Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Вікторія похитнулася, ніби її вдарили. Вона спробувала щось сказати, але звуку не було. А потім вона розвернулася і вибігла із зали.

Єва повільно підвелася і пішла за нею. Вона знайшла Вікторію в туалеті – дівчина ридала, схилившись над раковиною.

– Це ти, – прошепотіла Вікторія, побачивши її. – Ти все це влаштувала.

– Так, – просто відповіла Єва. – Я.

– Але чому? – Вікторія випросталася, її очі були червоними від сліз. – Я думала, ти пробачила мене. Я думала, ти хочеш допомогти.

– Як ти допомогла мені? – м'яко запитала Єва. – Коли Максим показував усім мої фотографії? Коли він розповідав брехливі історії про мене? Коли ти сміялася разом з ним?

– Я вибачилася! – закричала Вікторія. – Я визнала свою помилку!

– Запізно, – відповіла Єва. – Тепер ти знаєш, як це відчувається – коли всі думають, що ти нікчемна. Коли твоя репутація зруйнована. Коли від тебе відвертаються ті, хто, як ти думала, любить тебе.

Вона дістала з сумочки свій щоденник і розгорнула його на сторінці зі списком.

– Знаєш, я склала список. Список людей, які зробили мені боляче. Максим був першим. Ти – друга.

Вікторія побіліла.

– Максим... це ти? Це не був нещасний випадок?

– Хто знає? – Єва посміхнулася. – Можливо, він просто оступився. А може, хтось допоміг йому впасти. Але це вже не має значення, правда?

Вона зробила крок до Вікторії.

– Знаєш, в чому різниця між мною і тобою? Ти зрадила мене заради хлопця, який навіть не любив тебе. Я ж... я просто повертаю те, що заслужили люди, які зробили мені боляче.

Вікторія задкувала до стіни.

– Ти... ти божевільна.

– Можливо, – погодилася Єва. – Але я вже не та слабка, довірлива дівчинка, якою була. І я ще не закінчила з тобою, Вікторіє. Це лише початок.

Вона розвернулася, щоб піти.

– Що ти збираєшся робити? – крикнула Вікторія їй у спину.

Єва зупинилася і обернулася, посміхаючись.

– А це вже сюрприз. Але не хвилюйся – ти дізнаєшся, коли прийде час.

І вона пішла, залишивши Вікторію саму, тремтячу від страху і шоку.

Повернувшись додому, Єва відчула дивне піднесення. Вираз обличчя Вікторії, коли вона зрозуміла, хто стоїть за її ганьбою, був безцінним. Але це лише початок. Тепер, коли професійна репутація Вікторії знищена, Єва могла перейти до особистого життя – друзів, родини, всього, що було для неї важливим.

Вона дістала свій щоденник і повільно перекреслила ім'я Вікторії, але не повністю – тільки наполовину. Це ще не кінець. Це лише перша частина плану.

Її погляд ковзнув на наступне ім'я в списку. Вітчим. Того вечора вона почала планувати свою третю помсту – найсолодшу, найретельнішу, найжорстокішу.

Раптом Єва відчула на своєму плечі руку. Вона різко обернулася – Олексій стояв поруч, спостерігаючи за нею з дивною сумішшю гордості і захоплення.

– Ти швидко вчишся, – сказав він. – І мені подобається твій стиль.

– Дякую, – відповіла Єва. – Я тільки починаю.

– Так, – кивнув Олексій. – І я з нетерпінням чекаю, що буде далі.

Він подивився на список імен у її щоденнику.

– Знаєш, що мені подобається в тобі, Єво? Твоя... фантазія. Більшість людей, з якими я укладаю угоди, просто хочуть грошей, влади, слави. Ти ж... ти хочеш справедливості. По-своєму.

– Це не справедливість, – заперечила Єва. – Це помста.

– А хіба це не одне й те саме? – посміхнувся Олексій. – Принаймні, так вважають люди.

Він підійшов до вікна і подивився на місто внизу.

– Продовжуй, Єво. Твоя душа дозріває просто чудово.

І він знову зник, залишивши її саму з її думками, планами і списком імен, які чекали на свою чергу.