Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Але рятуючи дівчину від смерті, я ненароком зробив її бранкою своєї темної обителі. Зачинив у клітці, забив наглухо двері нічого не пояснюючи та лякаючи лише своїм поглядом.

Але я не міг інакше, як я міг пояснити свій вчинок їй, якщо не зміг пояснити навіть собі. Та і навряд чи якби я сказав Арині, що просто пошкодував її, вона повірила. Ну не схожий я зовні на альтруїста, хоч убий. 

Тоді я ще не збагнув до кінця, що саджаючи норовливу й уперту пташку під замок у свою золоту клітку, сам собі спорудив пастку. 

І ця пастка виявилася гіршою за будь-яку іншу залежність, що я коли-небудь відчував у своєму житті. Божевільна, майже тварина пристрасть до Арини, потяг що вивертає назовні, до ломоти.

Тепер вона була близько, і шалено хвилювала мого внутрішнього звіра, що ненавмисно розбурхала. Дратувала, бісила, допікала і мені навіть іноді хотілося придушити її та жорстоко відтрахати водночас.

Ночами я просто приходив і дивився на неї, як вона тихо спить. Згорнувшись калачиком уві сні, її тоненькі пальчики, судомно стискали край ковдри. А іноді їй снилися жахи й вона в маренні стогнала і просила допомоги. А я, зчепивши зуби, стримував себе, щоб не втішити, приголубити, спробувати захистити. І чим довше я себе стримував, тим більше мені хотілося утримати її біля себе. Щоб як мого довше насолоджуватися тонким ароматом оксамитової шкіри. Відчувати між пальцями чорний шовк її волосся. Щоб зі смаком відтягнувши довгі пасма, та відкривши собі тонку шию, вп'ястися пристрасним поцілунком. Поставити мітку, закарбувати для себе назавжди. 

Кожного разу коли я знаходився із нею на одинці мені хотілося зацілувати, та іскусати маленьке стерво. Так щоб зненавиділа, щоб прокляла, хотіла збігти, бо я вже не мав снаги відмовитися від неї самостійно. Розумів, що за цей короткий час, так прикипів до своєї тендітної полонянки що не зможу просто так відпустити її. Хіба що вирвати із серця з м'ясом. 

Її запах розбурхував і зводив з розуму, її губи манили знову і знову зминати їх у жорсткому, вимогливому поцілунку. 

Така беззахисна, тендітна, вона пробралася мені під шкіру, оселилася в моїх думках, опанувала чорну майже охололу душу і змусила серце битися наново.

Коли вона кричала, стогнала, опиралася мені це, ще більше заводило. Пробуджуючи в мені щось первісне темно — демонічне.

Тіло горіло в пекельному полум'ї. М'язи зводило судомою, а яйця скручувало від нестерпно сильного збудження. Маленька була єдиним джерелом, що могло вгамувати мою нестерпну спрагу сексу. Несамовитий голод по її тілу, що повільно зводив мене з розуму.

Здавалося, я ніколи не зможу нею насититися тому жадібно мордував, цілував, стискав в міцних обіймах свою солодку здобич.

Але це була моя фатальна помилка. достатньо було лише одного разу скуштувати мед її збудження, спробувати смак ніжної шкіри, щоб остаточно і назавжди на неї підсісти.

Щоразу коли я відчував як сильно вона тремтить у моїх руках, як стискається в дикому оргазмі, навколо мого члена, даруючи себе для мене без залишку, то ставив собі тавро.

І коли Арина після усього що між нами було все-таки вирішила піти, вона зламала мене, зруйнувала, та розтоптала. Так я звісно допоміг їй у цьому, коли привів до дому цю хвойду. Знав що не чим добрим наша розмова не закінчиться, Лізі були потрібні лише мої гроші й вона заради цього було здатна на багато що. А після моєї офіційної появи з Ариною у суспільстві, руду курку остаточно понесло. 

Як же моя крихітка несвоєчасно все це побачила. Якби зайшла на хвилину пізніше…, але те що сталося, те сталося. 

Арина зробила свій вибір і вперше у житті я не хочу щось робити, для того, щоб все виправити, бо від відчаю не маю сил. 

Сидячи у кімнаті охорони та спостерігаючи шаленими очима за тим, як її тонка фігурка зникає у темряві ночі, я з розмаху розбиваю екран монітора. Та починаю трощити все що потрапляє під руку. Б'ю на відмах здираючи шкіру з кісточок пальців. І мабуть, розтрощив би усе, як би мене вчасно не зупинив Нат. Йому теж добре від мене дісталося. 

Саме тоді я зрозумів, що Арина від мене дійсно пішла – назавжди. І мені раптом здалося, що світ перекинувся з ніг на голову. І моя душа, що тільки-но відродилася, вкрившись чорним попелом, розкололася на частини.

Мені хотілося кричати, ревіти, трощити й ламати. Забитися в клітку і вити пораненим звіром, збираючи по уламках залишки своєї душі, що розбила і розтоптала моя маленька пташка.

Саме в той момент, я відчув, наскільки глибоко вона в мене вросла. Наскільки сильно потребував її тепла, пестощів, кохання. Нарешті зрозумів, що просто не зможу без неї, не можу просто відпустити як вважав до цього. 

Викинути її зі свого життя це все одно, що без анестезії препарувати.

Тому першим моїм рішенням після того, як я більш менш прийшов до тями, було простежити за нею та продовжити турбуватися про її безпеку, поки вона не вирішить повернутися. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно