Інга Пфлаумер - Серце гріє

для надто настирливих. Майя ж, то боячись скривдити кого-небудь, то щиро задивляючись на чудові тканини й прикраси, безнадійно відставала.

До робітничих районів мандрівці дійшли, коли вже остаточно смеркло. Вулиці в цій частині міста не освітлювались — у похмурих завулках стояла пітьма, тьмяне світло у вікнах будинків не розсіювало її, а відтіняло — на тлі каламутних кволих джерел цього світла темрява здавалося ще густішою і страхітливішою.

Ще на базарі, щоб прискорити рух групи, Нел схопив Майю за руку. Тоді вона спробувала вирватися з дужих пальців напівдемона, але тепер навіть раділа з того, що Нелова рука м’яко зігріває змерзлу долоню.

Попри хлопцеву підтримку, Майя чутливо дослухалася до гучного відлуння кроків у вечірній тиші. На хвилину їй здалося, що до тупоту п’яти пар ніг додається тихий, ледь чутний шерех. Дівчина зосередилася на дивному звукові та з розгону налетіла на завмерлу посеред дороги Тару.

— Обережніше, подружко! — з голосним смішком кинула чорнявка, легко обіймаючи Майю за плечі. Очі в дівчини мало не вилізли з орбіт: вона зовсім розгубилася від такого поводження напарниці й уже вирішила поцікавитися, об що та вдарилася головою, коли почувся ледь чутний шепіт Тари:

— За нами стежать. Вдавай, що не помітила, — і відразу, відповідаючи на невисловлене запитання, додала: — Дарт і Грей у курсі.

— Ой, пробач, тут так темно, зовсім нічого не бачу! — поквапливо відповіла Майя.

Одночасно з цим дівчині спала доволі неприємна думка: «Чому це вона так легко майстра на ймення зве? Невже між ними щось є?»

— Ти що, здуріла? — прогримів у нічному повітрі здивований голос Нела. Хлопець підозріливо витріщався на руку Тари, якою та обіймала Майю за плечі.

— Розслабся, зовсім я не чіпляюсь до твоєї подружки! — розсміялася Тара, непомітно наступаючи Нелові на ногу.

— Та що взагалі… — почав той, але дівчина швидко прошепотіла йому щось на вухо, теж легенько обіймаючи за шию. Природно, щойно Нел усвідомив сказане Тарою, як спробував озирнутися — але крицеві обійми дівчини не дозволили навіть поворухнутись.

— Агов, припиніть обійматися! — долучилась до гри Майя, прискорюючи крок, щоб наздогнати Дарта з Греєм.

— Чорт, я спіткнувся! — Грей звалився на землю поруч із найяскравше освітленим вікном. У будинку, зважаючи на все, була вечірка: вибухи п’яного сміху раз у раз порушували нічну тишу.

— Четверо, — прошепотів Дарт, щойно решта наблизилися до Грея, котрий і далі сидів на землі. — Швидше за все, грабіжники, але, можливо, й маги.

— Не маги, — тихо заперечила Майя, дивуючись із власної сміливості. — Я б неодмінно відчула.

— Нападуть за рогом. Найтемніше місце, — додала Тара, погладжуючи під накидкою руків’я катани.

— Спротиву вони не очікують, так що рухаймося вперед. Пильнуйте, — Дарт подав руку Греєві, ніби не помічаючи здивованих поглядів трійці.

Хлопці пішли далі вулицею, голосно перемовляючись.

Щойно команда наблизилася до рогу, від стіни відділилися дві тіні. Худий, загорнутий у плащ грабіжник стрибнув на Дарта з невеличкого уступу на рівні його голови. Він сподівався, що, підтримуючи товариша, хлопець міхом звалиться на землю, але замість цього потерпілий і носій розступилися, надаючи бруківку в повне розпорядження грабіжника. Другий пропустив Нела вперед, спробував напасти ззаду й приставити ніж до горла. Права рука з затиснутою в ній зброєю немовби наткнулася на стіну, бандит навіть здивуватися не встиг — кулак Нела впечатався йому в бік, вибиваючи повітря з легень.

