Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

Розділ 4

       Коли в листопаді 2022 року російські війська залишили правий берег Херсонщини, а у Великій Олександрівці відновили світло, воду та газ, Галина Михайлівна вирішила повернутися додому.

— Андрійку, ти залишайся тут, закінчуй сесію, а ми зі Стасом поїдемо додому. Треба подивитися, що там з хатою, — сказала вона.

— Бабусю, тільки обіцяйте телефонувати кожен день, — просив онук. — Якщо щось трапиться, одразу приїду.

      Дорога назад була наповнена тривогою, але, побачивши знайомі поля й дороги, Галина Михайлівна відчула теплу радість у серці. Їхній будинок був майже неушкоджений, хоча сильно розграбований. Як розповіли пізніше сусіди, буряти, на вкраденому у місцевому комунальному підприємстві тракторі, заїжджали до них на подвір’я та крали все, що тільки бачили не гребували нічим. В результаті онуки залишились без одягу взагалі, навіть нижньою білизною не погребували. А хата всередині була пустою. Посередині хати самотою стояла лише старенька скриня, в якій Галина Михайлівна складала вишиванки та рушники, які вона власноруч вишивала. Тітка Галя гірко заплакала.

      Першого ж дня після повернення до них завітав сусід Володимир із дружиною Любов’ю. Вони принесли старенький диван та дещо з кухні. Продукти принесли із селищної ради та допомогли  оформити документи для отримання гуманітарної допомоги від благодійних фондів.

— Галю, це ж ви! — вигукнув Володимир, побачивши жінку у дворі. — Як добре, що повернулися. Ми вже думали, що й не побачимося.

— Володю, Любочко, — Галина Михайлівна обняла їх. — Ми з онуком. Андрій залишився в Кривому Розі. Як ви тут?

Любов змахнула сльозу.

— Ой, Галино, що тільки не пережили. І бомбили, і ховалися. Але витримали. Тепер якось легше. Тільки вибач нас не змогли зі старим відігнати тих проклятих бурятів. Все винесли упирі прокляті.

— А Людмила де? — спитала Галина Михайлівна.

— Удома, — відповіла Любов. — Підемо до неї разом, вона ж так чекала на тебе.

Кума Людмила зустріла Галину Михайлівну зі сльозами радості.

— Галю, ми з тобою, як дві половинки, нарешті зійшлися, — сказала вона, обіймаючи подругу. — Як онуки? Як Андрійко?

— Все добре, кума. Андрій навчається, а Стас мені допомагає. Тепер будемо повертатися до нормального життя, як і всі тут.

        Стас із сусідами взявся за прибирання подвір’я та латання дірявого даху, що був пошкоджений уламками від снарядів. А ввечері вся вулиця збиралася разом, обговорюючи, як  відновлювати власні домівки. Хтось плакав, згадуючи тих хто помер, не дочекавшись деокупації. Так, тітка Галя дізналась, що сусідку Марію, що жила через дві хати від них, довелось  поховати у власному садку, а сусід Мирон був тяжко поранений уламками снаряду, що розірвався на його подвір’ї.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