Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 5

Єва присвятила наступні тижні плануванню помсти своєму вітчиму, Василю Петровичу. 48-річний підприємець з невеликою мережею продуктових магазинів, він увійшов у життя її родини після смерті батька, коли Єві було п'ятнадцять. Мати, розбита горем і налякана перспективою самотнього виховання доньки, не помітила чи не захотіла помічати, як дивно новий чоловік дивився на її дитину.

Спогади досі змушували Єву здригатися. Його "випадкові" дотики, коли мати відверталася. Його нічні візити до її кімнати — "просто перевірити, чи добре ти спиш". Їй знадобилося два роки, щоб знайти сили поїхати навчатися до іншого міста, подалі від цього дому. І досі мати не знала правди.

Тепер, у своєму розкішному пентхаусі, Єва гортала фотографії на екрані ноутбука. Вона стежила за Василем через соціальні мережі кілька тижнів. Він любив хвалитися своїм життям — новий Mercedes, дорогі вечері, відпочинок за кордоном. Виставляв із себе успішного бізнесмена, турботливого чоловіка. Серед фотографій було багато з його друзями — такими ж підстаркуватими чоловіками, що вдавали з себе "еліту" провінційного міста.

Єва відкрила свій щоденник і погладила третє ім'я в списку.

— Твоя черга, Василю Петровичу, — прошепотіла вона.

Телефонний дзвінок перервав її думки. На екрані висвітилося "Мама". Єва завагалася, але відповіла.

— Привіт, мамо.

— Єво! Нарешті! Я дзвонила тобі кілька днів! Де ти була? Я так хвилювалася!

Єва заплющила очі. Мати завжди так — спочатку місяцями не цікавиться її життям, потім раптом вибухає панікою і занепокоєнням, щойно не може одразу з нею зв'язатися.

— Вибач, була зайнята. Багато роботи і навчання.

— Василь каже, що ти не ходиш на пари вже тижнями. Це правда?

Єва напружилася. Звісно, Василь стежив за нею навіть звідси.

— Ні, це неправда. Я просто... змінила розклад. У мене все добре. Більш ніж добре, насправді.

— Що ти маєш на увазі?

— Я... отримала спадщину від бабусиної двоюрідної сестри. Досить значну.

Ця брехня склалася миттєво. Рано чи пізно мати все одно дізналася б про її гроші.

— Справді? Якої двоюрідної сестри? Я не знала...

— З батькового боку, — швидко додала Єва. — Вона жила в Канаді, ми ніколи не спілкувалися. Мабуть, їй не було кому залишити гроші.

Запала коротка тиша.

— Це... це чудово, доню. Ти тепер забезпечена? Може, повернешся додому? Ми з Василем так сумуємо. Ти могла б навчатися і тут...

— Ні, — відрізала Єва занадто різко. — Тобто, я не можу зараз. Але знаєш що? Я хотіла б приїхати на вихідні в гості. Давно не бачила вас.

Єва почула, як мати хвилюється на іншому кінці.

— Справді? Ти приїдеш? Ой, як чудово! Я приготую твої улюблені страви!

— Чудово, мамо. Тоді до зустрічі в суботу.

Єва поклала слухавку і посміхнулася. Тепер у неї був привід зустрітися з Василем особисто. Більш того, він нічого не підозрюватиме — просто падчерка приїхала відвідати родину. Але цього разу вона приїде зовсім іншою людиною.

Вона дістала перламутровий ніж, який купила кілька тижнів тому, і покрутила його в руках. Гарний, елегантний, смертоносний. Чи використає вона його проти Василя? Ні, це було б занадто просто. Вона хотіла, щоб він страждав, щоб він втратив усе, як і Вікторія. А потім... потім вона вирішить, чи заслуговує він швидкої смерті.

Єва не почула, як у кімнаті з'явився Олексій. Він просто раптом опинився поруч, дивлячись через її плече на екран ноутбука.

— Сімейна зустріч? — запитав він з легкою усмішкою.

Єва здригнулася, але вже не так сильно, як раніше. Вона звикала до його появ.

— Так. Час вітчиму заплатити.

— І як ти це зробиш? — Олексій сів у крісло навпроти, закинувши ногу на ногу. У своєму ідеальному костюмі він виглядав як успішний бізнесмен на діловій зустрічі. — Той же сценарій, що і з Максимом? Чи як із Вікторією?

— Ні, — Єва похитала головою. — Щось нове. Він любить свою репутацію, свій статус. Хвалиться, який він успішний бізнесмен і турботливий чоловік. Але я знаю правду.

— Ти хочеш зруйнувати його бізнес? — запитав Олексій. — Його шлюб? Його репутацію? Все разом?

— Все, — підтвердила Єва. — Він відбирав у мене по шматочку протягом років. Тепер я відберу все відразу.

Олексій посміхнувся.

— Мені подобається, як ти мислиш, Єво. Більш масштабно, більш... цілісно. — Він нахилився вперед. — Але сама ти не зможеш зруйнувати його бізнес. Для цього потрібні зв'язки, доступ до документів, інсайдерська інформація.

Єва подивилася на нього.

— Ти мені допоможеш?

— Я не можу діяти напряму, пам'ятаєш? Всі дії — твої власні рішення. — Олексій замислено постукав пальцями по підлокітнику. — Але я можу... познайомити тебе з потрібними людьми. Однак пам'ятай: кожен крок — це твій вибір.

— З ким ти мене познайомиш?

Олексій піднявся.

— Сьогодні ввечері, о дев'ятій, у ресторані "Бельведер". Столик на ім'я Антоніо Россі. Він допоможе з документами. І вдягнися... вражаюче.

З цими словами він просто зник, залишивши Єву саму з її думками і планами.

О 20:45 Єва вже сиділа за столиком у "Бельведері" — найдорожчому ресторані міста. Вона вибрала для зустрічі чорну сукню, що елегантно облягала її фігуру, підкреслюючи всі переваги. Волосся зібране у вишукану зачіску, макіяж — ідеальний. Ніхто б не впізнав у ній ту сором'язливу, зацьковану дівчину, якою вона була всього кілька тижнів тому.

О 21:00 рівно до столика підійшов чоловік років сорока п'яти. Високий, стрункий, з коротко підстриженою бородою, що ледь починала сивіти. Італієць, судячи з усього.

— Синьйорина Єва? — запитав він з легким акцентом.

— Так, — Єва простягнула руку. — А ви Антоніо?

— Так, — чоловік поцілував їй руку, жест, який здавався одночасно старомодним і цілком природним. — Наш спільний друг розповів мені про вашу... ситуацію.

— Справді? — Єва здивовано підняла брову. — І що ж він розповів?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