Третій планував займатися чорнявкою в безформному плащі. Він тільки зробив крок їй назустріч, коли блиск металу враз засліпив його. Злочинець на мить приплющив очі, а коли знову прозрів — наткнувся на презирливий жовто-карий погляд поверх леза катани, яке впиралося йому просто в груди.

Останній учасник зграї стояв за ринвою і розраховував, що його ніхто не помітить, тож навіть розгубився — так швидко все сталося. Потрібно було вирішувати: вшиватися зараз чи ризикнути й спробувати пограбувати зарозумілих шмаркачів?

Супротивник Тари зробив останню спробу звільнитися — блискавично змахнув рукою, викидаючи вперед ножа. Криця вдарилась об крицю. Тара посміхнулась і показала злодюжці ще одну катану — в лівій руці.

Цієї миті четвертий грабіжник прийняв неправильне рішення — кинувся на чорнявку, що стояла спиною до нього…

Магічний удар вийшов доволі слабким (бойова магія Майї поки не дуже давалася), але його цілком вистачило на те, аби бандит відлетів від наміченої жертви кроків на десять.

— Дякую! — Тара ледь помітно посміхнулась, і її строге, похмуре обличчя дивовижно перемінилося.

Майя змахнула рукою: дрібниці, мовляв, але зробила зо два кроки вперед — щоб майстер Дарт не помітив, як погарнішала одна з його підопічних.

Утім, зараз та-вей був трохи зайнятий — вдруге допомагав голові грабіжника зустрітися зі стіною. Не впевнений у тім, чи вистачить двох ударів, Дарт приклав нещасного до стіни ще раз, в далі відпустив комір порваної шкіряної куртки. Бандит повільно сповз по стіні.

Інший грабіжник — той, котрому дістався магічний удар, — із відчайдушним зусиллям підводився з бруківки. Він майже зіпнувся на рівні, коли його, як і товариша перед цим, змів живий снаряд.

— Мій коронний удар, — широко посміхаючись, пояснив Нел.

— Красти погано, ти знаєш? — запитала Тара в поблідлого розбійника. Той тремтів, як спійманий біля сильця заєць. — Набагато краще сіяти розумне, добре й вічне, зрозуміло?

Грабіжник ошелешено кивнув.

— Чи мені все-таки прибити його? — ні до кого конкретно не звертаючись, запитала дівчина.

— Нехай іде. Ми спізнюємось, — нагадав Дарт, і з губів у бандита зірвалося полегшене зітхання. Даремно зірвалося — кулак Тари з кволим звуком увіткнувся з пухкий живіт грабіжника, і той, голосно стогнучи, звалився на землю.

Команда номер сім швидко віддалялася від місця бою.

У таверні було тепло, сухо й зовсім не пахло рибою. Потріскував вогонь у каміні, ледь чутно наспівував щось собі під ніс господар за шинквасом. Щойно п’ятеро мандрівників увійшли до кімнати, з крісла біля каміна викотився круглий, невисокий, метушливий маг із блискучою, мов стигле яблуко, лисиною.

— Ну нарешті, я вже зачекався! — Андроніус не дав нікому зронити й слова, міцно обійняв трохи розгубленого Дарта, буквально потяг хлопця до каміна й штовхнув у крісло. — Уже й надвір виходив, оглядався, і все таке інше — я ж і речі вже зібрав, за кімнату розрахувався, а вас досі немає. А мені чекати вже більше не можна — Гай сказав: «Що швидше повернешся, то краще», а він скаже — як відріже. Якби моя воля, я б у Тріасі залишився, звичайно. Та і як можна їхати — десь там мої дітки, я ж відчуваю!

Розповідаючи, маг Андроніус постійно рухався — то