П. С. Іванов - Більшовицько-марксистський геноцид української нації

тієї величезної влади, яку вони мають. Коли б вони усі зібралися в одному лише Ізраїлі, сіонізм втратив би свій вплив, могутність.

Після розвалу СРСР і самоліквідації соціалістичного Варшавського військового блоку капіталістичний військовий блок НАТО залишився цілим і неушкодженим, позбавленим рівноцінної за військовою міццю противаги. І в який миротворчий одяг він би не виряджався, у своїй неприборканості він є основною загрозою сучасному світу.

Обидва військові блоки були створені за межами ООН, вони не підзвітні ні їй, ні Раді Безпеки. Сьогодні в такому незалежному від ООН статусі залишився один з них — НАТО, яким заправляють США. Це викликає обґрунтовану тривогу багатьох країн, включно із великими ядерними державами, що не входять у НАТО, і позбавлені будь-якого впливу на його дії, що може спровокувати формування аналогічних військових блоків у різних регіонах світу і поставити його на межу військової катастрофи.

Вагомою причиною для такої загальносвітової тривоги, недовіри до мировотворчих намірів, планів НАТО є дедалі агресивніша, нахабна поведінка США.

Досить назвати лише останню американсько-сіоністську війну проти Іраку. Якщо першу таку війну «Бурю в пустелі» Буш-батько здійснив із мандатом ООН, то Буш-син другу війну проти іракського народу почав і продовжує не тільки проти волі ООН, а й не зважаючи на протести деяких країн — членів НАТО. У першій війні Ірак втратив 300000 своїх громадян. І хоча іракська армія була розгромлена, а Хусейн виявився зовсім беззахисним перед американською армією, його не заарештували і не притягнули до суду за вчинену агресію спочатку проти Ірану (ірако-іранська війна тривала кілька років, її жертвами стали сотні тисяч громадян обох країн), потім проти Кувейту.

Якщо війну Буша-батька провадили за виправданими мотивами звільнення, захисту Кувейту, то Буш-син почав свою війну під брехливим приводом про нібито наявність в Іраку ядерної зброї, якої, звичайно, не знайшли. Проте, країна зруйнована, залита кров'ю, охоплена громадянською війною і збройним опором американських окупантів. Чотири роки поспіль щодня гинуть і гинуть араби й американці, ллється кров, і кінця цьому не видно.

Ще більш агресивно, нахабно поводиться на Близькому Сході Ізраїль, який США опікують, немов рідна мати.

Утворений 14.05.1948 р. за рішенням ООН від 29.11.1947 р., Ізраїль того ж 1948 року напав на Палестину, захопив 6,6 тис. км2 її земель, Єрусалим і провадить свою війну з нею й іншими арабськими країнами безупинно вже 60 років. Такої тривалої війни світ не знав, починаючи від ХVІІІ століття. Скільки в ній уже загинуло і скільки ще загине арабів і євреїв, ніхто не знає. Коли один ізраїльський прем'єр-міністр домовився з палестинцями про закінчення війни і мир в обмін за повернення захоплених палестинських земель, він був відразу убитий сіоністським терористом. Коли в 1956 р. Ізраїль почав війну з Єгиптом, то на захист останнього виступив СРСР, а агресора підтримали Англія, Франція і США і справа ледь не закінчилася Третьою світовою війною. Ізраїльсько-сіоністські агресори не виконали резолюції Ради Безпеки ООН від 22.11.1067 р. про політичне врегулювання близькосхідної кризи.

Сьогодні Ізраїль погрожує завдати ядерних ударів по деяких об'єктах Ірану, тобто почати термоядерну війну.

Увесь світ свідок того, як ООН, МАГАТЕ, США, інші великі держави настійно тиснуть на Північну Корею, Іран з метою не допустити створення ними ядерної зброї, а США, нібито, з тією ж метою розпочали війну з Іраком.

