Максим Іванович Дідрук - Твердиня, Максим Іванович Дідрук

водночас розумів, що каже дурниці. Проблема полягала не в збільшенні гурту (з цим якраз усе гаразд — що більша компанія, то дешевша й цікавіша подорож), проблема крилася у стосунках між ним і Ґремом Келлі. Лео знав, що Сьома і Ян висловляться за приєднання Ґрема, а тому, якщо американець не передумає, доведеться поступитись, і вони подорожуватимуть учотирьох.

Суплячись, українець пригадував свою першу зустріч із молодшим на рік мулатом.

Жилавий широкоплечий Ґрем Келлі, син доктора психології Джерома Келлі та чорношкірої топ-моделі Мелані Шанклін, якщо й не був плейбоєм у буквальному сенсі цього слова, то принаймні робив усе для підтримання такого іміджу, щоправда, надаючи перевагу термінові метросексуал. Зростаючи в багатій сім’ї — та як єдина дитина Джерома та Шанклін, — Ґрем сприймав світ як місце, де все, що відбувається, відбувається для нього та задля його щастя. 2009-го він перебрався із Чикаго, штат Іллінойс, до Стокгольма, де вступив до Королівського технологічного інституту на Відділення медичної інженерії, організоване спільно з Каролінським інститутом й Університетом Сьодерторнс[28]. Із собою привіз типово американську схильність до життя напоказ, тлустого кімнатного павука-птахоїда Джорджі (скорочено від Джордж Буш-молодший) і презентоване батьком на двадцятиріччя спортивне купе «Porsche Cayman» (доправлення якого на поромі стало в суму, достатню для купівлі седана «Hundai Accent»). Тато Ґрема, співвласник солідної консалтингової фірми в Чикаго, свідомо вирядив сина подалі від дому, щоби той набрався розуму, навчився самостійно приймати рішення та відповідати за них. До певної міри Джером Келлі досяг бажаного. Одного дня — навчившись приймати рішення, — після п’ятої марної спроби захистити практичну роботу з молекулярної хімії Ґрем виматюкав професора Стефана Йоханссона, тим самим завершивши кар’єру медичного інженера. Містер Келлі, який до цього епізоду справно оплачував рахунки сина за навчання й проживання у Швеції, мав чіткі життєві принципи й — що більш важливо — яйця. Ігноруючи охкання місіс Келлі, батько Ґрема припинив надсилати сину гроші. Ґрем — навчившись відповідати за прийняті рішення — образився, перестав спілкуватись із батьками, навідріз відмовився повертатися до університету, але зі Стокгольма не поїхав. За два роки він устиг обрости друзями та закохатися в кількох шведок. Узимку 2011-го, вирушивши у вільне плавання, мулат почав робити те, що роблять усі американці за кордоном, коли в них виникають проблеми з грішми, — почав викладати англійську мову на приватних курсах, навчаючи переважно мігрантів з Ефіопії, Туреччини й Афганістану.

До інциденту із професором Йоханссоном Ґрем знімав велику трикімнатну квартиру неподалік метро «Карлаплан» і орендував місце на стоянці в підвальному гаражі сусіднього будинку. Після сварки з батьком від такої розкоші довелося відмовлятися. Через SSSB мулат винайняв крихітну студентську квартиру в районі Берґшамра на півночі столиці, а стильний «Porsche Cayman» залишив зимувати на вулиці під студентським гуртожитком.

А проте Ґрем не скаржився. Він був американцем (що, як довела практика, магічно діє не лише на дівчат зі східної Європи, але й на скандинавок), мав шикарний «Porsche» (трохи подряпаний і два роки без ТО — та це лише додавало йому шарму) і навіть без батька заробляв достатньо для вдоволення своїх забаганок.

Левко вперше зустрів Ґрема Келлі наприкінці січня 2011-го на вечірці, організованій мулатом з нагоди переїзду на нову квартиру. Запрошених було забагато для квартирки, що складалась із передпокою, маленької кухні та просторої зали-спальні, зате випивки й закусок вистачало на всіх. Компанія склалася напрочуд неоднорідна: колишні одногрупники Ґрема, його тодішня дівчина та її подруги, Сьома, Лео, Ян і ще якийсь народ із їхнього департаменту, а також новоспечені сусіди Ґрема.

Сьому, Левка й чотирьох дівчат із їхньої групи на вечірку привів Ян Фідлер, якого Ґрем вважав найкращим другом (принаймні від часу переїзду до Стокгольма). Американець із чехом познайомилися через мережу «CouchSurfing[29]» за півроку до приїзду мулата до Швеції.

Лео добре пам’ятав, як уперше побачив Ґрема, одягнутого в дизайнерську футболку з британським прапором і написом «What would life be if we had no courage to attempt anything?»[30], стильних джинсах, які підкреслювали, та не обтягували міцні ноги, з татуюванням на правому біцепсі, що заповзало на плече, ховаючись під рукавом футболки, з вибіленою голлівудською усмішкою, по-боксерськи вибритою потилицею та лискучою, ледь не жіночою шкірою відтінку кави з молоком. У переповненій людьми кімнаті, де, крім стільчиків і столика із закусками, нічого не було, Ґрем сяяв, як чорна перлина в магазині з продажу виготовленої вручну біжутерії. Вони кілька секунд дивились один на одного, потім Ґрем підморгнув і відвернувся. Левко підійшов до столика з напоями й узяв склянку з джин-тоніком. Попри те що після переїзду мулат іще не розбирав речей, на стіні над столом уже висів метровий постер із фотознімком Бар Рафаелі[31] — американець не соромився показувати, які жінки йому подобаються, — а під ним, сперта на стіну, стояла фотографія 10×15 у рамці. На знімку — Ґрем. Сидить у правому пілотському кріслі вертольота, дивиться перед собою й недбало, та водночас упевнено стискає руками стійку керування. Крізь лобове скло проступає шматок неба й — у нижній частині — різнокольорові (жовті та зелені) чотирикутники ланів. Вертоліт у повітрі.

Відпивши джину, Левко нахилився до Семена.

— Тобі не здається дивним, що чувак, іще навіть не розпакувавши шмотки, ставить на стіл власну фотокартку в рамочці? — Лео говорив російською, серед присутніх його могли розуміти лише Сьома та Ян.

— Мабуть, це через вертоліт, — знизав плечима росіянин. — Ти хіба не афішував би, що вмієш керувати гелікоптером, якби вмів ним керувати?

«Ага, — випнув нижню губу Левко, — якби вмів…»

У цей час Ґрем Келлі в оточенні хлопців і дівчат (переважно, звісно, дівчат) розказував, як інструктор із «Windy City Flyers»[32] учив його саджати турбопропелерну «Cessna 172» з непрацюючим двигуном. Мулат ніби ненароком узяв до рук бірюзово-синє посвідчення PPL[33] завбільшки з кредитну картку й водив ним під час розповіді перед очима слухачів.

— …уявіть, я вже бачу посадкову смугу, помалу розслабляюся, позбавляючись тремтіння в ногах, і тут він витягує на максимум важіль керування тягою гвинта й, забравши руки від панелі, вимикає двигун. А тоді, посміхаючись, говорить: «Саджай». Перша моя думка: ми летимо надто низько, я не встигну запустити двигун, а друга — чорт забирай, ми падаємо! — дівки, що стояли довкола мулата, ледве стримувалися, щоб не заахати.

— Як довго ти навчався? — запитав хтось.

— Півроку, враховуючи теоретичну підготовку, хоча зазвичай літати починаєш за два місяці. До речі, я почав літати раніше, ніж отримав водійські права. То була