Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава девʼята. Розпуття. 

Як тільки пальці князя почали розтискатись, мої губи поповзли у хижій посмішці. Час майже зупинився. Двоє охоронців стрибнули в мою сторону, цілячись один в моє праве плече, інший у ліве. Як тільки їх стрибки набули чіткої траєкторії, я випустив ауру Бойового Майстра з жагою крові, щоб на мить ошелешити і змусити їхні мізки працювати над переоцінкою ситуації, адже ще мить тому вони атакували воїна третього класу на піку сили…
Два послідовні кроки вперед та вліво, одночасно витягуючи кинджал зі сховища та огортаючи його аурою. 
Тіло першого охоронця пролітає зправа від мене і я всаджую йому кинджал у печінку. Він намагався захистити свій правий бік ліктем, але пізно - лезо увійшло по рукоять. Другий охоронець, що цілив мені у праве плече теж хибить, він пролітає ще правіше, між першим охоронцем та Хеком, котрий узагалі ще не встиг на усе це відреагувати, а його зіниці лиш почали розширюватись. 
Я прибираю ауру з кинджала від чого руківʼя моментально ламається, лишаючи лезо глибоко в тілі. Перший охоронець летить шкереберть, заважаючи другому витягти зброю і атакувати мене. 
Десь здалеку лунає звук келиха, що бʼється об камʼяні сходи біля трону. Краєм ока бачу як Вир готується до стрибка в мою сторону. Правою рукою дістаю спис зі сховища і одночасно активую магічні кола з рунами навколо першого охоронця що саме впав на підлогу. 
    ⁃    Стій! Він не воїн, він маг! - розноситься вереск Лена на увесь зал. 
Але вже пізно, другий охоронець за інерцією наштрикається на мого списа животом і завмирає з піднятим над головою мечем. Під дією магічних кіл пісок з ядра монстра у тілі першого охоронця починає перетворюватися на ману, яка спалює того зсередини, з-під броні починають вириватись гейзери кровавого окропу, охоронець страшно кричить і намагається роздерти свої тельбухи під бронею руками, та марно - мана монстра вже просичила усе його тіло. 
Розумніше за всіх вчинив Вир - напів присівши він закрив собою князя, виставивши попереду себе щит та меч. 
    ⁃    Стій! Зажди! - знов повторився Лен - Що ти в біса таке?! Що ти за магію активував? 
Князь усе ще мовчав, намагаючись зрозуміти, що саме відбувається. Тому я відповів Лену. 
    ⁃    Не твого розуму діло, хто я! Ти маєш знати лиш одне - аби не церква Білих Близнюків, ви, паскуди, вже всі б тут подохли! 
    ⁃    Все! - крикнув князь, - Ми програли, зупинись! Я відступлю і ми все забудемо, ти можеш вільно йти звідси!
    ⁃    Відступиш?! Забудемо?! - я вишкірив зуби і зробив короткий рух правою рукою, протикаючи шлунок другого охоронця наскрізь, вістрям я відчув як вперся в його хребет. - Будь-хто, хто нападе на мене, здохне в корчах!
Після чого зняв ауру зі списа і ривком ламаючи ратище активував магічні кола з рунами навколо нього. Він повторює шлях першого охоронця, у агонії намагаючись розірвати самого себе, та врешті падає на підлогу у фонтані кривавого окропу. 
Вир гарчить та присідає усе нижче, наче готуючись до стрибку, очі його шалено горять, в них лише безумство. 
Я розширюю магічні кола, опиняючись всередині них разом з двома пошматованими тілами та вбираю залишки мани монстрів, що висять у повітрі. Одночасно витягую зі сховища ще одного списа. Вид збільшення зони магії зупиняє Вира від атаки, він наче у лихоманці затуманеним мозком намагається заново переоцінити ситуацію що склалася.
    ⁃    Вир, стій! - криком зупиняє його Лен. - Захисти князя!
