Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра, Шекспір Вільям

Шкода, я не Юнона,
А то б тебе Меркурій дужокрилий
Вмить до Юпітера відніс. Ще трохи...
Думками дурень багатіє. Так...
Антонія висаджують нагору до Клеопатри.
Сюди, сюди його... Вітаю, любий!
Умри, де жив, і в поцілунках знов
Вернися до життя. Якби ж вони
Уміли воскрешати, я своїх
Губів не шкодувала б.
Всі Жаль дивитись!
Антоній Вмираю, єгиптянко... Дай вина,
І я скажу...
Клеопатра Ні, я скажу! Я зараз
Такого набалакаю Фортуні,
Що спересердя колесо зламає
Брехлива баба!
Антоній Ще два слова, люба.
Удавшися до Цезаря, врятуєш
Життя і честь...
Клеопатра То речі несумісні.
Антоній Послухай, люба... Із його придворних
Лиш одному довірся Прокулею.
Клеопатра Своїй відвазі і своїм рукам
Довірюсь я, а не його придворним.
Антоній Не плач і не крушися над сумним
Кінцем моїм, потіш себе думками
Про той щасливийччас, коли я був
Між владарями світу найелавніший.
Я не вмираю смертю боягуза,
Що перед співвітчизником скидає
Шолом покірний. В чесному бою
Я, римлянин, із римлянином бився
І гину переможений... Мій дух
Відходить... Більш несила...
Клеопатра Як! Ти вмреш?
Найблагородніший з людей? А я?
Я маю жити в світі осоружнім?!
Таж він без тебе — хлів брудний.
Антоній умирає.
О, гляньте,
Дівчата, вже вінець землі став прахом...
Владарю мій! Зів'яв звитяги лавр!
Упала корогва. Мужі і діти
Зрівнялись між собою. Незрівнянне
Покинуло цей світ, і не зосталось
Під місяцем-приблудою нічого
Уваги вартого.
(Непритомніє)
Харміана Збудись, царице!
Ірада Вона... умерла.
Харміана Владарко!
Ірада Царице!
Харміана Ясновельможна!
Ірада Владарко Єгипту!
Харміана Ірадо, тихше...
Клеопатра Не цариця, я —
Звичайна жінка, почуттям підвладна
Так само, як корівниця убога,
Приставлена до чорної роботи.
Було б мені тим скіпетром своїм
В лице богам пошпурити й сказати,
Що світ цей був від їхнього не гірший,
Допоки, заздрісні, наш самоцвіт
Вони не вкрали. Все тепер — ніщо.
Терпіння — п'яний чад, а нетерпіння —
Скажений пес. Хіба ж тоді це гріх —
Не ждати смерті, а самим піти
В її оселю потаємну?.. Що ви?
Що з вами, любі? Ну ж бо, Харміано!
Мої хороші! О!.. Наш світоч згас...
Мужайтесь, друзі. Схоронім його,
А далі... Наберемося відваги,
Як личить римлянам високородним,-
Ми теж зуміємо достойно вмерти.
Остиг душі великої покров.
Один лиш друг тепер зостався в нас —
Відвага стрінути свій смертний час.
Виходять. Згори виносять тіло Антонія.

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Александрія. Табір Цезаря.
Входять Цезар, Агріппа, Долабєлла, Меценат, Галл, Проку-
лей та і н ш і.
Цезар Йди, Долабелло, й зажадай, хай здасться.
Розбитий він, і зволікати смішно,-
Так і скажи.
Долабєлла Усе скажу, владарю.
(Виходить)
Входить Д є р к є т з мечем Антонія в руках.
Цезар 3 оцим переді мною? Хто такий?
Деркет Деркет. Я досі був на службі в того,
Кому служити кожен мав за честь,-
В Антонія. Він був моїм вождем,
Допоки міг вести нас за собою,
І я життя для нього не щадив.
Як ти мене прийняти зволиш — буду
Для тебе, чим для нього був. Не зволиш —
Тобі життя ввіряю.
Цезар Що це значить?
Деркет Це значить, Цезарю, що він помер.
Цезар Ні, від падіння велетня такого
Земля вся наша б мусила здригнутись,
Позаганявши левів в городища,
А городян — в печери! Смерть його —
То не звичайна смерть. Ім'я "Антоній"
Півсвіту значило.
Деркет А все ж він вмер.
І то не від сокири правосуддя,
Не від кинджала найманого. Ні,-•
Рука, що кожним порухом своїм
Лишала карби доблесті, у серця
Позичила відваги і його ж
Мечем пробила наскрізь. Ось той меч,
Із рани вийнятий,— на нім сліди
Найблагороднішої крові.
