Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава восьма. Бойовий Майстер. 

З цими словами я провів його до дверей і перехопив Мію, яка спробувала прослизнути всередину, варто мені було лиш трішки їх відчинити. 
    ⁃    Стоять! - схопив я її за шкібарки - Сьогодні ти ночуєш де інде, я буду займатися справами, що є небезпечними для здоров’я молодих кішок!
    ⁃    Нуууу пааане!
    ⁃    Циц! - у зародку порубав я усі протести - Не обговорюється! 
Спровадивши усіх подалі я повернувся до столу, де стояв ящик з ядрами, та посунув його поки що у сторону, після чого висипав зі сховища усю свою зброю. Ех, жаль, та дещо з цього мені доведеться зіпсувати. Відібрав два кинджали та два списа. Потім покрутив у руках меч, але зваживши, що мечник з мене так собі, щоб зараз тягатися з Бойовими Майстрами, повернув його у сховище, разом з іншими непотрібними мені зараз клинками. Визначившись з цим, сів на стілець і узявши до рук ножа, попередньо зміцнивши його аурою, почав вирізати глибокі довгі дола на лезах кинджалів та вістрях списів. Завершивши з цим, пішов на кухню, знайшов борошно та зробив трохи рідкого тіста у глибокій мисці, з якою потім повернувся назад до столу. 
    ⁃    Будуть вам, сволотам, періжечки! - тихо пробубонів я собі під носа і узявши до руки ядро, з силою роздавив його на пісок, котрий висипав у тісто і ретельно перемішав. 
Тепер лишилось лише заповнити сумішшю доли на клинках, та висушити це над вогнем. Впоравшись, я по кілька разів огортав та розвіював ауру над кожним клинком, звикаючи до змін у балансі зброї. Отримавши задоволення від результату, сховав усе до сховища, і повернувся до двох ядер у ящику. 
    ⁃    Ну йдіть сюди, мої любі! - сказав я як Грейс казала до грошей і створив кола з рунами по центру кімнати. - Зараз ви мені трішки допоможете стати Бойовим Майстром!
Велетенська нестримна мана почала вливатись у моє тіло, пекучим вогнем вона пронеслась венами до серця, запалюючи його як лава. 
    ⁃    Аааргх! - застогнав я від болю та задоволення. 
Ядра монстрів четвертого класу були у десятки разів потужнішими за ядра третього класу, ця сила, якщо поглинати її безконтрольно, могла спалити мене в попіл! Я, наскільки міг, зменшив швидкість поглинання, даючи змогу крові, що кипіла, рознести цю силу до кожного мʼяза, до кожної клітини свого тіла. І ця сила змінювала їх, змінювала сам принцип їх існування, додаючи мітохондріям клітини функцію не лише створювати аденозинтрифосфорну кислоту, але й насичувати цю молекулу моєю власною маною для на порядок більшої енергоємності! Я вже не встигав слідкувати за усіма цими змінами, коли моє тіло перестало поглинати ману з крові, тож усі її залишки, що ще надходили з ядер, почали конденсуватись у маленькі золоті краплини, відносна кількість яких до загального обʼєму крові невпинно зростала. 
    ⁃    Погано! - захрипів я.  
Збільшення кількості чогось при при незмінному обʼємі ще ніколи ні до чого хорошого не призводило. Я відчував, як мої вени роздуваються, а стінки капілярів почали репатись одна за одною, поступово знижуючи тиск у системі кровообігу. 
Нарешті мана у ядрах вичерпалась і усе почало заспокоюватись. Кров, що вже наполовину стала золотого кольору, припинила свою шалену гонитву, повернувшись до свого нормального ритму, вени стали нормального розміру, а їх стінки зміцнились. Порвані капіляри загоїлись а синьова від витоку крові під шкіру поступово щезла. 
Я незворушно сидів, прислухаючись до себе. Бум! Хвиля сили розлетілась від мене навкруги. Бум! Бум! Бум! Не вщухала вона, руйнуючи меблі по кімнаті, вибиваючи вікна та зриваючи двері з петель. 
Я здійнявся на ноги та розвіяв магію навколо себе. Нарешті!  Бойовий Майстер! 
Коли пил всівся я подивився на оточуючий мене розгардіяш. 
    ⁃    А гори воно усе синім полумʼям! - махнув я рукою. 
Пішов на кухню і узяв великий глечик оливи, котру рівномірно розхлюпав по кімнатам. На останок кинув у сторону комина якусь ганчірку і розгатив  на ній глечика з залишками оливи. Горіло воно не синім, а жовтим полумʼям. Коли я вийшов на ґанок, вогонь вже весело тріщав, облизуючи довгими язиками вікна та деревʼяні стелі будинку. У світлі ранкового сонця до мене бігли схвильовані Хек та Мія. 
    ⁃    Бо-бойовий Майстер! - вона зойкнула та впала пʼятою точкою на землю. 
