Оля - Піратський скарб, Оля

З долею сарказму мовила я. Цей дух ніколи просто так нічого не робить, йому весь час потрібно про це казати чи нагадувати.

І що ж мені робити?

Відверни їхню увагу, чи ти хочеш, щоб ми билися з цим плем'ям?

Так і бути. Я допоможу.

Я відчула як дух пронісся повз мене та почав створювати справжній шум. Він скидав посуд, ламав гілки, примушував падати дерева на шляху людей. 

-Тікаємо.

Кинувшись повз наляканих до смерті людей ми забрали свою зброю, що лежала біля одного з домів. Бігли ніби востаннє, що було досить близько до правди, бо якщо ми не заберемося звідси вчасно, то нам явно буде не до жартів.

Ти добре попрацював.

Невже ти вмієш хвалити?

Коли ти справді добре робиш свою справу, то звісно вмію хвалити.

Вітер завивав ще дужче, що означало дух ввійшов в азарт, дерева падали як тільки ми пробігали повз них, але не завдавали нам шкоди. Ці дії дадуть нам достатньо часу не тільки для втечі, але й поповнення наших запасів, адже вони довго будуть розгрібати ці завали повалених гілок, дерев та всі інші пошкодження, яких ми завдали. Вибігаючи до пляжу ми одразу кинулися до корабля.

-Капітане, щось сталося?

-Поки ні, Карлосе, як справи з погрузкою провіанту?

-Ми практично завершили. 

-Чудово, тоді завершуємо цю справу і відправляємося далі.

-Капітане, не вважайте за наглість, але ви щось знайшли такого в лісі? До чого такий поспіх?

-Так помітно?

-Так, сеньйоріто.

-Ці ліси аж ніяк не безлюдні. Нас схопило якесь плем'я і хотіло принести нас у жертву своєму богу, але ми втекли. Ми змогли затримати їх деяким розгардіяшем, але багато часу в нас немає, тому треба як можна швидше закінчувати поповнення провіанту і відправлятися далі до скарбів.

-Гей, поспішіть, завантажуємося і відправляємося.

-До чого поспіх, Карлосе?

Промовив батько, який піднявся на палубу нашого корабля.

-Острів не безлюдний. Нам потрібно тікати. 

-Я зрозумів Авро, але далі наша дорога буде ще більш небезпечною.

-Знаю, але втрати вже на цьому етапі нам зовсім не потрібні.

-Що ж, ти права.

Завантаживши повністю трюми ми відправилися далі. Я стояла біля штурвала направляючи корабель далі на північ. 

Хтось хоче з тобою поговорити та досить довго стоїть тут.

Про кого ти?

Про нашого знайомого Дрейка, хай він не стоїть тут стільки. Заговори перша.

Ти щось занадто добре до нього відносишся.

Духи часто схожі на своїх підопічних.

І що ти хочеш цим сказати?

Нічого, зовсім нічого.

-Чого ж так довго стоїш там?

Цікавість, Авро, твоя цікавість колись тебе згубить. Сказав мені багато років тому батько і він був повністю правий. Моя цікавість мене згубить.

-Дивлюся на море.

-І що ти там бачиш?

-Спокій, дім.

-Хм, як цікаво, а я бачу тільки вічний холод.

-Для мене цей холод домівка. Пута спали самі, ні я, ні ти нічого не робили, як так вийшло?

-Ти не думаєш, що вони погано зав'язали?

-Ні, я впевнений, що вони чудово в'яжуть.

-І ти правий, їхні вузли були сильні.

-Тоді що ж це було?

-Флікс, він розв'язав мотузки та залишив нашу зброю біля того будинку.

-То він допомагає тобі?

-Це взаємовигідна допомога. 

-Духи зазвичай не допомагають людям, чому він прив'язався до тебе?

-Він дав клятву моїй матері. Він тоді саме працював з нею, а коли її захотіли вбити з дитиною вона пожертвувала своїм життя, але врятувала мене, навіть змогла притягти до цієї справи духа, щоб він наглядав за мною. Батько розповідав, що вона була дуже сильною жінкою, яку багато хто боявся через її норов та силу як фізичну, так і магічну.

-Скільки тобі було?

-Вісім. Після цього батько забрав мене до себе та я ввійшла до лави піратів.

-Досить рано.

-На цей шлях не можна вступити рано чи пізно.

-Ти права.

                         Примітки