Мар'яна Доля - Впізнай мене, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Їх було двоє, і вони були дуже приємними людьми. Не питали, навіщо мені ця інформація, напевне, так і заведено у приватних детективів.
Вже через два дні я знову сиділа в їхній конторі і читала роздруківку, яку вони мені запропонували.
“Зотов Юрій Петрович, 1986 року народження, народився у Вінниці, закінчив юридичний університет, працював…
У 2010 році переїхав до Одеси. Проживає… Телефон …
Адреса офісу…
До кримінальної відповідальності не притягався, жодних скандалів навколо його імені не було. Одружений з донькою свого ділового партнера Вірою Мірошниченко, дітей немає.”
З усього цього мене цікавила передусім домашня адреса. Телефон теж, хоча навряд чи я йому зателефоную.
Що я скажу: “Добрий день, я не знаю, як мене звуть і взагалі хто я. Але колись я вам готувала каву і плакала, а ви сказали мені, що все в моїй голові…”
Він, безперечно, порадить звернутися до психіатра.
А я відповім: “Дякую, у мене є власний персональний психіатр.”
А якщо я приїду до нього додому, а мені відчинить його дружина? Що я їй скажу? Що помилилась дверима? Так цей будинок знаходиться у престижному районі, туди так просто не потрапиш…
Я дістала гроші, заплатила за детективні послуги і вийшла надвір. І тут несподівано я зіткнулася з ним, буквально лице до лиця. Він заходив, я виходила. Я одразу його впізнала. Не так по обличчю, як по запаху. Як тварина відчуває іншу тварину. У нього був якийсь фірмовий одеколон. Мандарин, пачулі, кедр. Звідки я це знаю?
— Вибачте, — сказав він, ковзнувши по мені поглядом.
— Нічого страшного, — відповіла я, відчуваючи, що серце от-от вискочить з грудей.
Зотов повернувся і зайшов у під’їзд. Він мене не впізнав…
***
— Мабуть, у минулому житті ти була кулінаром, — сказав Стас того ж вечора, коли я поставила перед ним ароматне м'ясо по-французьки та салат “Цезар”.
— Сьогодні я зайшла в аптеку, щоб купити ліки від головного болю, — сказала я. — І зрозуміла, що всі ті назви препаратів мені добре знайомі.
— Може, ти згадуєш минуле? Ти була лікарем, чи фармацевтом?
— Не знаю, — замислено сказала я. — Може, я просто чула ті всі назви у якійсь рекламі.
— Може, сходимо ще разок в гості до Романа? — запитав він.
— Ні, я не хочу. Мені добре так. Добре з тобою, — відповіла я занадто швидко.
“Дозвольте мертвим самим хоронити своїх мерців’, — хто це сказав?
І якби я послухалася цього письменника, чи філософа, ким би не був автор цього вислову… То не сталося б того, що сталося потім…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Впізнай мене, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