Усі ми знов на мить завмираємо, кожен з нас обдумує подальшу стратегію окрім Хека, що тихцем відповзає від нас у сторону дверей. Я не хотів більше нікого вбивати, бо вже досяг своєї цілі, та й бій з Виром міг виявитись не легкою прогулянкою. Ті ж троє зараз думали як врятувати своє життя, окрім Вира, можливо. 
    ⁃    Добре, - сказав я опускаючи вістря списа та розвіюючи магічні кола - я лишу вам життя. 
Князь з Леном полегшено видихнули повітря з грудей. 
    ⁃    Я зараз піду звідси, і ми забудемо усе те, що тут сталося. Але, якщо я хоч раз почую, що ви якось заважаєте Хеку чи торговій гільдії… Мені не потрібно, князю, вимовляти це вголос? Ви згодні, що ми порозумілися? 
    ⁃    Так, даю слово, що все, що тільки но сталося, аж ніяк не вплине на взаємини княжого двору чи будь кого з мого оточення та торгової гільдії чи Хека. 
    ⁃    Добре, я вас почув, князь. Пішли, старий. - сказав я вже до Хека. 
У дверях я зупинився і не обертаючись сказав:
    ⁃    Я сам зачищу туманний ліс трохи згодом, вам більше не потрібно нікого туди посилати. 
І ми вийшли, грюкнувши дверима. 
Дорогою до воріт нас ніхто не зупинив. Можливо, ніхто навіть і не знав, що сталося в палаці. 
    ⁃    Це було неймовірно, Аней! - сказав Хек як тільки ми вийшли за ворота княжого двору.- Ти просто знищив двох Бойових Майстрів двома ударами! Я такого ніколи в житті не бачив!
    ⁃    Досить, старий, це був занадто важкий день, пішли додому. 
Раптом згадав, що кілька годин тому я сам спалив свій дім і зупинився. 
    ⁃    Хек, а ти даси мені новий будинок? Обіцяю більше нічого не палити!
    ⁃    Ох, хлопче, - старий узяв мене під руку - та знайду вже десь вільну ряднинку під дверима!
Настрій у нього був пречудовий. Отак ми і йшли додому - я морально виснажений і мовчазний, а Хек веселій і у доброму настрої, що ми викрутились з такої пастки. 
Вже ввечері, коли я сидів у кріслі на ґанку мого нового будинку і роздумував над планами на найближче майбутнє, двором садиби пролунав дівочий крик:
    ⁃    Пааааанеееее! Я так за вас турбувалась! 
Після чого щось велике, руде та пухнасте, кіл під пʼятдесят вагою, влетіло мені на руки мало не забивши подих. 
    ⁃    Угу. - лише сказав я. 
    ⁃    Угу?  І це все, що ви можете мені сказати за усю мою турботу за вас?
    ⁃    Мія, ти вмієш писати? 
Здається, це питання збило її з пантелику. 
    ⁃    А вам то для чого? Невже заповіт скласти? У вас щось болить? Вас поранено? 
    ⁃    Тссссс! - я приклав пальця до її губ і таємниче прошепотів - мені список треба скласти. 
    ⁃    Список? - так само тихо перепитала вона. 
    ⁃    Ага. Список речей. 
    ⁃    Яких речей? 
    ⁃    Речей, якими я буду тебе лушперити, якщо ти зараз же не принесеш сюди папір! - гаркнув я на неї. 
Ошелешена Мія цибнула до хати, миттю винесла звідти папір і діставши стилус приготувалась писати. 
    ⁃    Мапа, зброя… - почав повільно диктувати я. 
Дівчина старанно шкреботіла стилусом по паперу, аж раптом зупинилась. 
    ⁃    Пане, ви йдете від нас? 
    ⁃    Я маю йти. 
    ⁃    Пане, а мене з собою візьмете?
    ⁃    Ні, мої діла - то не дитяча справа. 
    ⁃    Пане, але я вже теж не дитина. 
    ⁃    Циц! Розвела тут демагогію!
    ⁃    Ви не берете Мію, бо Мія дуже слабка? 
Розмову цю потрібно було завершувати, тож я простяг руку і погладив її по голові. 
    ⁃    Ні, Мія, то не ти слабка, то я занадто слабкий, щоб узяти тебе з собою туди, куди я йду. А тепер пиши далі…
Наступного дня я зайшов до Хека у кабінет. 
    ⁃    Так ти справді підеш до лісу? Один?
    ⁃    Ага. У цьому є і мій особистий інтерес. Я не альтруїст щоб робити це заради блага вашого князівства. 
Хек задумливо крутив у руках список написаний Мією. 
    ⁃    Не хвилюйся, я зберу усе тобі потрібне навіть краще, ніж тут написано. Ти забув написати багато речей. 
    ⁃    Дякую, старий. 
    ⁃    Грошей не треба. 
Я перевів погляд зі стелі, котру роздивлявся, на нього. 
    ⁃    Що дивишся? Шлях через ліс потрібен насамперед для торгівлі, тож вважай це моїм внеском. 
Я знов впер очі у стелю. 
    ⁃    Хек, я хочу врятувати Грейс. 
Відповіді не було. Я знов відірвав погляд від стелі і подивився на старого. 
    ⁃    Врятувати Грейс можна лише за бажанням самої Грейс. Та ти можеш спробувати, всеодно ніхто тебе не зупинить. 
Якась розмита відповідь. 
    ⁃    Не будеш відмовляти?
    ⁃    Анею, ти гарний хлопець. Впертий, але гарний. І чесний. Та іноді мені здається, що ти просто не з цього світу, тож не розумієш цей. Так дозволь мені сказати одну істину про цей світ. Тут головне лише сила. Ти був тричі правий, придушивши княжий двір, інакше на їх місці був би ти, а згодом і я. Так що не питай у мене, чи у будь кого іншого порад. Хочеш врятувати Грейс - то йди і рятуй, а не пускай тут шмарклі! Ти зрозумів?
Мої губи розтяглись у посмішці. 
    ⁃    Дякую, Хек!
Я йшов вулицями та розмірковував чому світ, що такий простий на перший погляд, насправді є таким підступним? Чому речі, що сприймаються місцевими так легко, настільки бентежать мій моральний стан? Це зі мною, щось не так, чи зі світом? 
Я підійшов до гільдії авантюристів. Облуплена вивіска над дверима тепер була розбита на дві частини, що косо висіли і могли впасти від маленького вітерця. Здається, Грейс на якийсь час таки протверезіла. 
Я штовхнув двері та зайшов. Всередині була повна тиша, лише незнайома мені дівчина протирала стійку адміністрації. Втім, вона все одно не звернула на мене уваги, тож я мовчки піднявся на другий поверх та постукав у двері до кабінету Грейс. 
    ⁃    Заходь! - почувся її голос. 
Грейс сиділа за столом зі своєю улюбленою пляшкою. Щоправда, було на столі цього разу і щось новеньке - велика ваза з цукерками. 
    ⁃    Будеш? - вона похитала пляшкою. - Памʼятаю, ти якось обіцяв випити зі мною. 
    ⁃    Добре, - мені було нікуди подітись - але це востаннє, і ти, і я, бо далі в мене є до тебе важлива справа. 
    ⁃    Гаразд. - легко погодилась Грейс. 
    ⁃    Так що за справа? - запитала вона, подаючи мені склянку. 
    ⁃    Я йду у ліс, на зачистку. Один. - я зробив невеликий ковток сідаючи на диван. Їтіть твою, що розплавленого скла сьорбнув. - Хотів запропонувати тобі приєднатись. 
    ⁃    З тобою? Нащо тобі каліка в команду? 
    ⁃    Ну, ти не те щоб слабка каліка… - спробував пошуткувати я. 
    ⁃    Ні. - коротко та категорично. 
    ⁃    Грейс, чому? - я відверто не розумів. 
    ⁃    Ех, малий, малий. Спочатку команда мене рятує, адже я не забула нічого, що ти мені сказав тоді, тепер ти намагаєшся врятувати. Аней, я не хочу бігати увесь свій залишок життя. Я зможу вирішити все по своєму. Та, те що я не піду з тобою, ще не означає, що я зовсім тобі не допоможу. 