Цезар Друзі,
Ви посмутніли? Хай простять боги,
Та звістка ця не може не зросити
Й очей царя.
Агріппа Як дивно все! Природа
Велить, щоб ми оплакували те,
Чого самі так прагнули.
Меценат Пороки
Були його чеснотам рівноважні.
Агріппа Це муж був виняткової душі,-
Таких вождів історія не знала.
Та ви, богове, волите зумисне
Нас наділяти хибами, щоб ми
Були людьми, не більш. А Цезар, бачу,
Зворушений.
Меценат В цім дзеркалі великім
Він сам себе побачив.
Цезар Ох, це я
Призвів тебе, Антонію, до цього!
Та ріжемо ми й власну хвору плоть.
З нас хтось один мав перший світ покинуть,
Було нам тісно вдвох на ньому жити.
І все-таки я кров'ю серця плачу:
Чом я і ти — мій брат, суперник гідний
І в задумах найвищих, друг, соратник
На полі бою та в державній владі,
Моя правиця й серце, що мене
На помисли високі надихало,-
Чому ми, рівні, волею зірок
Непримиренних мусили з тобою
Аж так далеко розійтися? Друзі,
Послухайте... Та краще іншим разом.
Входить єгиптянин.
По ньому видно, з чим до нас прийшов.
Послухаймо, що скаже. Відкіля ти?
Єгиптянин Я тільки горопашний єгиптянин.
Цариця зачинилася у склепі,
Своїм останнім володінні, й жде
Твоїх наказів, щоби знать, до чого
їй готуватись.
Цезар Хай спокійна буде.
їй скоро перекажуть нашу волю,
Почесну і ласкаву, бо жорстоким
Не може бути Цезар.
Єгиптянин Хай боги
Тебг оберігають.
(Виходить)
Цезар Ти ж іди,
Мій Прокулею, і скажи цариці,
Що ми не хочемо її неславить,
Втішай її всіляко, щоб вона
В гордині рук на себе не наклала
Й не зіпсувала планів нам: живою
Вона у Римі наш тріумф увічнить.
Іди ж негайно й відповідь принось —
Що скаже й прийме як.
Прокулей Гаразд.
(Виходить)
Цезар Іди
І ти з ним, Галле.
Галл виходить.
Долабелло! Де він?
Хай піде з Прокулеєм.
Агріппа
й Меценат Долабелло!
Цезар Не треба,— я згадав, що він пішов
З дорученням і вернеться невдовзі.
Ходім в шатро до мене — покажу вам,
Як втягнуто мене у цю війну;
Побачите, що я в листах моїх
Був завжди стриманий і миролюбний.
Ходім, я все вам роз'ясню.
Виходять.
СЦЕНА 2
Александрія. Царська гробниця.
Входять Клеопатра, Харміана та Ірада.
Клеопатра Біль попустив. О Цезар жалюгідний!
Він долі не владар, лиш раб він долі.
Він лиш виконує її накази.
У тому велич є, хто самохіть
Скасує все, усі зупинить зміни
Й засне, щоб не ковтати перегною,
Яким харчуються й царі, і злидні.
До дверей гробниці підходять Прокулей, Галл і воїни.
Прокулей Вітає Цезар владарку Єгипту
І просить повідомити, чого
Хотіла б ти від нього.
Клеопатра Як ти звешся?
Прокулей Звусь Прокулеєм я.
Клеопатра Мені Антоній
Тобі одному радив довіряти.
Але обман мені вже не страшний
І вірність не потрібна. Та якщо
Владар твій хоче бачити царицю
Прохачкою, скажи, що менш, ніж царство,
Прохати їй не личить. Хай він сину
Моєму дасть звойований Єгипет,
Я так уклінно дякувати буду,
Немовби все моє мені віддав.
Прокулей Не бійся — ти у царствених руках.
Довірся їм уповні, безоглядно:
Мій владар має стільки милосердя,
Що проливається воно на всіх,
Хто в цім потребу має. Тож дозволь
Доповісти йому, що ти коришся,
І ти побачиш: переможець твій,
Тебе з колін підвівши миттю, сам
Благатиме, неначе ласки, права
Служить тобі у всьому повсякчас.
Клеопатра Скажи — я бранка у його фортуни,
Усе, що він здобув,— його. А я
Навчаюсь щогодини підкорятись
І прагну з ним зустрітися віч-на-віч.
