Максим Іванович Дідрук - Твердиня, Максим Іванович Дідрук

мрія татка: виростити з мене військового льотчика, та мати переконала старого підпрягти мене до більш спокійної професії.

Левко пригадував, як ледь не захлинувся від ревнощів, розгледівши серед Ґремової аудиторії Сатомі. Очі японки зблискували від захоплення. «Ну, звісно, — згодився хлопець, — перед нею просто ідеал: м’язистий, напахчений, прилизаний, із подряпаним «Porsche», та ще й умінням керувати літаком і… — він покосився на фотографію кабіни гелікоптера, — …вертольотом». Зуби хлопця заскрипіли.

Те, що сталося потім, згадувати не хотілося.

— А я можу срати цементом, — голосно англійською відкарбував Левко.

— Що ти сказав? — посмішка не встигла зсунутися з обличчя Ґрема, та брова підозріло вигнулась.

— Згадав анекдот про Чака Норріса.

— ?

Сьома смикнув Левка ззаду за сорочку, мовляв, гальмуй, аміґо, але той не відреагував, продовживши (всі, хто секунду тому слухав мулата, тепер витріщалися на українця).

— Якось Чак Норріс побачив хлопчика, який пісяв, виводячи струминою своє ім’я на снігу. Чак Норріс подумав, подумав і випісяв своє ім’я на бетоні.

Народ розсміявся — принаймні розсміялися ті, хто стояли навкруг господаря вечірки, — зрозумівши, що це жарт.

Утім, м’язи на обличчі мулата напружилися.

Попри все, Ґрем був непоганим хлопцем. Його потяг до розкоші, прагнення всебічної уваги, легкий менторський тон у спілкуванні з однолітками були наслідком виховання й тих умов, у яких він зростав, а не виявом тотальної внутрішньої зіпсутості. У Ґремові не було чорноти, й іншим разом він би віджартувався чи просто пропустив випад Левка повз вуха, проте того дня усе обернулось інакше. Місяць тому Ґрема виперли з універу, він посварився з батьком і залишився без грошей, після чого йому довелося з’їхати з фешенебельної квартири в центрі міста й переселитися до студентської комірчини… коротше, Ґрем Келлі не витримав.

— Ти хто? — виплюнув він.

Побачивши грозову хмару над головою, Левко змовчав. Сатомі свердлила його осудливим поглядом.

— Це Лео, мій товариш з України, — замість нього відповів Ян. — Давно хотів вас позна…

— Слухай мене, Лео, — Ґрем випнув гладенько виголене підборіддя, — ти просто лузер із країни третього світу, що може похвалитися лише гострим язиком. А я американець із «Porsche» он там, попід вікнами, та ліцензією професійного пілота. Тому раджу тобі заткнути пельку й продовжити срати своїм добірним українським цементом.

Запала мертвотна тиша. Левко сторопів, не очікуючи на таку відповідь. Він першим «стартонув» і, безперечно, не мав слушності, проте Ґрем переступив усі межі, відреагувавши по-дикунськи агресивно й ницо.

— Це брудно, чувак, — проказав Ян, винувато блискаючи синіми очима та потираючи долонею залисину, що протягом останнього року окупувала маківку.

Сьома отямився першим.

— Нам тре’ провітритись, — і потягнув Левка на кухню. — Що з тобою?

Напруження спало, хоча минуло чверть години, перш ніж гіркота, спричинена інцидентом, остаточно розчинилась у повітрі.

Під кінець вечірки Ґрем пішов до Левка миритись. Привселюдно простягнувши українцеві руку, мулат усміхнувся.

— Вибач, бадді[34], я погарячкував, і мені соромно. Знаєш, певною мірою я — фаталіст, вірю, що, коли сто тисяч людей в одну мить, подумавши про мене, захочуть, щоб я обісрався, то я обов’язково обісрусь, нахезаю, розумієш, повні штани. А тому я намагаюся не залишати за собою таких людей, — рука висіла в повітрі.