Вона кинула мені перстень-сховище. 
    ⁃    Тримай, потім налаштуєш його на себе. Там кілька книжок про відомі людству види монстрів, тобі знадобиться у лісі, і ще є кілька речей першої необхідності. 
Грейс пошаруділа рукою у вазі, дістаючи рожеву цукерку. 
    ⁃    Остання. Моя улюблена. 
    ⁃    О, дякую, такі речі дійсно мені допоможуть! 
    ⁃    Відчайдух ти, малий! Я тобі навіть заздрю. - Грейс мрійливо розвалилась у кріслі дивлячись у стелю. - Колись і я була майже такою. 
Вогняне пійло мене торкнуло, і я теж відкинув голову на спинку дивана дивлячись у стелю. 
    ⁃    Не розумію я тебе, Грейс. Деякі речі дійсно не можна виправити, але наступними діями можна багато чого змінити. 
Я відчув як вибухнуло серце Грейс. Якусь секунду я намагався це усвідомити, після чого стрімко звівся і підбіг до неї. Вона посміхалась, але все, що я міг, то заплющити рукою їй очі. 
    ⁃    Дурепа. Яка ж ти дурепа. «Улюблена цукерка» - гірко повторив я. 
Постоявши ще хвилину над тілом я вийшов з кабінету і попрямував униз. Думки мої були у повному розбраті. 
    ⁃    Грейс покінчила з собою. - сказав я дівчині за стійкою - Вибачте, я не зміг її зупинити. 
Дівчина якось різко смикнулась і моментально зблідла. 
    ⁃    Мама?! Мамо! - відчайдушно закричала дівчина і кинулась нагору. 
    ⁃    Мамо? - повторив я. 
Та як же так… Чому ти так зі мною, Грейс? Це було останньою краплею. Я вийшов з гільдії і пішов просто по вулиці, сам не знаючи куди. За якись час мені схотілося десь присісти. Озирнувшись, я побачив порожню лавку біля фонтана і сів на неї. Думки ніяк не хотіли заспокоїтись. За останні дні я мимоволі став причиною стількох смертей. Так, то через план князя, я це усвідомлював, та усе одно це спалювало мене зсередини. 
    ⁃    Дозвольте присісти? - сказав якись молодик у чорному і не дочекавшись відповіді сів поруч. 
Я намагався глянути на нього, але в мене не вийшло навіть поворухнутись. Здається, я встряг. 
    ⁃    Вас же Аней звати, вірно? - повів далі молодий чоловік і показав рукою на церкву навпроти фонтану. - Мене звати Крам, я настоятель церкви.
Я не лише не міг поворухнутись, а й навіть сказати чого. Яка ж у нього сила?
    ⁃    Анею, я зараз звільню вас, а потім ми спокійно поговоримо, домовились? 
    ⁃    Церква Близнюків Білих, а одяг їх священника чорний. Дивно. - сказав я перше, що спало на думку. 
Крам злегка посміхнувся. 
    ⁃    Ваша правда. Та сьогодні ми будемо говорити не про мене, а про вас. 
Я мовчав. Мені навіть не було цікаво, що він скаже. Та, зважаючи на його силу, я не міг змусити його ступити пельку чи піти звідси. 
    ⁃    Як ви змусили мене сюди прийти так, що я навіть не зрозумів цього? 
    ⁃    Я? Змусив? Анею, я не Бог, ця зустріч є суцільна випадковість. 
Здавалось, він говорив щиро, та я усе одно йому не вірив. Доки він не перехопив ініціативу у розмові, я задав ще одне питання. 
    ⁃    Ви тут щоб вбити мене? 
    ⁃    Ні, я ще не виріши, загроза ви, чи друг для церкви, тому поганих намірів стосовно вас у мене немає. 
Він замовк, можливо, чекаючи ще на питання від мене, але  їх не було. Не вбʼє зараз, то й добре. 
