Йон Колфер - Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

«Нещодавно за цим столом сиділи контрабандис­ти, — думав Артеміс. — Не кажучи вже про лордів злочинного світу, хакерів, біржових махінаторів, фальшивомонетників, чорних торговців і злодіїв-домушників. Старий сімейний бізнес».

Артеміс Старший закрив свій Ноутбук. Він був блідий і здавався дуже виснаженим, але в його очах яскраво світилась колишня рішучість.

— План такий. Ми повинні знайти не просто ін­ший варіант, а якнайбільше можливих рішень. Бат­лер візьме літак і вирушить у Китай. Немає часу для офіційних каналів, тож, можливо, тобі вдасться зна­йти злітну смуту, де вильоти контролюються не так жорстко.

Батлер кивнув.

— Я знаю таке місце. Я можу злітати туди і назад за два дні.

Артеміс Старший був задоволений.

— Добре. Літак заправлений і готовий до польоту. Я вже зібрав екіпаж і потурбувався про запасного пі­лота.

— Мені треба взяти з собою лише кілька речей, і я можу рушати.

Артеміс міг собі уявити, які речі пакуватиме Бат­лер, особливо якщо на злітно-посадковій смузі не буде ніяких чиновників.

— А що ти робитимеш, батьку? — запитав він.

— Я збираюся в Англію, — сказав Артеміс Стар­ший. — Я можу взяти гелікоптер до аеропорту Лондон-Сіті, а звідти на лімузині до Харлі-стріт. Там є кілька фахівців, з якими я можу поговорити. І буде ефективніше, якщо я поїду туди, ніж привезу їх усіх сюди. Коли хоча б хтось із них зможе кинути навіть найменший промінь світла на ситуацію з мамою, то я заплачу будь-яку суму, аби вони приїхали. Навіть за необхідності викуплю їхню практику.

Артеміс кивнув. Розумна тактика. Він і не чекав меншого від людини, яка протягом двох десятиліть успішно керувала злочинною імперією, а в останні кілька років стала гуманістом.

Усе, що Артеміс Старший робив зараз, підпо­рювалось нормам моралі. Починаючи від його аб­солютно законної торгівлі одягом і закінчуючи акціями в компанії «Сила Землі», асоціації бізнесменів-однодумців, які будували все: від автомобілів на відновлювальному пальному до геотермальних пристроїв та сонячних панелей. Навіть автомобілі, літак і гелікоптер Фаулів були оснащені передовими фільтрами, щоб зменшити викиди вуглекислого газу.

— Я залишусь тут, — оголосив Артеміс, не чека­ючи, поки його про це запитають. — Я можу коорди­нувати твої дії, встановити веб-камеру так, щоб фа­хівці з Харлі-стріт могли побачити маму, спостерігати за доктором Шальке та міс Бук, а також провести мій власний пошук можливих методів лікування в Ін­тернеті.

Артеміс Старший трохи посміхнувся.

— Точно, синку. Я і не подумав про веб-камери.

Батлер уже хотів від’їжджати, але у нього була ще одна справа.

— Мені не хочеться залишати Артеміса самого. Хоча він і геній, але все одно є уродженим настирою та магнітом для неприємностей. — Охоронець під­моргнув Артемісу. — Без образ, юний сер, але ви з легкістю можете перетворити недільний пікнік на міжнародний інцидент.

Артеміс поблажливо прийняв звинувачення.

— Я не ображаюсь.

— Я теж про це подумав, — сказав Артеміс Стар­ший, чухаючи підборіддя. — Але ми не маємо вибо­ру. Няня погодилась на кілька днів забрати близню­ків до свого котеджу в Хоусі, але Арті потрібен тут, тож йому доведеться подбати про себе.

— І це не буде проблемою, — сказав Артеміс. — Повірте в мене хоч трохи, будь ласка.

Артеміс Старший потягнувся через стіл і поклав свою руку на руку сина.

— Віра одне в одного — це все, що ми зараз ма­ємо. Ми мусимо вірити, що можемо врятувати нашу маму. Ти віриш у це?

Артеміс помітив, що одне з верхніх вікон гойдну­лось і повільно відчинилось. Лист залетів у кімнату, підхоплений легеньким вітерцем, а потім вікно ніби­то само собою зачинилось.

— Я вірю, тато. З кожною хвилиною все більше і більше.

Холлі не показувалась, допоки модифікований «Сікорський S-76C» Артеміса Старшого не піднявся з гелікоптерного майданчику на даху. Артеміс був зайнятий установленням веб-камери у ногах ліжка матері, коли ельфійка з’явилась у полі його зору і по­клала руку йому на плече.

— Артемісе, мені дуже шкода, — сказала вона тихо.

— Дякую, що прилетіла, Холлі, — сказав Арте­міс. — Ти дісталася досить швидко.

— Я була на поверхні у Фінляндії, переслідувала кракена.

— А, чудовисько Теннісона, — сказав Артеміс, за­плющивши очі і пригадуючи кілька рядків з відомо­го вірша.

«Під звуки штормових вітрів, В безодній глибині

Не потурбований ніким

Спить кракен і не бачить снів...»

— Спить? Уже ні. Подивись пізніше заголовки новин. Імовірно, був вибух природного газу.

— Здається, Фоулі знов повернувся до своїх ста­рих піар-трюків.

— Так.

— Зараз залишилось не так уже й багато кракенів, — сказав Артеміс. — За моїми підрахунками — сім.

— Сім? — здивовано запитала Холлі. — Ми від­стежили лише шість.

— Ах так, шість. Я мав на увазі шість. У тебе но­вий костюм? — поцікавився він, надто швидко змі­нюючи тему.

— Так, більш сучасний, ніж попередній, — відпо­віла Холлі, залишаючи цікаве зауваження про кракена для подальшого дослідження, але трохи пізні­ше. — У нього автоматична броня. Якщо сенсори відчувають наближення чогось величезного, то весь костюм вигинається, щоб пом’якшити удар. Сьогод­ні це вже один раз урятувало мені життя.

Іконка повідомлення запищала у шоломі Холлі, і їй знадобилась лише одна мить, щоб прочитати ко­роткий текст.

— Номер Один уже в дорозі. Вони відправляють підйомник у Восьмій Секції. Шляху назад немає, тож що б нам не треба було зробити, це слід робити швидко.

— Добре. Будь-яка допомога стане мені в нагоді.

їхня розмова припинилася, тому що смертельна хвороба Анджеліни Фаул повністю зайняла їхні дум­ки. Вона була бліда, і запах лілій висів у повітрі.

Артеміс крутив у руках веб-камеру. Раптом вона впала і закотилася під ліжко.

— От же ж прокляття, — вилаявся він, стоячи на­вколішках і простягнувши руку у темряву. — Я не можу... Я просто не можу...

І раптом уся жахливість ситуації звалилась на нього.

— Що я за син? — прошепотів він. — Брехун і зло­дій. Усе своє життя мама тільки те і робила, що лю­била і намагалася захистити мене, а тепер вона може померти.

Холлі допомогла Артемісу підвестися.

— Ти вже зовсім інша людина, Артемісе, і ти лю­биш свою матір, чи не так?

Артеміс важко зітхнув.

— Так. Звичайно.

— Отже, ти хороший син. І твоя мама побачить це, як тільки я її вилікую.

Холлі смикнула шиєю, і магічні іскри полились з кінчиків її пальців, закручуючись у вигляді пере­вернутого