Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

отсутствует

Пролог

Як описати Артеміса Фаула? Багато психіатрів пробували це зробити, але в них нічого не вийшло. Головним чином через інтелект Артеміса. Хлопець може обійти будь-який запропонований йому тест. Він збентежив не одне світило медицини, а переважна більшість, піймавши облизня, поверталася до своїх клінік чухати потилицю.

Артеміс — геній, немає сумніву. Проте чому він, такий неординарний, присвятив себе злочинам? На це запитання може відповісти лише одна людина. Та вона тримає язика за зубами.

Можливо, найкращий спосіб змалювати точний портрет Артеміса — розказати про його першу злочинну справу. Я зібрав у цьому звіті все, починаючи зі спогадів потерпілих, і коли ви читатимете цю історію, то зрозумієте, що це було не так уже й легко.

Усе почалося кілька років тому, на початку двадцять першого століття. Артеміс Фаул розробив план, як урятувати статок своєї родини. План, що міг зруйнувати цивілізації та втягнути планету у війну між різними світами.

Тоді йому було дванадцять років…

Глава 1: КНИГА

ХОШИМІН улітку. Жарко, як не крути. Немає потреби казати, що Артемісу Фаулу не довелося б терпіти такі незручності, якби на кону не було чогось надзвичайно важливого. Важливого для плану.

Сонце Артемісу не підходило. Він не дуже добре на ньому почувався. Довгі часи в кімнаті перед монітором позбавили його шкіру будь-якого кольору. Хлопець був блідий, немов вампір, і майже так само не терпів сонячного світла.

— Сподіваюсь, ми на правдивому шляху, Батлере, — сказав він тихим уривчастим голосом, — Особливо після Каїру.

Такий собі легенький натяк. До Єгипту вони вирушили, довірившись словам інформатора Батлера.

— Ні, сер. Цього разу я певен. Нгуєн — непоганий чоловік.

— Гм-м. — Така впевненість аж ніяк Артеміса не переконала.

Перехожі здивувалися б, коли почули, що великий євразієць звертається до хлопчиська «сер». Па дворі, врешті-решт, третє тисячоліття. Але то були не звичайні стосунки і не звичайні туристи.

Вони сиділи у вуличному кафе на вулиці Донг Хай і спостерігали за місцевими підлітками, що на мопедах кружляли площею.

Нгуєн спізнювався, і маленький клаптик парасольки аніскільки не міг поліпшити настрою Артеміса. Втім, то лише буденний песимізм. За поганим настроєм ховався проблиск надії. Може, ця подорож матиме реальні результати? Може, вони знайдуть Книгу? Чи не забагато вони хочуть?

До столика підійшов офіціант.

— Іще чаю, панове? — спитав він, киваючи головою.

Артеміс зітхнув.

— Облишмо театр, сідайте.

Офіціант спантеличено глянув на Батлера, який хоча б був дорослим.

— Але ж, сер, я офіціант.

Артеміс постукав пальцями по столу.

— У вас черевики ручної роботи, шовкова сорочка і три золоті каблучки. Ви розмовляєте англійською з оксфордським акцентом, і нігті у вас блищать після манікюру. Ви не офіціант. Ви наш інформатор, Нгуєн Хуан, і ви вирішили влаштувати цей маскарад, щоб перевірити, чи немає у нас зброї.

Нгуєн знизав плечима.

— Ваша правда. Як дивно!

— Навряд чи. Старий фартух не перетворює на офіціанта.

Нгуєн сів і налив до крихітної порцелянової чашечки м’ятного чаю.

— Дозвольте задовольнити вашу зацікавленість нашою зброєю, — продовжив Артеміс. — Я неозброєний. Проте Батлер, мій... е-е... дворецький, у кобурі під пахвою має «зігзауер», у черевиках — два ножі, у рукаві — двоствольний деррінджер, ланцюг на годиннику і три світло-шумові гранати в різних кишенях. Щось іще, Батлере?

— Дрючок, сер.

— Так. Старий добрий дрючок, прихований під сорочкою.

Тремтячими руками Нгуєн підніс до рота чашку.

— Не лякайтеся, пане Хуан, — посміхнувся Артеміс. — До вас зброю не застосують.

Не схоже, щоб Нгуєна це заспокоїло.

— Ні, — продовжив Артеміс. — Батлер міг убити вас сотнею різних способів, навіть не звертаючись до свого арсеналу. Хоча особисто я вважаю, що і одного б вистачило.

Тепер Нгуєн уже зовсім перелякався. Артеміс знав, як справити на людей враження. Блідий підліток, що розмовляє, немов поважний і освічений дорослий. Нгуєн щось чув про Фаулів, — та й хто не чув у міжнародному злочинному світі? — проте він уважав, що матиме справу з Фаулом-старшим, а не з якимось хлопчиськом. Хоча слово «хлопчисько» не дуже й личило тому, хто перед ним сидів. А цей велетень Батлер? Він же своїми величезними лапами може легко переламати хребет, немов гілочку. Нгуєну здалося, що ніяка кількість грошей не варта того, щоб провести в такій компанії хоча б іще одну хвилинку.

— Щодо нашої справи, — сказав Артеміс і поставив на стіл мініатюрний диктофон. — Ви відгукнулися на наше оголошення в Інтернеті.

Нгуєн кивнув і почав благати невидимих богів, щоб інформація виявилася достовірною.

— Так, пане... Пане Фаул. Ви шукаєте... І я знаю, де це можна знайти.

— Справді? І ви думаєте, що я вам повірю? Може, ви відправите мене просто до пастки. Наша родина має не одного ворога.

Батлер клацнув пальцями і спіймав непомітного комара за вухом свого працедавця.

— Ні, ні. — Нгуєн потягнувся за гаманцем. — Ось, дивіться.

Артеміс уважно подивився на полароїдний знімок. Як йому хотілося, щоб серце спокійно відбивало свій ритм! Світлина багато обіцяє, та сьогодні можна геть усе підробити, був би лише комп'ютер та планшетний сканер. На фото була рука. Ряба зелена рука.

— Гм, — пробурмотів хлопець. — Поясни.

— Це жінка. Цілителька. Живе неподалік вулиці Ту До. Працює за пляшку рисового вина. Увесь час п’яна.

Артеміс кивнув. Певний сенс у цьому є. Пияцтво. Один із небагатьох достовірних фактів, які йому довелося назбирати про підземний світ. Хлопець підвівся, розправив зморшки на футболці.

— Дуже добре. Ведіть, пане Нгуєне.

Нгуєн витер піт зі своїх тоненьких вусиків.

— Лише інформація. Така була угода. Не хочу ніяких проклять на свою голову.

Батлер професійним жестом обхопив інформатора за шию.

— Вибачте, пане Нгуєне, але час, коли ви мали вибір, уже давно минув.

Батлер, незважаючи на опір, потягнув в’єтнамця до взятої напрокат машини, у якій, чесно кажучи, на вулицях Хошиміна, або Сайгона, як його продовжували називати місцеві, не було ніякої потреби, та Артеміс волів триматися щонайдалі від людей.

Джип пересувався до болю повільно, аж серце стискалося, і Артеміс знову почав мучитись від неприємного передчуття. Ніяк не міг відмахнутися від гнітючих думок. Невже вони нарешті дісталися фіналу квеста? Невже після шести хибних кроків вони знайшли на кінці веселки золото у вигляді пропитої цілительки? Артеміс ледь стримав усмішку. Золото