Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

коли Меґ була вагітна своєю останньою дитиною. Третій граф не встояв перед пишними принадами землевласницької доньки. Через дев’ять місяців народився Найл.

Довідавшись про доччин стан, старий землевласник відіслав її до своєї сестри в Кейтнесс. Там вона й прожила до своєї смерті, її синові було тоді десять років. Третій граф Ґленкірка завжди допомагав позашлюбному синові, і коли Найл лишився без матері, батько відправив його на виховання до свого брата Дональда у Францію. Отож Меґ так і не дізналася, що її коханий чоловік одного разу скочив у гречку. З усім тим батько офіційно визнавав його, тож Найл зміг здобути церковний сан.

Дональд Леслі з Ґленкірка народився в сім’ї третім, і йому довелося самому влаштовувати своє життя. Разом зі своїм кузеном Девідом Леслі із Сайтена, що був четвертим сином у своїй родині, він пішов найманцем на військову службу. І, коли вони служили у Франції, кузенам пощастило припасти до серця двом юним заможним спадкоємицям, які також були між собою родичками.

Дональд побрався з Рене де ля Прованс, і в них невдовзі одне за одним народилося шестеро дітей, п’ятеро з яких були сини, тож його тесть месьє де ля Прованс доживав віку цілком щасливий. Тепер, по його смерті, Дональд сам став головою родини.

Девідові Леслі, братові матері Кат, пощастило не менше. Він одружився з Адель де Пейрак, єдиначкою старого де Пейрака. У цього Леслі народилося чотири сини. Обидва кузени поміж іншого в шлюбних угодах погодилися додати прізвища дружин до своїх власних прізвищ. Отож у Франції вони були відомі як Дональд Леслі де ля Прованс та Девід Леслі де Пейрак.

Кат ніколи не бачилася з жодним із дядьків, адже вони виїхали з Шотландії ще до її народження.

— Уся родина, мадам, дуже схвильована через ваш приїзд, — сказав Найл. — Хоч ми, звісно, розуміємо, що ви в жалобі.

— Уже ні. Патрикові це було б не до душі.

— Мене засмутила звістка про його смерть. Мені він подобався.

— Ви були знайомі?

Найл Фітц-Леслі всміхнувся.

— Так. Я знав його. Коли він повертався додому, у Шотландію, несподівано зупинився в Парижі, і в мене не було часу, щоб сховатися. Я ніколи не забуду його погляду, погляду безмежного здивування. А потім він засміявся й промовив: «Молодший брат. Очевидячки, я маю звертатися до тебе саме так?» Перед тим, як він поїхав, ми довго балакали, і я дізнався від нього про смерть нашого батька. Брат і далі оплачував моє утримання в дядьків, а коли я став священиком, відкрив для мене рахунок у банку Кіра. Він написав мені, що чоловік завжди залишається чоловіком, і навіть якщо він священик, усе одно повинен мати власні гроші. Він був хорошою людиною. Я молитимуся за нього.

— Він був хорошою людиною, — повторила Кат. Потім вона поглянула на молодого священика й сказала: — Панотче, я хотіла б сповідатися. До всього ви почуєте відповіді на всі запитання, які я бачу у ваших очах. — Кат опустила вікно карети і, підкликавши до себе найближчого з чоловіків, гукнула: — Скажи Коналлові, що я хочу якнайшвидше стати на спочинок.

За кілька хвилин карета спинилася на затишній галявині, і Сьюзен із Мей повиходили розім’яти ноги. Опустившись навколішки на вкриту килимом підлогу, Кат вклала обидві свої витончені білі ручки у велику засмаглу долоню священика. Вона простояла так майже годину, тихо розповідаючи про останні кілька років свого життя.

Священикове обличчя залишалося незворушним протягом усієї сповіді. Коли графиня нарешті замовкла, панотець сказав:

— В очах церкви ви жорстоко згрішили, але й покута була понад міру. Ваша теперішня втеча дещо ставить ваших тутешніх родичів під загрозу, адже король Шотландії може попрохати короля Генріха допомогти повернути вас. Хоча, як на мене, даремно ваш король отак переслідує вас, коли ви чітко дали зрозуміти, що він вам не до душі! Тільки Бог знає, який бахур Генріх Четвертий, але, наскільки мені відомо, він ніколи ні до чого не силував жодну жінку. Джеймс Стюарт, безперечно, варвар. Гадаю, ви затримаєтеся тут ненадовго й відвернете загрозу від родичів.

— Так, mon pere[9]. От тільки придбаю новий одяг, бо більшість своїх речей залишила в Ґленкірку.

Священик усміхнувся.

— Чудовий привід оновити гардероб, mа belle cousine[10].

Вона засміялася.

— Я насправді страшенно поспішаю, бо понад усе прагну зустрічі з лордом Босвеллом.

Найл Фітц-Леслі підійняв Кат.

— Сідайте вже, мадам. Ми закінчили. — Він усміхнувся до неї. — А лорд Босвелл знає, що ви скоро приїдете?

— Ні. Я не наважувалася спілкуватися з ним, доки не виїхала з Ґленкірка. Я доручу нашим паризьким банкірам надіслати звістку в Неаполь.

— Здається мені, це зробить його найщасливішим із чоловіків, — зазначив священнослужитель. — Коли він був тут, при дворі короля Генріха, здавався таким… таким… — священик вишукував потрібне слово, — таким підупалим! Я розумію, що це звучить дивно, але здавалося, чогось бракує в ньому самому й побіля нього. Тепер я розумію, чого там бракувало.

Обличчя Кат осяяла усмішка, і Найла вразив цей раптовий спалах бездоганної краси.

— Mon Dieu, chérie![11] Через вас я от-от пошкодую про свою обітницю безшлюбності! — мовив він.

Її чистий сміх задзвенів у кареті.

— Поза сумнівом, вам, mon père, притаманна ота родинна чарівність усіх Леслі. І добре, що ви склали святу обітницю. На землі й так розвелося забагато зальотників із родини Леслі.

їхня подорож тривала по Пікардії, до Іль-де-Франс і далі до Парижа. Кат була зачарована містом, її вразило те, наскільки воно відрізняється від Лондона, Единбурга чи Абердина. Раніше їй здавалося, що всі великі міста дуже схожі між собою. Париж не був подібним до жодного з місць, які їй досі доводилося бачити. Тепер вона зрозуміла, чому теперішній король, бажаючи покласти край релігійним війнам у Франції, відмовився від протестантизму заради католицтва, зазначивши, що «Париж вартий меси».

Кат мала зупинитися у свого дядька Девіда, чий будинок стояв за тридцять миль на південний схід від Парижа, поблизу королівської резиденції Фонтенбло. Коли вони були вже на околиці міста, Найл пояснив кучерам, якою дорогою їм слід їхати, а сам подався вперед попередити Девіда Леслі де Пейрака, що його небога от-от має з’явитися.

Надвечір карета з охороною дісталися до двору Петі Шато. Не встигли конюхи Кат спішитися, як двійко вбраних у Ліберії лакеїв уже стояли біля дверцят карети. Вони відчинили їх, опустили сходинки й допомогли графині вийти. Елегантний джентльмен виступив уперед. Якби він не був такий схожий на її маму, Кат не впізнала б у ньому