Шекспір Вільям - Генріх VI : Частина 2, Шекспір Вільям

Присягаюсь най-
достойнішою кров'ю, що будь-коли була пролита, ще й зневажаю
тебе. Придивись до мене! Я п'ять днів нічого не їв, та підійди-но
зі своїми п'ятьма слугами — і якщо я не повбиваю усіх вас, мов
мух, хай бог не дасть мені більше навіть травинки покуштувати.
Айден Не скажуть, поки Англія стоїть,
Що Александер Айден, землевласник
Із Кента,— бився з бідняком голодним.
Ти пильно в очі подивись мені
І спробуй витримати погляд мій.
Як не рівняйсь, дрібний ти проти мене;
Твоя рука за палець мій не товща,
Нога твоя — мов прут; моя ж — колода"
Ступнею всю снагу в тобі зламаю.
Чи тільки руку вгору піднесу —
Вважай, що долі жде тебе могила.
Та що слова гучні? Лише слова.
Несказане мій меч нехай докаже.
Кед Клянусь моєю доблестю, про такого славного
воїна я навіть не чув! Крице, якщо зігнеться твоє вістря й ти,
перше ніж спочинеш у піхвах, не покраєш цього телепня, мов
скотину,— я навколішки молитиму бога, щоб обернув тебе на
вухналі.
Вони б'ються. Кед падає.
О, мене вбито! Голод, саме він убив мене. Хай би й десять тисяч
чортів вийшли проти мене, то я, аби тільки харчувався як слід ці
п'ять днів, подолав би всіх. Усохни, саде, і стань віднині цвинта-
рем для всіх мешканців цього дому, бо нездоланна душа Кеда
відлітає.
Айден То Кеда вбив я, зрадника страшного?
За це в пошані будеш, мій мечу:
Помру — тебе почеплять наді мною;
Цієї крові з вістря не зітру —
Немов герольд у шатах, будеш в ній
Всіх сповіщать про славний подвиг мій.
Кед Прощавай, Айдене, пишайся своєю перемогою.
Передай Кентові, що він позбувся найкращого свого сина, і вмов
усіх на світі стати боягузами, бо мене, що не боявся нікого, по-
долав голод, а не доблесть.
(Умирає)
Айден Це кривда, свідок бог. Умри ж, поганцю!
Прокляття жінці, що тебе зродила!
Як увігнав я меч тобі у тіло,
Отак твою загнав би й душу в пекло.
Я звідси потягну тебе за ноги
До купи гною: там твоя могила,
Там презухвалу голову зітну
И державцеві врочисто віднесу,
А тулуб хай з'їдає вороння.
(Виходить, волочачи за собою ііло Кеда)

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Там же. Поле між Дартфордом та Блекхітом.
Входить із барабанним боєм і знаменами Иорк зі євоїм ірландським
військом.
Йорк Так Йорк прийшов права свої добути,
Корону зняти з Генріха слабкого.
Лунайте, дзвони; ви, огні,, горіть,
Вітаючи законного монарха.
О Sancta Majestas! * Все дам за тебе!
Кориться хай, хто правити не може.
Моїй руці лиш золото тримати;
Коди мечем чи скіпетром не грає,
Замало сили у словах моїх.
Клянусь душею, скіпетр буде в ній,-
Французькі ним лілеї позбиваю.
Входить Бекінгем. .
Це ж хто мене тривожить? Бекінгем?
(Убік)
Його король прислав. Ну що ж, прикинусь.,,
Бекінгем Вітання йорку, як добро замислив.
Йорк Твоє вітання, Гемфрі Бекінгеме,
Приймаю. Сам прийшов чи хто прислав?
Бекінгем Державця Генріха я посланець.
Чого ти так у мирні дні озброївсь?
Такий же ти підданець, як і я,
Та всупереч обітниці і клятві
Без дозволу підняв численне військо
І привести посмів під самий двір.
Йорк
(убік)
Від злості ледве можу говорити...
О, потрощив би й скелі крем'яні,-
* О священна велич! (Лат.)
Так розлютивсь од цих страшних образ*
І на овечок та биків ладен
Я вилити весь гнів, мов той АяксІ
Знатніший родом я за короля,
Величніший і зовні, і в думках,
Та буду чемним, поки Генріх стане
Ще слабшим, а мені додасться сил.
(Уголос)
О Бекінгеме, ти пробач мені,
Що з відповіддю наче зволікав —
Скорбота невимовна дух проймає.
Війська привів — щоб короля звільнити
Від Сомерсета, що нещастя може
Володарю й державі принести.