Левко розумів, що ці слова звучать більше для публіки, ніж для нього. Якби довкола не було стільки гостей, Ґрем навряд чи попросив би пробачення, швидше за все, він не згадав би взагалі про «лузера з країни третього світу». Водночас українець не бажав розкручувати конфлікт. Він усвідомлював: якщо навзаєм не простягне руку, то перебере вину за інцидент на себе.

Виштовхнувши на обличчя кволу посмішку, Левко потиснув широку та гладку, наче атлас, долоню американця.

Секунд п’ять хлопці мовчали, зазираючи один одному в очі, і Левко подумав, що мусить сказати що-небудь, інакше їхнє примирення виглядатиме як зважування боксерів перед поєдинком.

— Ти й гелікоптером умієш керувати? — Лео мотнув головою в бік фотографії на столі.

Сатомі стояла неподалік, спостерігала за ними обома. Левко несамохіть стиснув долоню американця дужче.

— Так. Я відвідував заняття в іллінойській «Helicopter Academy». Довго відмовлявся, та згодом батько переконав мене.

— Круто… — прохрипів українець.

На ту мить Левка здивувало б, що менше ніж через два тижні вони з Ґремом заприятелюють, а ще за місяць їхня ватага збільшиться в кількості до чотирьох — американець стане повноправним її членом.

Повноцінне примирення припало на неділю, 6 лютого 2011 року. Сьома, Лео і Ян вибралися випити пива. Ян перестрів Ґрема та привів його до спортивного бару на Ґамла-стані. Того вечора по TV10 транслювали «Super Bowl XLV»[35], найважливішу спортивну подію на Американському континенті. Чемпіон АФК «Pittsburgh Steelers» грав проти кращої команди НФК «Green Bay Packers» на «Cowboys Stadium» в Арлінґтоні, штат Техас. Левко з цікавістю стежив за матчем (майже не слухаючи, про що говорять Ян і Семен) не лише тому, що Джонік чотири роки тому підсадив його на американський футбол, але й через те, що до фіналу пробилась улюблена команда його колишнього командира — «Ґрін-бейські Пакувальники», єдина некомерційна серед команд НФЛ.

Коли наприкінці першої чверті «Пакувальники» виконали блискуче перехоплення й уклепали другий тачдаун, довівши рахунок до 0—14, Левко не стримався й зааплодував. Ґрем вражено повів поглядом на українця.

— Ти тямиш в американському футболі?

— Так, мій товариш жив у Штатах і підсадив мене на НФЛ.

— Респект.

— Я не просто тямлю, янкі, «Пакувальники» — моя улюблена команда.

— Ти жартуєш! — чорні мигдалеподібні очі мулата стали круглими.

— Анітрохи.

— Я теж за них уболіваю!

— Ти ж ніби з Чикаго, нє?

— Ну, по-перше, «Chicago Bears», як ти помітив, не дійшли до фіналу, а по-друге, я народився у Ґрін-бей[36].

Під кінець другої чверті, коли «Пакувальники» вели в рахунку 3—21, Ґрем і Левко на повну смакували матчем, проклинаючи суддів, вигукуючи підказки форвардам і квотербеку[37] та гадаючи, з яким рахунком завершиться гра. У 3-й і 4-й чвертях «Пітсбурзькі металісти» нарешті прокинулись і почали грати. Під кінець останньої чверті українець і американець пережили кілька неприємних хвилин, коли «Pittsburgh Steelers» скоротили відставання до 25–28, проте перед фінальним свистком Мейсон Кросбі, гравець «Пакувальників», забив польовий гол, закріпивши перевагу «Packers». Як наслідок — «Пакувальники» перемогли 25–31, учетверте в історії завоювавши «Super Bowl», головний трофей сезону.

Невдовзі з’ясувалося, що Ґрем є шанувальником професійного боксу та, що незвично для янкі, з повагою ставиться до українських важковаговиків Віталія і Володимира Кличків. Словом, крига скресла…

— І ще дещо… — голос Сьоми, викривлений колонками комп’ютера, примусив Левка стрепенутися. Хлопець випірнув зі спогадів, повернувшись до реальності.

— Говори.

Семен