…

— Диво-договори незаконні, — сказала Бабуся, до якої нарешті повернувся голос. — За Актом про зловживання дивією. Ми повинні негайно вимагати вашого арешту.

— Що ж, робіть це швидше, бо в мене лише декілька хвилин, — сказав Юпітер зі знудженим виглядом. Він подивився на годинник. — Морріґан, нам справді треба йти. Час збігає.

— Я знаю, що мій час збігає, — сказала Морріґан. — Ви зробили помилку, містере Норт. Ви не можете бути моїм наставником. Сьогодні мій день народження.

— Ну звісно! З днем народження! — Він відвернувся до вікна і крадькома визирнув із-за штор. — Ти не проти, якщо ми відсвяткуємо іншим разом? Зараз уже трохи пізно, і…

— Ні, ви не розумієте, — перебила його вона. Слова в її роті були важкими й сухими на смак, але вона змусила себе їх вимовити. — Я в Реєстрі Проклятих Дітей. Сьогодні Вечоріння. Я повинна померти опівночі.

— Дорогенька, ти така песимістка.

— Тому я й спалила договір. У ньому немає ніякого сенсу. Мені шкода.

Тепер Юпітер кидав тривожні погляди у вікно, насупивши лоба.

— Але ти таки підписала договір перед тим, як спалити його, — сказав він, не обертаючись до дівчинки. — І хто сказав, що ти помреш? Ти не повинна помирати, якщо не хочеш.

Корвус гупнув кулаком по столу.

— Це просто нестерпно! За кого ви себе маєте, вдершись до мого будинку і засмучуючи мою родину цими нісенітницями?

— Я вже сказав вам, хто я, — терпляче сказав Юпітер, ніби говорив з нерозумним дитям. — Мене звати Юпітер Норт.

— А мене Корвус Кроу, і я державний канцлер Великого Вовчезему і поважний член Зимноморської партії, — сказав Корвус, випнувши груди. Тепер він був на коні. — Я вимагаю, щоб ви негайно пішли звідси і дали мені спокійно оплакати смерть моєї доньки.

— Оплакати смерть вашої доньки? — повторив Юпітер. Він зробив два повільні кроки в бік Корвуса і завмер. Його очі світилися. Волосся на руках Морріґан стало дибки. Голос Юпітера впав на цілу октаву, коли він тихо заговорив з крижаним і безмовним гнівом, який було важко витримати. — Можливо, ви маєте на увазі доньку, яка прямо зараз стоїть перед вами? Яка цілком очевидно, абсолютно, надзвичайно жива?

Корвус бризнув слиною і вказав тремкою від гніву рукою на настінний годинник.

— Що ж, зачекайте декілька годин!

Морріґан відчула щось слизьке всередині, але не знала точно, через що. Їй завжди було відомо, що вона помре на Вечоріння. Її батько й бабуся ніколи не приховували цього від неї. Нічого дивного, що Корвус був готовий прийняти її долю, але раптом Морріґан зрозуміла, що для нього вона вже мертва. Можливо, в його серці вона була мертва всі ці роки.

— Морріґан, — сказав Юпітер голосом, який разюче відрізнявся від того, яким він розмовляв з її батьком. — Хіба ти не хочеш жити?

Морріґан здригнулася. Що це за питання?

— Не має значення, чого я хочу.

— Має, — наполягав він. — Це дуже, дуже важливо. На цю хвилину це єдине, що має значення.

Вона кинула погляд на батька, на бабусю й мачуху. Усі вони уважно і напружено спостерігали за нею, ніби вперше по-справжньому побачили її.

— Звичайно, я хочу жити, — тихо сказала дівчинка. Вона вперше в житті вимовила ці слова вголос. Напруга в грудях трохи спала.

— Гарний вибір, — усміхнувся Юпітер. Похмура тінь зникла з його обличчя так само швидко, як і з’явилась перед цим. Він повернувся до вікна. — Смерть — це нудно. У житті безліч розваг. У житті постійно що-небудь трапляється. Що-небудь несподіване. Речі, події, яких ти ніяк не очікуєш, тому що вони такі… раптові — Він повільно позадкував, не зводячи очей з вікна і намагаючись намацати руку Морріґан. — Ось, наприклад, прямо зараз, б’юсь об заклад, ти не очікувала, що твоя так звана смерть прибуде на три години раніше.

Морріґан відчула, як їй на обличчя посипався якийсь пил. Коли вона витерла його і підняла очі вгору, то побачила, що люстри гойдаються, а на штукатурці з’являються тріщини. Шибки задеренчали, лампи заблимали. З’явився запаморочливий запах горіння.

— Що це? — вона інстинктивно стиснула його руку. — Що відбувається?

Юпітер нахилився і прошепотів їй на вухо:

— Ти довіряєш мені?

Вона не вагалася ні хвилини.

— Так.

— Ти впевнена?

— Цілком.

— Гаразд. — Він подивився їй в очі. Підлога в них під ногами тремтіла. — За мить я зніму ці штори. Але що б ти там не побачила, не бійся. Вони можуть відчути твій страх.

Морріґан ковтнула клубок у горлі.

— Вони?

— Просто роби те, що я скажу, і все буде добре. Так? Не боятися.

— Не боятися, — повторила Морріґан. А тим часом страх уже отаборився в неї всередині й розпочав святкування. Оглядове колесо страху ліниво крутилося в неї у животі. Циркові слоники страху танцювали там.

— Що за чортівню ви несете? — сказала Бабуся. — Що він тобі говорить, Морріґан? Я вимагаю…

Швидким спритним рухом Юпітер