Оля - Піратський скарб, Оля

-Що чекає нас далі?

-Жахливі води чекають нас, за легендами там живе Кракен. Він топить наші кораблі роками, тримає найвідчайдушніших піратів в страху настільки, що вони бояться навіть потикатися сюди, а ті хто все ж таки потикаються в ці води, то неодмінно втрачають корабель, команду та врешті-решт своє життя, та й хто знає, які ще жахливі тварі тут живуть, але ж ми не будемо їх боятися, чи не так?

-Саме так, батьку, але краще не лякай команду завчасно, мені потрібні люди, які не будуть падати зі страху, а будуть битися на рівні зі мною.

Промовила я стоячи в каюті свого батька. Каюта була не найбільших розмірів, хоча всім виглядом показувала, що це каюта капітана. В кімнаті було красиве ліжко з балдахіном, колись це судно належало французам, тому деякі речі досі нагадували те багатство, яке колись тут було. В каюті також залишилися різноманітні картини з гірськими пейзажами, долинами та ріками. В цій каюті я провела свій підлітковий вік. На палубі цього корабля вчилася метати кинджали та орудувати різними видами зброї. Тут вперше побачила справжній бій, велику наживу та золото, справжні п'янки вперше побачила я тут. Тут мене вчили піратським пісням, але нікому тут не відомо хто я насправді, що відчувала та відчуваю. Нікому не відомо, що я пережила після смерті матері, адже розповіді про це, сльози, любов до рідних, милосердність, все це люди, а в особливості пірати вважають слабкістю.

-Добре. Я не буду їх лякати завчасно, але вони мають бути готові до того, що на них чекає.

-Можливо, досить перейматися за них? І подумаємо трішки про нас?

-Що ти маєш на увазі, Кроу.

Батько піджав губи, діло дрянь. Йому ніколи не подобався Дрейк. Він вважав його самовпевненим, самозакоханим дурнем, як й лізе не у свої справи, а коли він почав перешкоджати нам, то батько готовий був його вбити й ледь це не зробив, але я утримала його. Хай цей паршивець ще поживе.

-Ну як ми переможемо його?

-Дрейк правий, як ми його переможемо? Я вважаю, що в цій ситуації нам потрібно почути думку всіх піратів, адже ми не одні йдемо в цей бій.

-Ти права, збирай піратську раду.

-Карлосе.

-Я вас зрозумів, капітане.

Коли всі пірати опинилися на борту ми розпочали раду.

-Говори, Авро.

-Але ти набагато вправніший за мене.

-Йде твій час, Авро. Знаю, у тебе великий авторитет серед піратів, але мало ніколи не буває. Ти маєш закріпитися в цьому жорстокому світі.

-Всі ми тут пірати, незнаючі страху та болі, але всі ми смертні. Ви маєте знати, яку ціну ми можемо заплатити за ці скарби. На нашому шляху буде багато різних небезпек і одна з них це жахлива тварюка, яку кличуть Кракеном. Не всі з нас вийдуть з цієї битви живими, а тепер скажіть, чи готові ви померти зарази цих скарбів?

Мій голос стелився всіма закутками корабля, а пірати роздумували.

-Готові, капітане, якщо ми встали на цей шлях, то неодмінно досягнемо цієї цілі.

-Чудово, але ця рада була зібрана не просто так. Насправді ми не знаємо як подолати Кракена, тому питаємо вашої думки, як нам перемогти Кракена?

-Насправді перевіреного способу немає, але є легенди.

З юрби вибився голос старого пірата, чиє волосся було вже давно сивим, а обличчя було повністю покрито зморшками.Таких як він завжди поважали за мудрість та прожиті роки, адже важко дожити до такого віку коли тебе весь час хочуть вбити.

-І що ж говориться в цих легендах?

-Кракена можна здолати тільки двома способами. Вогнем та ударом по слабкому місцю. 

-І яке ж у нього слабке місце?

-Його очі.

-Тоді бити потрібно саме в очі.

Скоро буде щось цікаве. Я чекаю крові й надіюся, що її буде багато.

А я надіюся, що вона буде не наша.

Ну це теж.

-Скільки в нас є часу на підготовку?

-До ночі все має бути готове.

                            ***

Підготовка тривала цілий день. Пушки заряджалися набіями та порохом, кинджали наточувалися та готувалися стріли. Рушниці, пістолі, все, що стріляє було набите до краю. Команда готувалася до жаху, який мав статися всього через декілька годин, а я тим часом стояла біля штурвала наглядаючи за процесом. 

-Не боїшся втратити команду?

Проникливі очі Дрейка дивилися на мене та дізнавалися інформацію. 

-Ні, як і кожен капітан. Життя капітана це постійні втрати й прив'язуватися до когось це жахливе діло.

-А як щодо Аліси?

-Вона моя подруга, але я готова до її смерті. Знаю, що це може статися. А ти маєш того за ким будеш страждати?

-Так.

-І хто ж це?

Ну здивуй нас, Кроу, хто ж твоє слабке місце.

-Не хочу, щоб ти її вбила.

Ага, то є якась дівчина, цікаво хто вона. Заради богів, довідайся в нього це, бо я помру від цікавості.

Мертві не вмирають.

Зануда.

Удам, що я цього не чула.

-То ти ховаєш її?

-З чого ти взяла?

-Всі знають, що я дорожу батьком, деякі знають, що дорожу подругою, а ким дорожиш ти не знає ніхто.

-Тобою.

-Що?

-Я дорожу тобою. В цьому чортовому світі все змінюється, нічого не постійне, а ти постійна, стабільна. 

-І в чому це проявляється?

-Мені подобається наше суперництво, Авро. Певною мірою воно навіть веселе.

-То ось воно що, але себе я вбивати не збираюся, тому тобі немає про що хвилюватися.

-Ти права, мені здається ми будемо суперниками до кінця життя, а потім передамо це дітям.

-Або ж діти підуть не в батьків і не захочуть бути такими як ми.

-Що ж, все можливо.

Ти диви, а він вміє дивувати. Я очікував почути все, але тільки не це.

Хоч хтось зміг тебе здивувати.

                            ***

Нічний океан ехом розносив жахливий рев, вода вирувала навколо двох кораблів, а пірати включно зі своїми капітанами стояли та чекали на морське чудовисько. На Кракена. З під води починали здійматися величезні щупальця Кракена. Мій погляд був направлений на нашу головну ціль, на око Кракена, що зловісно мерехтіло у темряві, але я не боялася, було таке відчуття, що страх покинув мене, що йшло мені на користь.