АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

Так і зробили. Співробітник магазину записав номер, усміхнувся і підморгнув Полі.

А потім, прогулюючись у повільному темпі, спілкуючись і поїдаючи морозиво, батько й донька прямували до будинку. Телефон задзвонив. Ліам.

- Привіт, - розхвилювавшись, відповіла дівчина.

- Ми будемо робити практичну для Г'юза? - вони не бачилися кілька днів.

- Колись точно будемо.

- Чому не сьогодні?

- Ось-ось піде дощ, - Пола підняла погляд на загрозливо-чорну хмару, від якої потемніло все довкола і яка обіцяла затопити все їхнє містечко.

- Я заїду по тебе за п'ятнадцять хвилин.

Розмова перервалася. Пола хотіла заперечити, але, по-моєму, на її думку ніхто не зважав. І вони з батьком швидше пішли в бік будинку.

Час минув, Ліам приїхав, і партнерка, прихопивши із собою той самий рюкзак із книжками та зошитами, сіла в машину.

- Твоя правда. Буде дощ, - водій вказав на великі краплі, що розбилися об лобове скло. - Зателефонувати хмарі й попросити, щоб не надто бешкетувала? Чи на її розсуд?

Авто швидко злетіло з місця.

- Куди ми поїдемо? - супутниця не відводила очей від спалахів блискавок.

- Є одне місце. Будинок, де жив Випадок.

- Це як? - Пола перевела погляд на співрозмовника.

- Це літній будиночок мого діда. Колись до нього прибігло безпритульне цуценя. І зовсім не збиралося йти. Його вирішили залишити. Одному жити зовсім нудно. Дід вважав це щасливим випадком. Так і назвав собаку. Я тоді був ще дитиною. І завжди просив батьків відвезти мене в будинок, де живе Випадок. Тепер цей будинок порожній. А назва залишилася.

- Дідуся більше немає?

- У будинку немає. Йому набридло сидіти без діла, і він вирушив спочатку в Лас-Вегас на "Містер Олімпія". Це міжнародне змагання з бодібілдингу. А потім постійно змінював своє місце розташування залежно від свого настрою. Він мандрує удвох із Випадком.

- Добре це, напевно. Ось так зважитися і повністю змінити перебіг життя.

- Я мало що про нього пам'ятаю. Але одну його фразу, якої він сам дотримується все життя, я пам'ятаю чудово. Він часто говорив: "Якщо тебе щось не влаштовує, постав собі запитання: "А чи все можливе я зробив для того, щоб було по-іншому?""". І він має рацію. У дев'яноста відсотках усіх життєвих випадків, виявляється, ще можна щось змінити. Важливо мати достатньо сил і бажання це робити. Цікаво. Таке просте запитання, а докорінно змінює траєкторію думки. Зі скиглення на план дій. До речі, ми приїхали.

Авто зупинилося біля невеличкого дерев'яного будинку. З таким самим дерев'яним ґанком і верандою. Доріжка з каменів. Поруч фруктовий сад і луг. Тиха провінція.

- Проходь, - Ліам відчинив двері й пропустив відвідувачку.

Пола увійшла й озирнулася. Інтер'єр логічно відповідав. Простота, скромність, затишок. Трохи прохолодно і похмуро, але, загалом, гостинно.

За вікном яскраво засвітилася блискавка. Обоє кинули погляд у вікно. Відразу ж пролунав гуркіт грому.

- Я сподіваюся, ти не боїшся грози? - усміхнувся супровідник.

- А маю боятися?

Ліам увімкнув світло, але одна лампочка зовсім тьмяно освітила кімнату.

- Дефект. Тобі хоч щось видно?

Дівчина розкрила один із зошитів.

- Щось видно.

По даху й у вікна стукала злива. На вулиці ставало ще темніше. Не враховуючи інтенсивних спалахів блискавок, що освітлювали на частки секунди.

Учні розташувалися на великому ліжку. Пола викладала вміст свого рюкзака.

- Давай я пошукаю тобі якийсь одяг, - Ліам побачив бліду й вкриту мурашками руку однокурсниці.

- Не треба.

Дівчина дістала планшет.

- Тут немає доступу до Інтернету, - сказала вона, увімкнувши прилад.

- Круто. Ну, давай по тих книжках, які в тебе є з собою.

Партнерка намагалася знайти розділ, на якому вони зупинилися минулого разу. Руки від холоду трохи тремтіли. У будинку стало вогко через дощ і від цього ще холодніше.

- Ти зовсім змерзла!

- Мені завжди холодно.

- Ще б пак. Це тому, що ти майже прозора, - усміхнувся м'язистий спортсмен.

- Це неправда. Просто спазм судин. Напевно, через погоду. Не звертай уваги.

- Мовчки спостерігати, як ти синієш?

- Ось. Минулого разу ми закінчили на аналізаторах, - Пола нарешті знайшла потрібний розділ і поклала розкритий підручник посередині.

- По-моєму, ми їх уже розписували. І вказували відповідний орган, рецептор, нерв і зону мозку, - зауважив Ліам. - Не пам'ятаєш?

Пола знайшла останні записи в зошиті.

- Ось же вони. Дивись: аналізатор - смаковий; орган - язик; рецептори - смакові бруньки; нерв - лицьовий, язикоглотковий; зона мозку - проміжна, лобова, - уважний учень перегорнув сторінку зошита. - А ось і вся таблиця - зоровий, нюховий, слуховий і дотикальний. Тільки в нас виходить занадто багато теорії. Від нас був потрібен звіт про випробувані на власному тілі певні почуття та емоції. Детально розписати відчутну реакцію організму.