Мері Роуч - Вояки

30 кадрів за секунду, дослідники можуть детально роздивитися, що і як відбувалося протягом цієї півсекундної події. Тепер ми бачимо те, чого в реальному часі не розгледіти. Спочатку черевики стають пласкими, їхні краї помітно випинаються. Вказівний палець руки, що лежала на стегні, підіймається, ніби тіло збирається на щось показати. Гомілки простягаються та піднімаються. Голова опускається, а руки злітають, як у легкоатлета, коли він перестрибує бар’єр. Коатс перемотує зображення назад і звертає мою увагу на хребет. Коли енергія вибуху проходить крізь сидіння, таз підіймається, тулуб укорочується, живіт випинається. Вибух під транспортним засобом може стиснути хребет людини, яка сидить усередині, вкоротивши його аж на два дюйми[51]. Не дивно, що біль у спині та пошкодження хребта трапляються досить часто.

Коли зображення відтворюється на такій швидкості (а ще з цим одягом), видовище схоже на сучасний танець. Рух кінцівок набуває грації та краси, ніякої жорстокості чи насильства. Та все ж у реальному часі сили, які рухають кінцівки, проходять крізь них зашвидко для того, щоб тканини тіла могли пристосуватися до навантажень. М’язи розтягуються, зв’язки рвуться, кістки можуть зламатись. Уявіть грудку «дурної замазки»[52]. Якщо її розтягувати повільно, вона розтягнеться на всю кімнату, а якщо різко смикнути — розірветься. Так само різні тканини людського тіла мають різні властивості розтягування. Під впливом спричинених вибухом сил одні тканини можуть розтягуватися, скажімо, на одну п’яту своєї довжини і не розриватись, а інші витримають лише п’ять відсотків. ВІАМан буде відкалібровано з урахуванням таких розбіжностей, щоб мати змогу прогнозувати наслідки.

Довгострокову якість життя солдата чи морпіха стали брати до уваги відносно недавно. Колись тих, хто ухвалював рішення у військовій сфері, більше цікавила відповідь «так/ні» на запитання: чи зможе солдат після поранення продовжити місію? чи втратили ми ще одного пішака в грі? ВІАМан дасть відповіді на ці запитання, а також на інші. Яка ймовірність, що солдат страждатиме на болі у спині до кінця життя? Чи стане він кульгою? Чи не будуть його п’яти боліти так, що він вважатиме ампутацію ліпшим виходом? Такі відповіді можуть вплинути, а можуть і не вплинути на ухвалення рішень, та вони принаймні будуть частиною рівняння, яке треба розв’язати.

Ми знову в будівлі 336. Я запитую, чи можна проїхатися за кермом «Страйкера». Виявляється, що не можна. Марк люб’язно дозволяє мені сісти на місце водія та покрутити кермо. Усе навколо мене має по-армійському міцний вигляд, усюди тумблери та сталеві деталі. А от кермо, здається, вирвали з бюджетного авто для прокату 1990-х років. (А може, так воно і було, адже «Дженерал Дайнемікс», виробникові «Страйкера», належить і «Шевроле».)

Марк виганяє мене з водійського сидіння, щоб переставити транспортер. Брокгофф, яка саме йшла повз стоянку машин, десь знайшла шматок пластикового пакувального матеріалу. Вона кидається до заднього колеса «Страйкера» і підсовує під нього свою знахідку. Про таке в наукових статтях з проблематики аудіосприйняття у військовій справі не пишуть — звук, з яким лускають пухирці пластикової обгортки, коли по ній проїжджає «Страйкер» вагою 40 000 фунтів[53].

3. Битви і вуха

Гуркіт на війні

Корпус морської піхоти США закуповує багато затичок для вух. У Кемп-Пендлтоні[54] вони всюди: під лавками на стрільбищі, у збірниках-уловлювачах пральних машин. Вони ефективні й дешеві, як кулі[55] (які теж часто знаходять у пральних машинах). Протягом десятиліть затички для вух та інші пасивні засоби захисту були основними знаряддями військової програми зі збереження слуху. Та є люди, які хотіли б це змінити, які вважають, що ціна може виявитися занадто високою. Що затичка для вух може бути так само смертельною, як куля.

Більшість затичок знижують рівень шуму приблизно на тридцять децибелів. Це добра допомога, коли маємо справу зі стабільним шумом на задньому плані — БМП «Бредлі», що лязкає гусеницями по асфальту (130 дБ), чи гвинтами гелікоптера «Блек гоук» (106 дБ). Тридцять децибелів — це не так мало, як може здатися. Збільшення рівня шуму лише на три децибели вдвічі зменшує тривалість впливу такого шуму на людину без ризику пошкодити слух. Без застосування захисних засобів людське вухо може вісім годин на день витримувати вісімдесят п’ять децибелів (шум автотраси або заповненого людьми ресторану) без погіршення слуху. А при рівні шуму сто п’ятнадцять децибелів (бензопила) час безпечного впливу зменшується до півхвилини. Постріл із протитанкового гранатомета АТ-4 дає сто вісімдесят сім децибелів і лунає менш ніж секунду, та навіть такий ультракороткий вплив на незахищене вухо означає постійне зниження слуху.

Затички для вух не дуже добре допомагають, якщо до звуків, котрі вони приглушують, належить голос людини, яка кричить вам пригнутися, чи звук заряджання зброї в руках ворога. Якщо в солдата виявляють втрату слуху в середньому на тридцять децибелів, то, щоб повернутися до служби, йому може знадобитися висновок комісії, а чи дозволять йому повернутися, залежить від його спеціальності. Адже він може опинитись у небезпеці чи спричинити небезпеку для оточення. «То що ж ми робимо, коли видаємо їм по парі затичок? — каже Ерік Фоллон, який у Кемп-Пендлтоні навчає військових отоларингологів кілька разів на рік. — Ми знижуємо їхню слухову чутливість до рівня, при якому, у разі якби це було справжнє послаблення слуху, ми самі ж і розглядали б питання придатності до служби. Якщо це не божевілля, то що тоді божевілля — я просто не знаю».

Зараз Фоллон читає лекцію в аудиторії, а по обіді слухачі-отоларингологи набудуть досвіду участі в навчаннях із симуляцією бойового застосування зброї. У співпраці з Провідним центром досліджень слуху Міністерства оборони (Department of Defense Hearing Center of Excellence) Фоллон підрядив компанію «АрморКорпс», яка, своєю чергою, залучила команду спеціалістів із Сил спеціальних операцій Корпусу морської піхоти США, і разом вони підготували програму військових сценаріїв тривалістю півдня. Мета цього заходу — дати професіоналам з питань слуху на собі відчути небезпеки та розчарування, що випливають із застосування теперішнього підходу до проблеми. Можливо, вони підтримають щось ліпше.

Фоллон передає своїх слухачів Крейгові Блейзінгейму колишньому морпіху, чоловікові з широкою супергеройською щелепою та м’язами таких розмірів, що коли він проходить повз проектор, на його передпліччі можна розгледіти слайд. Зараз тільки десята ранку, та Крейгова тінь такого розміру, ніби вже п’ята пополудні.

— Сьогодні ви опинитесь у середовищі, наближеному до реальних умов, відчуєте, як непросто підтримувати слухову обізнаність із навколишньою ситуацією при застосуванні пасивних засобів захисту слуху. — Голос Крейга лунає, наче він говорить у мегафон. Крейг каже, це