Інга Пфлаумер - Серце гріє

смикав короткими пальцями ґудзик на сорочці, то потирав сиві вуса, то постукував пальцями по дерев’яних підлокіттях. Але метушлива щиросердність мага здавалася вдаваною — Майя майже фізично відчувала його розгубленість і пригніченість. Він нагадував дівчині згаслу круглу свічу — і віск той самий, і ґніт, але вогню нема, й нема життя в недогарку. Та сама форма, та сама людина, але внутрішня сутність непомітно змінилася, немовби надломилося щось — невловиме, але дуже важливе.

— Я ж тоді нічого не запідозрив. Та що казати — зараз у пам’яті ту розмову прокручую, нічого ж підозрілого в ній!

— Він про що взагалі? — тихим шепотом поцікавився Нел у Майї.

— Про останню розмову зі своєю командою, не зрозуміло хіба? — прошепотіла дівчинка у відповідь, відчуваючи дивне роздратування — тепер, коли згадувала про те, як покірно йшла за Нелом, дозволяючи тримати себе за руку, Майя не стільки бентежилася, скільки гнівалася на себе — а раптом майстер Дарт усе помітив?

— Кісімото сказав, що всі ліки передали старості, добралися без пригод, збиралися назад того ж вечора. Я подумав іще — у Тріасі полудень, чому вони до вечора вирішили затриматися? Але запитувати не став. Тепер караюся цим страшенно! Вирішив, що діти з дороги стомилися, вирішили перепочити… Попрощалися ми, я взявся до справ, закрутився, на третій день їх не було. Ну, мало там що, думаю, може, в дорозі затрималися. Тамара їх вічно затримувала — цікава, як тхір, скрізь їй носа треба запхати! У них якось завдання було в сільці малронів — ті ж народ потайливий, поклоняються своєму духові гори, служіння ночами, чужих не пускають. Отож, Тамара… — маг затнувся й важко зітхнув. — Та що тепер казати… Не вберіг я своїх діток…

Дарт, якому ці виливи добряче набридли, вирішив перейти до справи:

— Що ви довідалися в Тріасі?

— Нічого. Зовсім нічого. Діти передали ліки, попрощалися й вирушили назад негайно. Я ще подумав — навіщо тоді мені сказали, що затримаються? Всі, кого запитував, підтвердили — мовляв, пішли ваші учні вдень, не пізніше полудня. Якщо так, то до вечора вони мали були до першого постоялого двору дійти. Але там їх ніхто не бачив! Не дійшли, схоже, вони до нього. Десь на півдорозі зникли. А там же нема нічого — поле й шлях! Усе перевірив — жодного сліду магії.

— О котрій ваша команда прибула в Тріас?

— За словами Кісімото — о десятій. Староста це підтвердив. Розібрали обоз, поговорили зі мною і… зникли.

— Вони йшли із Тріаса пішки?

— Так. Роміл, один із них, — перевертень, вервольф. Коні його, природно, не дуже любили.

На слові «вервольф» Дарт насупився. Молоді перевертні не завжди здатні контролювати свою силу в момент перетворення. Якщо звіряча половина Роміла взяла гору, то команда могла серйозно постраждати.

— Що ви, що ви! — обурився Андроніус, відповідаючи на невисловлені припущення Дарта. — Роміл — хлопчик з відомої родини, вовкулацтво в них у крові — чисті перевертні, жодної лікантропії. Він чудово контролював перехід, та й не міг заподіяти шкоди друзям! Ні за яких умов!

Схвильований маг схопився на ноги й заметався по кімнаті.

— Звичайно, не міг. Майстер Дарт зовсім не думав ні про що подібне, що ви! — Майя підійшла до мага та заспокоюючи погладила Андроніуса по руці.

— Так, я розумію, звісно. Але це все так тяжко. Чому я не здійняв галасу того ж таки дня, коли вони не з’явилися в Ормроні? Чому чекав дві доби?

Андроніус упав у крісло й відкинувся на спинку. Зараз чарівник найбільше нагадував здуту повітряну кульку.

— Я дуже розраховую на вас. Тиждень минув — стільки часу втрачено! Якби моя воля, звичайно, залишився б у Тріасі, — маг замовк, стомлено потер лоба долонею і раптом зненацька схопив Майю за руку. — Знайдіть їх. Хоч… Хоч як, тільки знайдіть!

— Обов’язково знайдемо, обіцяю, — тепла посмішка дівчинки, здавалося, трохи заспокоїла мага. Він рвучко стис її долоню, немовби заряджаючись енергією Майї, потім швидко попрощався й хвилини за дві зник.

— І цей клоун — сото? — ні до кого конкретно не звертаючись, здивовано промовив Нел.

— Маг Андроніус Грибальді — відомий фахівець в галузі магії металу. Замовлені ним амулети здатні працювати без підживлення понад п’ятдесят років. Крім цього, Андроніус — фахівець із метеорології та постійний член комісії, що приймає іспити в магів, котрі спеціалізуються на керуванні погодою, — пояснила Майя.

Дарт підвівся з крісла та підійшов до дівчини.

Вона відчула легкий запах хвої від темних локонів майстра, зазирнула в темно-сині, як сутінкове небо очі, обрамлені чорними, пухнастими віями — повітря неначе застрягло в її легенях, Майя не змогла дихнути…

— Наступного разу не варто втручатися в чужу розмову, — холодно зронив Дарт і подався до шинквасу.

— П’ять коней. Що швидше, то краще.

До слуху дівчинки долинув дзвін монет. Вона ще й досі не могла отямитися. Тара дивилась на напарницю співчутливо, Нел втупився поглядом, сповненим ненависті, в пряму, як дошка, Дартову спину.

— Як щодо того, аби відпочити й попоїсти? — поцікавився Грей, спостерігаючи, як Дарт відраховує золоті монети.

— У нас нема на це часу, — коротко відповів молодий майстер.

— У кого це „в нас»? — виступив уперед Нел. — Особисто в мене часу до чорта, в інших теж.

Дарт повільно обернувся. Сині очі стемніли, як море перед грозою. Нитки стихій у повітрі завібрували — ефір реагував на виниклу в кімнаті напругу.

Темний плащ зметнувся вгору. Одне блискуче лезо націлилося Дартові в шию, друге — в шию Нела. Тара виникла між ними немовби з нізвідки.

— Брейк. Що швидше виконаємо завдання, то швидше отримаємо наступне й то швидше закінчимо навчання та розійдемося в різні боки. Коли будуть готові коні? — запитала вона в поблідлого господаря.

— За п’ять хвилин, — відгукнувся той. Він був упевнений: що швидше видворить цих божевільних із таверни, то цілішою вона буде.

Молодий майстер був вражений. Він тільки сподівався, що його очі не надто збільшилися в діаметрі від подиву. Сутичка з Нелом його не хвилювала — відразу було зрозуміло, що з цим хлопцем виникатимуть проблеми доти, поки Дарт йому добряче не вріже. Навіть те, що джун-вей посміла погрожувати йому зброєю, було, по суті, дрібницею. Але як вона встигла? Як у неї вийшло не просто застати його зненацька, але й відразу отримати контроль над ситуацією? Вона ж навіть не маг!

Тара сховала зброю та відійшла вбік. Дівчина не була впевнена, що вчинила правильно — її вчинок був імпульсивним і необдуманим, але дато Гай нерідко повторював, що в складній