Ніхто з них жодного разу навіть не поцікавився, коли, як ядерна зброя опинилася в Ізраїлі: чи сам він розробив і налагодив її виробництво, чи хто і коли йому її подарували?! Ніхто цим не цікавиться навіть тепер, коли цей знахабнілий сіоністський агресор відкрито погрожує, бряжчить цією зброєю.

Отже, на історичній, святій для усіх віруючих землі, де народився Син Божий Христос, де його розіпнули, замучили давні юдейські сіоністи — фарисеї, сучасні сіоністи Ізраїлю і США за підтримки сіоністів усього світу впродовж десятиліть розпинають арабські народи, проливають кров людську, чинять свої злодіяння. Вони перетворили Близький Схід на небезпечну порохову бочку, що може вибухнути в будь-яку мить і поховати увесь світ.

І ні ООН, ні Рада Безпеки, ні НАТО, ні великі ядерні і малі держави, усе міжнародне співтовариство не в змозі їх зупинити, притягти до відповідальності.

— Що ж усе це означає?

— Означає не що інше, як те, про що так довго говорили більшовики — пардон, протягом тисячоліть говорили сіоністи: світове панування уже виявилося в руках пролетаріату — пардон, у руках сіоністів!

І відбулося це настільки непомітно, що світ цього ще не усвідомив або боїться усвідомити. Однак факт залишається фактом. Повернемося до цього питання трохи пізніше.

* * *

А поки розглянемо, хоча б коротко, боротьбу міжнародного співтовариства проти сіонізму.

Судячи з наявних історичних джерел, ідеологія юдейської зверхності виникла у давні часи за багато тисячоліть до нової ери. Відтоді почалася і боротьба з ним.

Найбільшої сили, влади сіоністи досягли в древній ізраїльській державі, де вони фігурували під личинами фарисеїв. Саме проти них і почав рішучу боротьбу Син Божий Ісус Христос. Він привселюдно викривав облудність, лукавство, ворожість фарисеїв, виганяв з ієрусалимського храму лихварів, навертав народ до своєї нової віри, проповідував 10 Божих заповідей, творив чудеса. Для фарисеїв запахло смаженим, над ними нависла реальна загроза втрати свою неподільну владу над іудейським народом. І вони оббрехали Його, нацькували на Нього свій народ і Пілата, зрештою розп'яли, замучили ЙОГО. Однак вони виявилися проти НЬОГО зовсім безпорадними, тому що Син Божий воскрес, а Його нова, спрямована проти сіонізму християнська релігія, віра поширилася по всьому світі, запанувала в душах сотень мільйонів віруючих.

І саме цим зумовлена така люта ненависть сіоністського марксизму, більшовизму до релігії і Христа.

Боротьба народів світу з сіонізмом не припинялася, не затихала ніколи, а в міру зміцнення його влади, могутності вона спалахувала з новою силою, щоразу зміцнюючись. Вона триває і сьогодні.

Серед рішучих борців із сіонізмом такі видатні представники всіх народів: Тацит, Мартін Лютер, Богдан Хмельницький, Марія Тереза, Вольтер, Ґете, Наполеон, Франц Ліст, Є.Дюринг, П.Лагард, Д.Франклін, О.Бісмарк, Т.Шевченко, Ф.Достоєвський, С.Соловйов, М.Бердяєв, І.Франко, О.Пчілка, О.Купрін, Г.Форд, М.Фрей, Д.Рід, Д.Мейс, О.Платонов, О.Солженіцин, Г.Клімов, В.Астаф'єв, Л.Лук'яненко, Б.Олійник.

Цей список можна продовжувати і продовжувати.

У цьому списку і безліч євреїв, які заслуговують глибокої поваги за мужність в боротьбі проти сіоністів, що поневолили їхній народ. От лише деякі з них: Е. Тополь, професор Лур'є (Росія); дослідник З. Сітчин, рабин І. Вайз, учений А. Лілієнталь (США); учений М. Вандна, письменник І. Шамір, професор І. Шаак, емігрант із СРСР Ю. Нудельман (Ізраїль); харківський рабин, публіцист,