Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

та вводять у власний геном, ніби щоб перевірити, що з того вийде. Це так зване горизонтальне перенесення генів. Спосіб не надто ефективний, однак альтернатива йому — застійне існування. Завдяки такому перенесенню будь-яка, навіть цілком нешкідлива бактерія може набути генів, через які втратить гальма у виробництві токсинів і стане невразливою для поєднання найпотужніших антибіотиків. По суті, необмежений обмін генами перетворює бактеріальне царство на один величезний суперорганізм. Люди воюють із цим суперорганізмом упродовж мільйонів років, і після тимчасових успіхів на початку ери антибіотиків програють битву за битвою. Останнім часом фармацевтичні компанії дуже неохоче беруться за розроблення нових антибіотиків, бо створення та сертифікація принципово нового препарату триває роками й коштує мільярди, тоді як резистентність до нього може розвинутися за лічені місяці.

Гаразд, що з цим робити?

Постійно виробляти нові, щораз кращі антибіотики не вдасться (у перегонах із мікробами ми просто позбавлені шансів, вони спритніші та вигадливіші), а тому треба кардинально змінити ставлення і до антибіотиків, і до інфекційних хвороб. Потрібно нарешті затямити, що антибактеріальні препарати мають вузьку сферу застосування й закидатися ними з приводу та без неправильно. Ситуацію ускладнюють лікарі, які часто призначають антибіотики без жодних на те підстав — про всяк випадок. Саме тому варто не соромитися запитувати: чому? Яка причина для рекомендації саме цього препарату? З іншого боку, якщо призначення обґрунтоване, антибіотик необхідно приймати до кінця, не припиняючи курсу лікування, щойно зникли симптоми.

Ми також мусимо переглянути умови, в яких утримуємо тварин на фермах, і обмежити використання антибіотиків для їхньої годівлі. Це призведе до подорожчання м’яса, бо тварини ростимуть повільніше та частіше хворітимуть. Але це все ж краще, ніж спостерігати, як хтось із ваших близьких згорає від лихоманки через те, що напередодні порізав палець у саду, а в лікарні не знайшлось антибіотика, який зміг би протидіяти інфекції.

Ми зобов’язані все це зробити, інакше на нас чекає епоха постмедицини, або, простіше, епоха невиліковних інфекцій. Світ скотиться до точки, у якій накопичені за три сотні років знання про людські хвороби й інфекції стануть абсолютно непотрібними, бо більше не допомагатимуть лікарям рятувати своїх пацієнтів.

Гороскопи

У пеклі має бути окремий куток, куди потрапляють медіа, які публікують гороскопи.

Це якось несерйозно — на початку XXI століття доводити, що гороскопи є нісенітницею. Це те саме, що переконувати когось у тому, що Земля кругла, а небо синє. Є якісь фундаментальні факти про реальність, стосовно яких люди давно мусили б дійти згоди. Але ніяк чомусь не доходять.

Вражає, скільки відомих брендів і медіа досі ставляться до астрології як до чогось актуального й обґрунтованого. Сайти найбільших телеканалів, як-от «СТБ» чи «1+1», найвідоміші глянці на кшталт Vogue чи Cosmopolitan, не кажучи вже про сотні дрібніших регіональних ресурсів, регулярно друкують гороскопи. Що ще гірше — астрологічні небилиці просочилися навіть до телевізійних новин. Тобто в інформаційні повідомлення, які охоплюють колосальну аудиторію й апріорі мають містити лише факти й нічого крім фактів.

Наприклад, одна з найпопулярніших програм телевізійних новин, яку, за статистикою, дивиться кожен третій українець, нещодавно зняла сюжет про астероїд, що наближається до Землі. Перша половина сюжету була цілком нормальною: астероїд невеликий, пройде близько від планети, нічим їй не загрожує. А потім почалося мракобісся. Тут-таки, в цьому ж сюжеті, журналістка показує жінку-екстрасенса, яка з незворушним виразом обличчя віщує, що астероїд несе негативну енергію, боротися з якою потрібно зарядженим медом. Після «зарядженого меду» якийсь чоловік у лікарському халаті просить гіпертоніків берегтися, оскільки астероїд, пролітаючи повз Землю, щось там збурює й може спричинити підвищення кров’яного тиску. І це в праймтайм. На одному з провідних українських телеканалів.

Інший приклад — новинний сюжет про Персеїди, метеорний потік, який можна спостерігати наприкінці кожного літа, коли Земля пролітає крізь уламки комети Свіфта-Туттля. Як і в попередньому випадку, спершу все окей: журналістка розповідає, що таке Персеїди та де найкраще за ними спостерігати. А потім умить переходить до порад астрологів, як правильно загадувати бажання під час зорепаду. Далі ще цікавіше. Текстову версію новини публікують на сайті в розділі «Астрологія». І важко збагнути, що гірше: те, що у вечірніх новинах українців закликають перекладати розв’язання власних проблем на кам’янисті уламки, які згорають в атмосфері, чи те, що такий розділ у принципі наявний на новинному сайті.

Засмучує сам факт, що в той час, коли людство планує повернення на Місяць, а американські вчені заявляють про винайдення вакцини від СНІДу, доводиться повторювати: гороскопи — це дурні вигадки, а астрологія — не просто хибне вчення чи недосконала теорія, а абсолютно безпредметна маячня. Вірити в те, що за рухом небесних тіл можна передбачити долю, щонайменше наївно.

Іще можна якось зрозуміти захоплення гороскопами на початку минулого століття. Тоді люди вважали, що Чумацький шлях — це Всесвіт, і зорі здавалися… ну, начебто ближчими. Проте вже у двадцятих роках американський астроном Едвін Габбл установив, що окремі розмиті цятки на нічному небі — ніякі не зорі, а віддалені галактики. Згодом учені навчилися обчислювати відстані до них, після чого стало зрозуміло, що Всесвіт значно, значно більший, аніж будь-хто міг уявити, і що зорі, які із Землі видаються поєднаними в сузір’я, насправді зовсім між собою не пов’язані. Візьмімо для прикладу Пояс Оріона — три вишикувані в ряд зірки, які добре видно неозброєним оком на нічному небі. Ці три зорі — блакитні надгіганти Альнітак, Альнілам і Мінтака. Найближча з трьох зір — Мінтака — віддалена від Сонячної системи на 1200 світлових років. Альнітак розташований аж на 62 світлові роки далі, а Альнілам узагалі відділяють від нас 2000 світлових років. Тобто Пояс Оріона не є цілісною структурою. Це ілюзія. Зірки, що його складають, лише здаються розташованими поряд, а насправді рознесені в просторі на колосальні відстані.

І це стосується не тільки Оріона. Всі інші сузір’я — просто фігурки, намальовані на небі людьми. Вони позбавлені реальної фізичної сутності. Та навіть якби й були чимось реальним, сузір’я однаково не впливали б на людську поведінку. Темперамент людини визначає взаємодія мільярдів нервових клітин у її мозку. Саме зв’язки між нейронами постають нейрофізіологічним підґрунтям особистості. І щоби вплинути на цю особистість, на настрій чи рішення останньої, зоря має дотягтися до її мозку через мільярди мільярдів кілометрів і змінити перебіг хімічних реакцій між нейронами. Як це можливо? У природі нараховують усього чотири типи фундаментальних фізичних взаємодій: сильна, слабка, електромагнітна та