Оля - Піратський скарб, Оля

Як виявилося подорож до омріяного скарбу не була такою швидкою як ми вважали. По "точним розрахункам" мого батька нам потрібно було приблизно 2 тижні, щоб дістатися нашої першої стоянки, а саме невідомого острову в самому серці Норвезького моря, а потім ще близько тижня до нашої загадкової мети. Ніхто не знав, що ж нас очікує в кінці подорожі й чи будуть там взагалі скарби, адже мертвим немає віри, а ми повірили. За межами корабля був холод, а я як дівчина, яка народилася в Іспанії, а виросла в Карибському басейні аж ніяк до нього не звикла, тому саме в цей момент я хотіла повернутися та більше сюди не потикатися, але моє бажання скарбів та жадоба все ж таки перемогла. На відміну від мене Дрейк почував себе цілком непогано і зараз я заздрила йому та тому факту, що він був народжений в холодній півночі Шотландії.

-Коли вже завершиться це плавання.

Роздратованість в голосі Аліси відчувалася одразу. Аліса вдягла все, що в неї було. Шкіряні чоботи з хутром всередині, які вона колись вкрала на одному торгівельному судні. Тоді я сміялася з неї, адже навіщо їй ці чоботи коли ми й близько не збираємося кудись, де вирує холод. Карибський басейн цілком нас задовольняв. Вона виглядала дещо смішно укутавшись в ковдру, яку стягнула зі свого ліжка пояснюючи, що це додаткове тепло, яке не можна втрачати, хоча я виглядала не краще. Розтріпане волосся, червоний ніс та щоки. Ті самі чоботи, які ледь не звели мене в мовчазну могилу моря зовсім нещодавно.

-Невже грізні пірати не витримують простого холоду?

-Дрейку, ще слово про нашу слабкість до холоду і я відріжу твій язик та зварю його на вогні, а потім з'їм його на сніданок.

-Які заяви, сеньйоріто, Авро. Я ще поки вам потрібний. Та й угода є угода.

-Я не обіцяла, що ти повернешся неушкодженим.

-Ти вчишся на очах.

-Я швидко вчуся.

Промовила я йому на вухо притискаючи до його горла кинджал. Ми були в сантиметрі один від одного, але не втрачали самоконтроль.

-Небезпечна, ти ж знаєш, що такі трюки зі мною не діють.

Він шепотів. Тихо, але впевнено. Він керував ситуацією, але я не відставала.

-Саме тому кожен раз я роблю їх.

-Аdiós.¹

-На щастя, Авро, ми ще не раз побачимося на цьому кораблі.

-Звісно.

                                      ***

Я жахлива мерзлячка. Про це знають всі. Коли мені холодно я більш роздратована, зла та багато кричу. Цей день не виняток, а точніше останні 3 дні. Мої крики набридли команді, адже в ці дні я стала більш ретельною. Я вказувала на кожну незначну помилку яку помічала, на кожну затримку та проблему, яких, до речі, не було, але я всеодно їх бачила.

-Авро, будь ласка, опануй себе.

-Алісо, ти присіла мені на вуха з самого ранку. Я знаю, що роблю.

-Я так не вважаю.

-Ти капітан чи я?

-Ви капітан і вам вирішувати.

Аліса завжди так робила. Переходила на ви коли розуміла, що мене не переконати й треба показати, що я перегинаю палку.

-Вибач. Ці дні для мене дуже важкі. Цей холод, та й ще Дрейк, який тиняється на моєму кораблі.

-Ми можемо перевести його на фантом.

-Ні, однозначно ні. Батько вб'є його як тільки він опиниться на його кораблі.

-Я б вбила його вже давно, не знаю чому ти цього не робиш. Та, безжалісна Авра Лаврендж, яка власноруч вбивала та катувала зрадника. Кожен знає, що за зраду його вбивати будеш саме ти, а це болюче. Твій авторитет тримає їх від цього.

-Дрейк не може так рано померти. Скоро він побачить як ми пливемо з повними трюмами скарбів, а він буде ні з чим.

-Але він знає дорогу, невже він не може повернутися зі своєю командою?

-Може, але ми також не будемо стояти на місці. Ми знову відправимося до цих скарбів. 

-Капітане, у нас проблеми.

-Що вже сталося?

-Паруса замерзають, тому ми не можемо йти так швидко як раніше.

-Тоді будемо йти як можемо. Йди передай всім.

-Maldita medianoche.²

-Проклинаєш зиму?

Промовив Дрейк наближаючись до мене.

-Північ.

-У твоєму стилі.

-Ти поки не знаєш, як тут красиво влітку, коли природа оживає.

-Я впевнена, що тут чудово влітку, бо нема такого холоду.

Я не дивилася на чоловіка, не хотіла, як тут на мої плечі опустилася тепла шкіряна куртка.

-Що ти робиш?

-Ти не звикла до морозів, тобі потрібніше ніж мені.

-Хочеш здатися мені таким добреньким? Щоб я одразу розтанула та призначила більший відсоток скарбу?

-Це я зробив не задля вигоди, але якщо ти так хочеш, то я не проти зайвих коштів.

-Ні за що на світі.

-Ну тоді це моя доброта.

Які твої мотиви, Дрейку, інколи навіть після стількох років я тебе не розумію.

-Капітане, острів на обрію.

Підірвавшись зі своїх місць ми разом з Дрейком побігли на верхню палубу.

-Справді земля. Надішліть вісточку. Висаджуємося на землю.

-Капітане, ближче не можемо підійти, лід може пошкодити корабель.

-Зупиняйтеся тут. Висаджуємося на берег шлюпками, а далі пішки по кризі. Вона витримає?

-Так, капітане. Ми без проблем пройдемо по ній.

-Тоді вирушаємо.

Спустившись на кригу, яка здавалася мені тонкою моє серце ледь не вистрибнуло. Як буде кумедно, якщо я помру провалившись під кригу, а не від рук корони чи інших піратів.

Не дозволю.

Озвався Флікс, хоча він був всього лише молодшим забутим духом, але часто допомагав мені, але я не залежала від нього. Я йому потрібна. Забуті духи поступово щезають. Вони слабкі та не стабільні, але з часом їхні магічні сили можуть зрости, як і кількість віруючих, тоді вони можуть піднятися до статусу тіні чи примари. Особливо вперті могли дослужитися до нижчого духа. Флікс був забутим духом і якби не я, то він вже досить давно щез з цієї землі, але з моєю допомогою він хоче стати тінню. Він був нечистю, яка прив'язалася до мене вже дуже давно. Він не пам'ятає ким був при житті. Вищі божества або взагалі божества практично не зв'язуються з людьми. Їм це не потрібно, натомість до нас чіпляється нечисть та слабкі духи, а деякі люди помилково думають, що це бог чи богиня знезійшли до їхньої персони.