Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Яка у тебе кров? – швидко сховав дорослий зап’ястя за спиною.

- Вод-дяна… - тремтів хлопець, пускаючи сльози.

- Водяна… - задумливо почав оглядати вчитель кімнату, думаючи, чим він може допомогти.

«Вода, вода, вода… Чай!» – глянув на пустий простір між ліжком та столом.

- Нумо вип’ємо чаю? – жваво запропонував він дитині.

Та налякано подивилася в очі, втягнула соплі.

- Нумо, - махнув до себе педагог та пішов до обраного місця. – Ти який чай полюбляєш? – змахнув долонею, створюючи там низький столик і дві пласкі подушки одна проти одної. – Ти бував на чайних церемоніях вчителя Умана? – відкинув поли свого блакитного халату та сів спиною до вікон, залишивши хлопчику місце ближче до дверей.

- Бував… - жалібно та тихо відповів Хаол.

- І як там тобі? Сподобалося? Цей вчитель Уман відверто схиблений на чаях, - виразно підняв чоловік брови і значущо кивнув. – Що не день, то п’ять чайників спустошить, - створив на столику невеликий глиняний чайничок, пару піал та маленьку фігурку жабки на листку. – Не знаю, щоб він робив, як би народився людиною – чаю та води на нього б не напаслися, - потішно усміхнувся.

Хлопчик втягнув соплі, поступово заспокоюючись:

- Ви будете пити чай…?

- А ти? – здивовано взяв педагог чайничок в руку та створив під ним вогонь, аби скип’ятити воду. – Ти не будеш? Ходи сюди, - заклично махнув він долонею. – Солодощів ще начаклую. Давай поп’ємо чаю. Це буде, звичайно, не чайна церемонія вчителя Умана, але чай від цього гіршим не стане.

- Ви будете пити чай разом із солодощами…?

- Я вогняної крові. Мені порушувати правила вживання чаю можна без будь-яких наслідків, - усміхнувся.

- А мені… - невпевнено знітився учень. – Не можна…? Адже я водяної крові…

- Можна! – весело махнув на це Ракор. – Адже ти у академії Злітаючого журавля, а не Безкрайньої гладі. Ось там до чаю ставляться значно серйозніше, ніж у нас. Ну ж бо! Хочеш солодощів із чаєм?

- Ну… - ніяково опустив він погляд на підлогу у стороні.

- Тільки штани надінь, - повчально кивнув йому наставник. – І можеш сідати, - подивився на чайничок у себе в руках та зняв кришку, аби подивитися, чи довго ще залишилося до закипання.

Хаол, поки від нього відволіклися, ніяково відвернувся та натягнув штани, вивільнившись від рушника. Витер руками сльози.

- Які ти солодощі любиш? – запитав його вчитель.

- Ну… - тихо почав учень, невпевнено подивившись на педагога. – Горіхові… - опустив очі донизу та шмигнув носом. - На желе схожі… Але… Інші… - стиснув плечі, повалено нахиливши голову вперед.

- Хм, - задумався чоловік, піднявши погляд до стелі. – Горіхові та схожі на желе? Щось на кшталт такого? – глянув на столик, змахнув пальцями та створив мисочку із м’якими кольоровими паличками, усередині яких був арахіс.

- Угу… - тихенько відгукнувся хлопчик, ніяково підійшов і опустився на подушечку. – Вони смачні… - стиснуто взяв одну з паличок, почавши розсмоктувати її.

- Як на мене, то занадто тугі, - знизав плечима наставник. 

Учень нічого не відповів, віддаючи всю свою увагу зараз тільки паличці у роті. Ракор, спостерігаючи за всім цим, якось навіть насупився, із дивним відчуттям перевівши погляд на чайничок, який вже збирався закипіти. Усе тіло педагога вкрилося неприємними сиротами, через які він здригнувся. «Якого хруща він смокче її так, ніби це зовсім не солодощі? – напружено покосився дорослий на учня. – Він спокусити мене хоче? ТА ВІН ЖЕ ДИТИНА!»

- Кхм, - ніяково опустив наставник погляд на піали та маленьку фігурку жабки. – Оцінки я за ту контрольну не виставляв, тож тобі хвилюватися не варто, - невимушено почав викладач, думаючи, що ця поведінка зумовлена погано написаною роботою. – Я просто хотів перевірити ваші знання, аби скласти план навчання.

- Угу… - тихо кивнув Хаол.

- Не турбуйся ти так. Контрольна, як контрольна. Нічого особливого у ній не було, - обережно полив окропом глиняне жабеня, яке випустило угору тоненький струмок води, наче фонтан. – Хах, - потішно усміхнувся цьому чоловік. – Завжди у всіх цих церемоніях мені лиш ці фігурки подобалися, - підняв очі до дитини, очікуючи побачити такий самий приємний захват, однак наткнувся на знічене обличчя, яке спостерігало за струменем окропу із зовсім неприємними відчуттями. 

Учень мовчки відвів погляд у сторону, некомфортно стиснувшись ще більше.

- Хах… - ніяково перемінився Ракор. – Певно, я все це роблю зовсім неправильно, - опустив він очі до фігурки та змахнув рукою, знищуючи результат своєї магії, - якщо навіть ти побачив грубі помилки…

Від цих слів, хлопчик стиснувся ще більше, винувато сховавши обличчя від вчителя, який засмутився через нього.

- Так… - незручно посміхнувся педагог. – Вчитель Уман у всіх цих церемоніях розуміється значно краще за мене… Скажи, він твій духовний батько? – обережно налив чай у їх невеликі піали.

- У мене… - ледь чутно почав Хаол, проковтнувши останні залишки солодкої палички у себе в роті. – Нема… Духовного батька… - повалено опустив голову вперед.

Чоловік аж закляк від такої новини:

- Нема? – спантеличено подивився він на хлопчика та поставив чайничок на його місце. – Як це? Адже ти у п’ятому класі. У тебе має вже бути духовний батько.

- Він… Був. 

- А куди він дівся?

Той мовчав. Але так, як вчитель сам до вірної відповіді не приходив, то учень все ж відповів:

- Ви… Прийшли на його місце…

«Посеред року? – знову не міг зрозуміти Ракор. – Я, спочатку, і не думав чого так раптово почали шукати нового вчителя. Але зараз…»

- Це ти у п’ятому класі, - почав роздумувати наставник. – Мій попередник працював тут шість років, отже, ти поступив у академію на другому році його роботи і зміг обрати його своїм духовним батьком лиш у третьому класі? Коли йому вже дозволили брати собі духовних синів?

Хлопчик кивнув.