Я як міг придушив силу до рівня воїна третього класу, бо поки було рано розкривати усі козирі. Я був впевнений, що Майстри князя теж не зрозуміють моєї справжньої сили. Хек задоволено і хитро посміхався. Тепер, здається, він почав не лише довіряти, але й вірити у мене і у мій план. 
    ⁃    Я готовий, йдемо? - запитав старого. 
    ⁃    Хвилинку. - Хек розігнав імпровізовану пожежну команду з кухарок та охоронців, що позбігались на полумʼя - Ця халупа має згоріти вщент! Навіть залишки не чіпайте, доки їх добре не промиє дощами!
Гучно роздавав він команди. 
    ⁃    Пішли. - звернувся він вже до мене. 
    ⁃    Хек, - сказав я, коли ми вже виходили з садиби, - скоріш за все, гардимер почнеться дуже несподівано. Тож як тільки ти побачиш, що я сіпнувся, падай на землю і повзи якомога далі від мене, добре? Не спускай з мене очей! 
    ⁃    Добре! - він почав погладжувати свій одяг, привертаючи мою увагу - Цей одяг має четвертий клас магічного захисту. Звичайно, прямого удару Бойового Майстра він не витримає, але і зовсім беззахисним мене не назвати. 
Вже непогано. Спланованою ціллю він точно не є, тож, скоріш за все, ніхто з Бойових Майстрів гамселити його не буде. Ми повільно йшли ще порожніми вулицями до княжого двору і ранкове сонце світило нам в очі. Ми йшли в пастку і обидва знали про це. 
Княжий двір мав величезну територію, високий мур тягнувся обабіч високої брами на кількасот метрів, а його висота не давала заглянути всередину навіть з дахів сусідніх будівель. По суті, це була ще одна фортеця усередині міста. Хек показав лист запрошення та срібну табличку охоронцям на ворота і нас, після деяких вагань, пустили всередину. Біла доріжка вела до великого триповерхового палацу княжого двору. Ввічливий охоронець провів нас до приймальні, та попросив нас зачекати запрошення до аудієнції. 
    ⁃    Усе добре? - запитав я Хека, котрий відверто мандражував сидячи на стільці. 
    ⁃    Я тут був багато разів, - сказав він, - та ще жодного за таких обставин. Це не надає мені бадьорості, якщо відверто. 
    ⁃    Усе буде гаразд, я впевнений, що впораюсь з ними. - заспокоїв, начебто. 
Десь через годину знов відчинилися двері і зазирнув один з охоронців княжого сина. 
    ⁃    Йдіть за мною. - коротко сказав він. 
Нас провели до середини великої зали, у кінці якої стояв високий деревʼяний трон, на якому, пишно вбраний, сидів чоловік років сорока, з густими чорними бровами та тонкими вусиками над верхньою губою. Князь. На перший погляд не здавалось, що він якись деспот, чи тиран. 
    ⁃    Вітаємо вас, князю! - в унісон з Хеком сказали ми, коли нас зупинили кроків за двадцять від трону. 
Охоронець, що привів нас, пройшов іще десять кроків уперед, повернув трохи ліворуч і зупинився, саме напроти ще одного охоронця сина князя, котрий вже був у залі і стояв праворуч. 
Розумно. Навіть якщо я несподівано кинусь на князя, у них буде вдосталь часу щоб зреагувати і зупинити мене, чи приховану зброю, якщо я спробую нею скористатися. Але найбільшу небезпеку я відчував від кремезного чоловіка років пʼятидесяти, що стояв праворуч з троном. Це точно він, Бойовий Майстер середнього ступеня, про якого казав мені Хек. 
Був у залі ще один чоловік, чи навіть дід з покритим зморшками лицем і довгим сивим волоссям, що був ліворуч князя. Погляд його хижих очей лякав не менш за Бойового Майстра праворуч. Маг? Радник? 
    ⁃    Не треба, - князь підняв руку, - я покликав вас сьогодні, щоб особисто почути, з усіма подробицями, що ви бачили у туманному лісі. 
Приємний голос та манера розмовляти. Такі легко привертають увагу людей та завойовують їх серця. Харизму князя неможливо було заперечувати. 
    ⁃    Та маю вам сказати, - продовжив він, - що моя права рука, Вир, буде слідкувати, чи цілком ви щирі і говорите правду. А моя ліва рука, Лен, буде інколи задавати вам уточнюючі питання. Ви згодні з цим?
Оце так допит! Я поглянув на Хека, той на мене. 
    ⁃    Так! - одночасно сказали ми. 
    ⁃    Тоді, - сказав князь беручи келих з рук Лена, - починай говорити ти, Хеку, я слухаю. 