Прокулей Все так і передам. Ти ж не журись,
Бо винуватець прикростей твоїх
Сам співчував тобі.
Галл От бач, як легко
її схопити?
Прокулей з двома воїнами пролазять у вікно гробниці приставною драбиною
і стають позад Клеопатри. Решта воїнів відсувають засуви і відчиняють двері.
Стережіть її,
Аж поки прийде Цезар.
(Виходить)
Ірада О царице!
Харміана Тебе в полон узято, Клеопатро!
Клеопатра
(вихоплює кинджал)
Проворніш, руки!
Прокулей
(обеззброює її)
Постривай, царице!
Не шкодь собі,— тебе не зрадив я,
А врятував.
Клеопатра Від смерті? Таж і псові
Пораненому в ній не відмовляють!
Прокулей Не кидай самогубством, Клеопатро,
На чесне Цезареве ймення тінь,-
То всі б упевнились, який він добрий,
А смерть твоя до пліток призведе.
Клеопатра О, де ти, смерте? Чом не йдеш? Прийди,
Прийди до мене! Чи не краще замість
Стількох дітей і вбогих взять царицю?
Прокулей Терпіння, пані.
Клеопатра Я не буду їсти,
Не буду пити, спати перестану.
Хоча це поки що самі слова,
Але я знищу цю оселю плоті,
Хоч як би там твій Цезар не завзявся!
Рабою при дворі його не стану!
Нудна Октавія очей на мене
Не буде мружити з німим докором.
Не вистачить мене вам на розвагу
І поглум римській черні розбуялій!
Хай краще десь в єгипетській канаві
Зариють труп мій! Голою хай кинуть
У нільський мул, щоб оводи і мухи
Мене страховищем зробили! Краще
Хай на одній із рідних пірамід
Мене підвісять у кайданах!
Прокулей Звідки
Страхи ці в тебе? Цезар не давав
Для них підстави.
Входить Долабелла.
Долабелла Прокулею, слухай,
Як ти тут діяв, Цезарю відомо.
Тебе він кличе й доручив мені
Царицю доглядати.
Прокулей Що ж, гаразд.
Будь лагідний із нею, Долабелло.
(До Клеопатри)
Що передать від тебе?
Клеопатра Хочу вмерти.
Прокулей і воїни виходять.
Долабелла Царице славна! Чула ти про мене?
Клеопатра Не пам'ятаю.
Долабелла Мусиш пам'ятати.
Клеопатра Хіба важливо, що я пам'ятаю?
Ви ж смієтесь, коли жінки і діти
Вам сни розказують.
Долабелла Не розумію.
Клеопатра Мені приснилось — був колись Антоній.
Коли б заснути знов, щоб знов побачить
Таку людину!
Долабелла Як тобі завгодно...
Клеопатра Лице його ясніло, наче небо,-
Там сонце й місяць путь свою верстали
й лилися світлом на землі кружальце.
Долабелла Владарко!
Клеопатра Океан переступав він,
Світ обіймав простертою рукою.
А голос музикою сфер гучав,
Як він до друзів мовив. Та бувало,
Що й громом рокотав — тоді Земля
Тряслась від страху. Доброта його
Зими не знала — тільки щедру осінь:
Тим більш плодів, чим більше їх збирали.
В утіхах він купався, мов дельфін,-
Весь час на хвилі рідної стихії;
Йому царі служили і царята;
Немов дрібними грішми, островами
І царствами він сипав...
Долабелла Клеопатро...
Клеопатра Скажи, чи був, міг бути наяву
Такий, як снивсь мені?
Долабелла , О ні, царице.
Клеопатра Ти брешеш, і боги брехню цю чують!
Він справді був — приснитися не міг він!
Природа надто вбога, щоб змагатись
З уявою, хто більше диво створить.
Та був у неї. й дивотвір — Антоній,
Що перед ним плоди уяви бліднуть.
Долабелла Царице, вислухай. Твоя утрата —
Велика, як і ти. Беззаперечно,
Такий тягар нести тобі нелегко,
І хай в житті зазнаю тільки лихо,
Якщо невтішний біль твойого серця
й мого не крає.
Клеопатра Дякую тобі.
Чи знаєш, як зі мною вчинить Цезар?
Долабелла Хоч гірко, але мушу все сказати.
Клеопатра Кажи мерщій!
Долабелла Хоч він великодушний...
Клеопатра А все ж мене при в'їзді тріумфальнім
Вестиме позад себе?
Долабелла Так, на жаль.
Сурми.