Оля - Піратський скарб, Оля

Знаю, ти не дозволиш мені померти раніше ніж тобі потрібно. Скільки тобі залишилося до тіні?

Декілька років і я буду тінню.

Дивно, що ти мене досі не покинув радіючи своєму швидкому піднесенню.

Якої поганої думки ти про мене.

Ти мені краще скажи чому ти так довго зі мною? Я ніколи не питала тебе про це, але чому ти не йдеш розуміючи, що я не буду використовувати тебе і допомагати тобі. Якби ти прив'язалася до когось іншого, то б давно був би тінню, але я не сильно хочу використовувати магію. Я ніколи не питала, але чому ти допомагаєш мені?

Навіть духи можуть давати клятви, які мають виконувати, а я не виняток.

Йшовши островом поряд з Дрейком та Алісою дух інтригував мене з кожною хвилиною все більше. Кому ж він міг дати клятву і через кого він зараз замість того, щоб жити приспівуючи біля якогось барона або баронеси носиться 7 морями зі мною, витягує мене з петлі й допомагає мені.

Я дав клятву твоїй матері й так, замість того, щоб жити красиво я вештаюся цим богами забутим островом разом з тобою.

Моя мати?

Так, вона віддала за тебе життя і просила, щоб я піклувався про тебе, а я дав їй слово духа, що буду з тобою до кінця твого життя і не дам рано померти.

Тобто ти прикутий до мене на завжди? І чому ти знову підслуховуєш мої думки?

Так, я прикутий до тебе назавжди й думки я не підслуховував, ти занадто голосно думаєш.

-Авро, ти так задумалася, щось трапилося?

-Нічого серйозного, Алісо, розмовляю з Фліксом.

-Знову докучає тобі?

-На цей раз ні.

-Я випадково підслухав вашу розмову, чи можу запитати хто такий Флікс?

Наглість найвищого рівня. Я не просто хтось, а дух, дух.

Злісно голосив в моїй голові Флікс, не дивлячись на те, що він всього лише забутий дух пихи в нього було хоч відбавляй.

-Це мій дух помічник.

-То он воно як.

Передай йому, щоб тихіше думав, бо я за цей час дізнався багато цікавого.

І що ж таке цікаве ти дізнався?

Хоча б те, що цей смертний досить часто заглядається на тебе, а в цю секунду пялиться на твій зад.

-Тримай очі при собі, Дрейку.

Промовила я навіть не повертаючись до чоловіка, що ж сказати, досить часто дух допомагав мені. Він міг бачити, що я не бачу, чути, що я не чую.

-Ти ж навіть не бачиш куди дивляться мої очі.

-Повір, я все бачу.

Промовила я повертаючись до Дрейка.

-З тобою зв'язуватися собі дорожче, але чому тоді він не попередив тебе?

Бо одна паршивка просто не хотіла мене слухати й робила як знає.

Тоді я ще була молода.

Ти й зараз не стара, по його погляду помітно, що старою тебе він явно не рахує, а навпаки.

Та досить тобі, тобі ж я не знала, що тебе потрібно слухати.

Саме так, мене потрібно слухати й тоді в тебе все буде добре.

-Попередив, але мій гонор і алкоголь в крові не дали мені послухатися того хто знає краще, а якби послухалася, то не вискочила б в таку передрягу. Не втратила б корабель та скарби.

Авро, ми не одні.

Тобто? Можливо, це наші люди й ти відчуваєш їх?

Я ще можу розрізнити енергію своїх та чужих.

Хто вони?

Ось це я тобі не можу сказати.

-Приготуйтеся, ми тут не одні.

-Флікс щось помітив?

-Їхню енергію, але він не знає хто вони.

-Чорт, що нам робити?

-Забиратися звідси і як можна швидше.

-Авра права, нам потрібно йти.

Розвернувшись ми побрели лісом, як тут я почула свист за своєю спиною. Моя серце на секунду ніби зупинилося та я побачила стрілу, яка влетіла в дерево біля мене.

-Схоже нас знайшли.

-Я б не була така оптимістична, Дрейку.

-Погоджуюся з Аврою.

-Takk han! Vorr goddar skal likk sa bloth!

Місцеві жителі говорили на зовсім не зрозумілій мові, що навіть не давало нам можливості домовитися, чи зрозуміти, що ж тут відбувається. А тим часом нас веди по під руки далі в ліс.

Флікс, твоя допомога зараз не завадила б.

Яка допомога? Вбити, на жаль не в моїх силах, або може скалічити? 

О ні, мені потрібен переклад.

З чого ти взяла, що я знаю переклад того, що вони сказали?

Бо ти дух, а духи розуміють всі мови та наріччя світу. Ти сам вихвалявся цим.

Коли ж це?

Декілька років тому.

Схопити їх. Нашим богам сподобається така жертва, ось його слова. Тільки знав би він, що жертви вони приносять аж ніяк не богу.

А кому?

В тому то і діло, що ні кому, ні одному духу тут не потрібні жертви, адже тут живуть тільки духи гір та озер.

Поки я вела словесну перепалку з духом нас вивели на галявину, яку закривали густі крони дерев. Будинки були дерев'яні, а дахи по декуди були з соломи. Пробігаючі діти спостерігали з цікавістю. Мабуть, вони давно не бачили таких як ми. Повернувши голову я побачила як Дрейка та Алісу ведуть одразу за мною.

-Є варіанти втечі?

Запитав Дрейк.

-Я щось придумаю.

-Флікс?

-Поки крім варіанту скалічення нічого не пропонує.

Чому ж не пропоную? Я дух, дух, тому зможу зробити багато всього.

До прикладу?

Я можу зірвати ці мотузки, а далі ваша справа. Зможу допомогти з декількома людьми, але не більше.

Зможеш дістати нашу зброю?

З легкістю.

Тоді я переріжу мотузки, а ти дістань нашу зброю і вивільни Дрейка та Алісу.

Беруся за справу.

Я тихо вийняла ніж та почала тихо, майже безшумно різати мотузки.

-Авра, мої мотузки.

Очі Аліси розширилися до розмірів монети, адже її пута спали самі собою.

-Тсс, удавай, що нічого не сталося, ти, Дрейку також.

Розв'язавши свої мотузки ми почали чекати.

Флікс, чи не хочеш ти нам трішки допомогти?