Хек вийшов уперед та почав свою розповідь. Його я слухав в пів вуха, адже і так знав, що там буде лише правда. Я дивився на князя, котрий не виказував жодного інтересу до довгого монологу Хека, адже все це він теж знав. Та він просто відігрує сцену, яку вже давно склав у своїй голові! Але, чортів ти вилупку, цю сцену склав не лише ти один! Ці двоє Майстрів, що стояли ближче до нас, не були проблемою, якщо я буду знати момент їх атаки. Вир стоїть занадто далеко, тобто вони точно розраховують, що ці двоє впораються зі мною. Як же ти хочеш подати їм сигнал? Князю - князю, що ж ти придумав, це має бути щось просте і однозначне. Наказ голосом неможливий, бо ми зреагуємо одночасно, і в мене буде час підготуватися до опору або на втечу. Сподівається, що сили двох Майстрів вистачить незалежно від того, як сильно я буду пручатись? Ні, вистроїти настільки складний план не може людина, що цілком покладається на силу. Та що ж ти, в біса, задумав?! Келих! Твою ж! Ти узяв келих і увесь цей час лиш крутиш його у пальцях, навіть не піднісши до губ. Тож, сигналом майже точно буде впущений додолу келих. А мені тепер треба просто слідкувати за руками князя і не впустити момент, коли він розтисне пальці, що тримають келих. 
… - так ми і вийшли з лісу. - завершив Хек і після кивка князя зробив два кроки назад. 
    ⁃    А ти що скажеш, молодий чоловіче? Тебе ж Анеєм звуть? - князь подивився на мене. 
Я також зробив два невеликих кроки уперед. 
    ⁃    Так ваша світлість, спочатку це було тимчасове ім’я для контракту супроводу, але,  зважаючи на те, що памʼять до мене ще не повернулась, то я вирішив лишити його собі. 
    ⁃    У тебе є, що добавити до розповіді Хека? 
    ⁃    Зовсім небагато, ваша світлість. Таяк я провів у туманному лісі на кілька днів більше за Хека, то можу лише добавити, що зустрічав зграї Ґато кількістю у чотири десятки монстрів, а також тікав від монстрів набагато сильніших за Кмаро, і я маю впевненість, що вони є монстрами четвертого класу, або вище. Точно я сказати не можу з огляду на мою силу. 
Князь повернувся до Вира. 
    ⁃    Це правда, - сказав той, - він говорить правду. 
    ⁃    Що ж, нажаль, це підтвердило мої тривоги, - почав князь, - маю вам сказати, що покликав я вас не лише для цієї доповіді, а й у спробі залучити вас для вирішення деяких проблем князівства, з вашої згоди, звичайно ж. Кілька днів тому я отримав коротку доповідь з застави, що торговий шлях через ліс було зупинено через напади монстрів, тому я подав заявку на їх придушення, котру узяла на себе гільдія авантюристів. Але, після того як вони вирушили, я отримав доповідь від Хека, що виявило недостатність сил авантюристів для зачистки лісу. Тому сьогодні я хочу запропонувати створити спільний рятувальний загін!
Твою ж! Та він же як по нотам!
Князь зупинився, про щось замислившись, а потім продовжив дивлячись на мене:
    ⁃    Анею, ти мені дійсно сподобався. Мати силу воїна третього класу на піку, у твої приблизно двадцять років - це неабияке досягнення навіть для геніїв імперії! І мені дуже шкода, що внаслідок обставин ти втратив пам’ять… Анею, я просто не можу пройти повз і не виказати підтримку такому обдарованому хлопцю. У мене є для тебе пропозиція, вислухай її уважно… Приєднуйся до мене! Давай створимо спільну команду, у яку увійдуть два Бойових Майстра та шість воїнів третього класу з моєї сторони! Ти ж команді надаси свій досвід перебування у лісі та будеш їх провідником. І повір, Анею, винагорода тебе не засмутить! Нажаль, на цей час ми вже втратили гільдію авантюристів тож по поверненню ти зможеш стати новим гільдмайстром нової гільдії. Я обіцяю тобі повну підтримку зі сторони княжого двору перші кілька років, доки ви не зіпнетесь на ноги. Я навіть дозволю відібрати тобі кілька воїнів з моєї дружини у гільдію, поки ти не виростиш своїх бійців. 
Так, пряника він вже викотив, тепер настав час кнута. 
    ⁃    Що скажеш, Анею? Подобається тобі моя пропозиція? - князь не зводячи очей дивився на мене. 
    ⁃    Ваша світлість, я щиро вам вдячний за цю дійсно щедру пропозицію, але мій шлях зараз лежить до королівства Льготе, прошу мене вибачити. 
Князь деякий час мовчки дивився на мене. Тиша у залі давила усіх присутніх. 
    ⁃    Анею, я не хотів до цього зводити наші відносини, але ти двічі здійняв руку на членів князівської родини! Це я теж ніяк не можу пропустити повз своєї уваги. Я, князь, ще раз тебе прошу, подумай і погодься на мою пропозицію, і я забуду минуле!
Ось він, момент, коли треба рвати струни!
    ⁃    Ваша світлість, ви можете, звичайно, звинуватити мене, і будете праві. Та я все одно не приєднаюсь до людини, родичі якої гвалтують дівчат на очах у людей, покладаючись лише на свій статус і охорону! 
Все! Князь зблід від люті після моїх слів. 
    ⁃    Хай буде так. 
Келих полетів униз.