Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Мур опинився посеред чарівної галявини, залитої сонячним світлом: усюди квіти, а на гілках цвірінькали птахи, співаючи свої веселі пісеньки. Наче у казках. А в траві Мур помітив розкидане гладеньке каміння — таке, ніби його обточило море. На кожному камінчику — фрагменти якогось зображення. Той, хто колись створив цю загадку й залишив її тут, дуже любив малювати.

На невисокій скелі, що здіймалася на протилежному боці галявини, Мур побачив велику виїмку. Можливо, саме туди й потрібно було складати тонкі камінці з фрагментами зображення. Довгий час Мур перебирав камінці, намагаючись скласти з них цілісний малюнок, але той ніяк не складався. Котик дедалі більше злився і вже не міг приховати роздратування. Чим сильніше він старався, тим більше поспішав — і тим більше припускався помилок. Це лише підсилювало роздратування, і він знову помилявся. Зрештою, терпець увірвався — і Мур розкидав усе зібране каміння по галявині. Він був розлючений і засмучений, адже досі йому завжди вдавалося долати всі труднощі. А зараз — нічого не виходило, хоч як він старався.

Котик сидів біля недоскладеного малюнка в розпачі й уже подумки готувався залишити острів із поразкою. Адже він не поверне вченому коту ту саму рослину, що може допомогти зцілити багатьох. Невже знання, сила та всі вміння підведуть його саме зараз? Уперше в серці з’явився потаємний страх: а раптом йому це не до снаги? Мур злякався — він відчув зневіру в себе. Але перш ніж залишити острів, лицар вирішив дати собі ще трохи часу.

Мур згадав, як вони з майстром Шурком медитували біля озера — як спокій огортав його, і тривожні думки поступово відступали. А скільки зосередженості вимагало лазіння по паркану й утримання рівноваги — не лише тілесної, а й внутрішньої. Мур зібрав себе в лапи, загасив внутрішній вогонь роздратування й тривоги — і вирішив спробувати ще раз.

Заспокоївшись і зосередившись, Мур крок за кроком почав складати малюнок. Камінці один за одним лягали у виїмку. Котик навіть збирав додаткові, поки не зрозумів, що зображення завершене, а вся виїмка — заповнена. На поверхні зображення були цілителі: вони вирощували рослини, збирали, сушили, готували з них ліки та допомагали хворим.

У скелі щось клацнуло, загуркотіло — й частина каменю від’їхала вглиб, відкривши темний прохід. Мур обережно підійшов ближче й зазирнув усередину. Котячий зір допоміг лицареві розгледіти темряву: всередині — лише пил і вузький тунель у скелі.

Нова стежка вивела Мура на ще одну галявину, з усіх боків оточену скелями — здається це єдиний шлях до неї, та цей острів вміє дивувати. Зі скельної висоти крізь щілини пробивалися сонячні промені, і в їхньому світлі на галявині мерехтіли пелюстки саме тієї рослини, яку шукав Мур. І рослин тут було багато. Йому вдалося! Лицар дозволив собі коротку мить радості, та вона швидко змінилася тривогою. У темному кутку, куди не досягало сонячне світло, хтось повільно й голосно хропів, а час від часу — гарчав. Невже одне з чудовиськ ховалося тут вдень, у темряві, рятуючись від сонця? Мур завмер, намагаючись зрозуміти: чи справді чудовисько спить, чи лише прикидається — і спостерігає за ним.

Котик, стараючись не зчиняти жодного шуму, обережно відстібав від обладунків усе, що могло дзвеніти чи бряжчати. Коли все було готово, Мур крадькома підібрався до рослин, обережно викопав кілька з них разом із корінням і поклав до мішка. Та коли закінчив з рослинами і почав причіплювати назад частини обладунків, випадково вдарив одну з них об іншу. Металевий дзвін рознісся по всій печері, і з темряви раптом засяяли два палаючі червоні ока. Тишу розірвав гучний, загрозливий рик. Серце Мура тьохнуло від страху, але завдяки тренуванням і звичці діяти миттєво, він не заціпенів. Мур схопив усе своє знаряддя і побіг так стрімко, як ніколи ще у своєму житті. Скрегіт пазурів по камінню наближався за спиною лицаря; чудовисько гарчало і завивало. Мур навіть відчув сморід із пащі потвори — саме в ту мить, коли попереду заблищало денне світло з виходу. Котик біг щосили. Вже майже на виході він стрибнув уперед — і почув, як щось розірвало повітря там, де він щойно перебував. Мур вискочив на галявину, а чудовисько — слідом за ним. Та щойно сонячне світло торкнулося його чорної шкіри, воно завило з болю і відступило назад у темряву печери.

Мур біг, озираючись і міцно тримаючи в лапах мішок із рослинами. Чудовисько ще кілька разів жалібно завило, зиркаючи на котика палаючими червоними очима, та зрештою подалося назад у глиб печери. Мур швидко оговтався й не став зволікати — залишатися на острові на ніч тепер було надто небезпечно. Лицар був певен: щойно сонце зникне за обрієм, чудовисько вирушить на його пошуки. Тож Мур перевірив рослини — чи не пошкодив їх, додав до мішка ще трохи землі й вирушив туди, де залишив човна. Минуло чимало часу, але лицар встиг до заходу сонця. Склавши все в човен, Мур відчалив і заходився енергійно веслувати. Час від часу котик озирався на острів. Коли вже човен був десь на третині шляху до суходолу, Мур помітив у сутінках на березі велику темну постать. То було моторошне видовище. Палаючі червоні очі стежили за ним — повні злоби й розчарування. Чудовисько завило, і поряд з ним одна за одною спалахували нові пари червоних очей… Розчароване виття ще довго відлунювало з боку острова.

Мур радів, що обрав вірне рішення — залишити острів одразу. Причаливши до узбережжя, котик забрав заховані речі й вирушив у довгий шлях до Кіттенгейлу. У місті його з радістю зустріли сім’я, друзі й майстер Шурко. Мур передав рослини старому вченому коту Абиязнаву, який зможе їх зберегти, розмножити й використати на благо інших.

Так Мур довів, що він не лише сміливий та вправний лицар, а й розумний і кмітливий дослідник, здатний розгадати таємницю Загадкового острова. Котик, котрий допомагає навколишньому світу та дбає про інших.