    ⁃    Забагато смертей, правда ж? - запитав він мене після деякої паузи. 
    ⁃    Ага. 
Ми знов замовкли, дивлячись поперед себе. 
    ⁃    То що збираєтесь з цим робити? 
    ⁃    З цим я вже нічого не вдію. - я зітхнув. - Піду до туманного лісу. 
    ⁃    А потім? 
    ⁃    А потім не знаю, у мене буде багато часу подумати над цим. 
    ⁃    Повернетесь у князівство?
Я на мить замислився, чи варто воно того. 
    ⁃    Ні. Тут… важко. - я не зміг підібрати правильного слова, тому сказав те, що відчував прямо на цей момент. 
    ⁃    Добре, тож ви не станете моєю проблемою. Щасти вам, Анею. 
Після цих слів настоятель просто встав і не обертаючись пішов до церкви. Отак просто? Я ще деякий час посидів на лавці. Дивно, та після цієї розмови я наче зібрався докупи. Магія слова? Чи що інше? Ще раз зітхнувши я встав і пішов у торгову гільдію. 
    ⁃    Не встиг? - було першим питанням Хека, коли я зайшов до його кабінету. 
    ⁃    Встиг, але вона обдурила мене і зробила все по своєму, як того бажала сама. 
    ⁃    Що ж, то був її вибір. Він може нам подобатись, чи ні, але вона мала право на нього. 
Я мовчав, Хек був правий. 
    ⁃    Хек, у мене є останнє прохання. У Грейс лишилась донька, по піклуйся за неї, добре? 
Старий мовчки кивнув. 
    ⁃    То коли ти хочеш піти? - нарешті запитав він те, що хотів уже давно. 
    ⁃    Завтра вранці. Боюсь, мені не варто затримуватись. Церква Білих Близнюків вже звернула на мене увагу. 
Хек здивовано подивився на мене, після чого  сказав:
    ⁃    Добре, я підготую транспорт. 
Вдома мене чекала ціла купа речей розкладених на підлозі кімнати. До кожної з них була прикріплена коротка записка з інформацією як чим користуватися. Почерк Мії, відмітив я. Та бажання розбиратися у цьому не було, тож я просто прибрав усе до сховища. У ліжку я ще довго лежав намагаючись заснути. Гільдія авантюристів у повному складі, двоє охоронців княжого синка, Грейс… Усі ці люди так чи інакше загинули через мене за якись тиждень. Це така моя вдача? Очі заплющив вже під ранок. 
Біля ґанку торгової гільдії стояв запряжений двома ящірко подібними тваринами критий брезентом віз. Поруч знаходилися Берн, Марж та Хек. 
    ⁃    Ти точно впораєшся один? - запитав мене Марж, коли я наблизився. 
    ⁃    Навіть не сумнівався, - я широко посміхнувся - ще не народилася та потвора, котра зможе роздерти мене! 
    ⁃    Добре, це добре! - усміхнений Марж злегка гепнув кулаком по моїм грудям, закутим у новеньку броню, подаровану Хеком. 
Тим часом я озирався навкруги, намагаючись побачити ще одну людину. 
    ⁃    Вона не прийде, Анею. - сказав Хек. 
Це розчаровувало. Я потис руки Берну з Маржем, та обійняв старого. Той тремтів, ледве себе стримуючи. 
    ⁃    Ще побачимось, народ! Бережіть себе до того часу! - сказав я, заплигуючи на воза.
Потім, вже сівши на лавку, нахилився до Хека і сказав:
    ⁃    Передай Мії, що я обов’язково повернусь за нею, коли стану достатньо сильним. Обовʼязково. Рушай! - то вже було до візниці. 
Ящірки зашипіли, воза трохи смикнуло і він повільно покотився вулицею геть від гільдії. Я байдуже спостерігав, як повз пропливають будинки та люди, що метушливо поспішали кудись, кожен по своїй справі, аж поки ми не минули міську браму і місто не зникло за обрієм. Сірі хмари на небі нарешті прорвало і на землю впала холодна злива.