Бекінгем Занадто вже зухвало ти вчинив.
Та, як не маєш іншої мети,
Король удовольнив твою вимогу:
Вже в Тауері герцог Сомерсет.
Йорк Клянешся честю ти, що в'язень він?
Бекінгем Клянуся честю я, що в'язень він.
йорк Що ж, Бекінгеме, розпускаю військо.
Я вдячний вам, солдати. Вільні ви.
Приходьте завтра на Сентджорджське поле
Отримати платню і все належне.
Хай прийме владар, доброчесний Генріх,
Найстаршого мого,— ні, всіх синів.
Щасливий буду я послати їх
Як запоруку вірності й любові;
Все — землю, зброю, коней і майно
Віддам йому, лиш Сомерсет умер би.
Бекінгем Твою покірність, Йорку, я хвалю.
Ходім до королівського шатра.
Входить король Генріх із почтом.
Генріх Що, Бекінгеме? Йорк нам зла не мислить,
Якщо попідруки іде з тобою?
Йорк Я з відданістю щирою й смиренням
Себе величності ввіряю вашій.
Генріх Тоді для чого ж військо ти привів?
Йорк Знешкодити лихого Сомерсета
І порішити Кеда-бунтаря;
А втім, я чув, його уже розбито.
Входить А й д є н із головою 'Кеда.
Айден Якщо людині грубій і простій
Дозволено до короля прийти,-
Ось зрадникову голову приніс я.
Це Кеда голова — його я вбив.
Генріх Це Кеда голова? Бог справедливий!
О дайте глянути на мертвий лик
Того, що так мене живий тривожив.
То що, мій друже, сам його убив?
Айден Так, владарю.
Генріх Як звешся і якого стану ти?
Айден Я Александер Айден, небагатий
Із Кенту дворянин, державцю вірний.
Бекінгем Як, владарю, чи не було б до речі
Цього сміливця рицарем зробити?
Генріх Схилися, Айдене.
Айден стає навколішки.
Ти — рицар. Встань!
У нагороду тисячу даєм
І хочем, щоб надалі нам служив ти.
Айден Повік служитиму державцю ревно,
Щоб стати гідним щедрості його!
(Встає)
Входять королева Маргарита й Сомерсет.
Генріх
(до Бекінгема)
Он королева й Сомерсет. Скажи,
Нехай від герцога його сховає.
Маргарита Не буде він ховатись — вийде сміло
Назустріч тисячі зухвалих йорків.
Йорк
(убік)
Це що таке? На волі Сомерсет?
То звільнить Иорк ув'язнені думки,
Все, що на серці, виповість тепер!
Невже я стерплю Сомерсета вид?
(Уголос)
Королю ниций! Не дотримав слова,
Хоч знав ти, що не стерплю я образи?
Який .же ти король? Ти не король!
Не випадає правити тобі —
Ти зрадникові ради не даси.
Не личить голові твоїй корона;
Тримати не урочий влади скіпетр,
А кий паломницький руці твоїй.
Моє чоло слід золоту вінчати —
Ясне чи хмуре, мов Ахіллів спис,
І гоїти спроможне, і разити.
Належить цій руці держати скіпетр
І ним державні стверджувать закони.
Тож поступись — над тим не маєш влади,
Хто волею небес володар твій.
Сомерсет Жахливий зрадник! Йорку, арештую
Тебе за зраду короля й держави.
Скорись! Навколішки, лихий зухвальцю!
Йорк Мені — навколішки? Спитаю їх
(показуючи на своїх солдатів),
Як дивляться вони на це. Гей ти,
* Поклич синів, довірених моїх.
Один із слуг виходить.
Вони не віддадуть під варту батька.
Мечі заставлять, щоб мене звільнити.
Маргарита Мерщій покличте Кліффорда сюди.
Хай скаже, чи спроможні байстрюки
За батька віроломного ручитись.
Один із почту виходить.
Йорк Неапольське поріддя кровожерне!
Лихий, кривавий Англії бичу!
Куди тобі до Йоркових синів?
Поручаться вони за батька; горе
Тим, хто поруку їх зневажить сміє.
Входять Едвард і Річард, сини Иорка.
Дивись, вони прийшли. Я певен в них.
Входять з другого боку лорд Кліффорд із сином.
Маргарита Ось Кліффорд, він відхилить їх поруку.
Кліффорд Здоров'я й щастя владарю моєму!
(Схиляє коліно)
Йорк Спасибі, Кліффорде. Які новини?
Ну, не лякай нас поглядом страшним.
Ми, Кліффорде, твій владар — знов схились
І помилку пробачимо тобі.
Кліффорд Ось, Йорку, владар мій. Не помиливсь я —
Це глибоко ти помиливсь в мені.
В Бедлам його! Чи з глузду він не з'їхав?
Генріх Так, лорде, божевільне честолюбство
Його штовхнуло проти короля.
Кліффорд Він зрадник; киньте в Тауер його
І голову розкольницьку зітніть.
Маргарита Не визнає арешту він. Ще й каже:
Сини поручаться за нього словом.
Яорк Чи ж так, сини?
Едвард Так, батьку,— як згодяться тут слова.
Річард Як не слова згодяться, то мечі.
Кліффорд Еге, тут ціле зрадницьке кубло!
Йорк Глянь в дзеркало — свій образ так назви.
Я — твій король, а ти — мерзенний зрадник.
' Покличте двох моїх ведмедів славних,
Нехай самим бряжчанням ланцюгів
Цих цуценят підступних розженуть.
Просіть, хай прийдуть Солсбері й Уорік.
Барабани.
Входять У орік та Солсбері з військом.
Кліффорд Оце ведмеді? Зацькуєм на смерть,
А ланцюгами скрутим вожая,-
Лиш спробуй вивести поперед нас.
Річард Я часто бачив: стримуваний ііес
Нахабно гризся, рвався, аж кипів,
А наразившись на ведмежу лапу,
Хвіст підібгавши, гірко скавучав.
і. Тепер така ж приємність жде і вас,
Як з Невілами схочете змагатись.
Кліффорд Цить, купо злості, виплодку гидкий,
Покорчений і зовні, і в думках!
Йорк Ну, начувайтеся, дамо вам жару.
Кліффорд Не гарячкуй, бо опечешся сам.
Генріх Уоріку, не гнеться вже коліно?
Ах, срібночолий Солсбері, куди
Ведеш, безумцю, сина-тугодума?
Вдаєш на ложі смертному буяна,
Вишукуєш крізь окуляри горе?
Де ж відданість? Де вірність? Як збулась їх
Ця інеєм покрита голова,
То де ще знайдуть на землі притулок?
Чи воювати хочеш і в могилі,
Зганьбити кров'ю свій поважний вік?
Тобі, старому, досвіду бракує?
Чи лиху вирішив служити ним?
Ганьба! Схили коліно як належить;
Вік дб землі вже й так його схиляє.
Солсбері Мілорде, я обміркував сумлінно
Уславленого герцога права
І щиро визнаю, що саме він
Англійського престолу спадкоємець.
Генріх Чи ти не клявсь" у вірності мені?
Солсбері Так, клявся.
Генріх Відступишся від клятви перед небом?
Солсбері Гріх присягать гріху, та гріх ще більший
Гріховної дотримуватись клятви.
Кого спроможне урочисте слово
Зобов'язати красти, убивати
Чи ґвалтувати дівчину цнотливу?
Дідизну віднімати в сироти,
Вдову законних позбавляти прав —
І все це на єдиній тій підставі,
Що так велить обітниця врочиста?
Маргарита Хай не викручується хитрий зрадник.
Генріх Де Бекінгем? Сюди хай прийде з військом.
Йорк Клич Бекінгема, клич усіх своїх —
Я зважився на смерть або на велич.
Кліффорд Як сни правдиві, я ручусь за перше.
Уорік Іди-но краще в ліжко й ще поспи —
Так перебудеш бойову грозу.
Кліффорд Знести я ладен значно більшу бурю,
Ніж та, що можеш ти здійняти нині.
Це викарбую на твоїм иШломі, . ,
Коли тебе впізнаю по гербу.
Уорік Клянуся давнім батьківським гербом,
Де здиблений ведмідь, ланцем прикутий
До палі,— буде в мене н-а шоломі
Сьогодні він, жахаючи тебе,
Мов на вершині буйний кедр, якому
Ніякі бурі й грози не страшні.
Кліффорд Зітну з твого шолома герб; ведмедя
Зневажливо ногою розтопчу
На зло ведмежому проводиреві.
Кліффорд-син До зброї, славний батьку мій! Придушим
Бунтівників та їхніх посіпак.
Річард Гей! Схаменись! Притримай язика —
Бог на вечерю нині вас чека.
Кліффорд-син І звідки звір таврований те зна?
Річард Як не Ісус чека, то сатана!
Виходять у різні боки,
СЦЕНА 2
Сент-Олбенс.
Тривога.