Василь Григорович Ян - Чінгісхан

Чан-Чуня, який немовби відкрив усі таємниці землі й неба і навіть знає спосіб стати безсмертним. Про нього великий радник і звіздар Єлю Чу-цай сказав:

— Чань Чунь-цзи — людина високої досконалості. Цей старець давно вже володіє даром бути в товаристві хмар, літаючи до них на журавлях, і вміє обертатися в інші істоти. Відмовляючись од усіх земних благ, разом з іншими мудрецями він живе в горах, шукаючи філософський камінь «дань», який дає людині довголіття й безсмертя. Заглиблений у думи, він то сидить, як труп, то стоїть цілими днями нерухомо, мов дерево, то говорить, наче грім, то ходить легко, як вітер. Він багато бачив, багато чув, і нема книги, якої б він не прочитав.

Щоб відшукати цього незвичайного старика, Чінгісхан наказав негайно послати свого випробуваного китайського радника Лю Чжун-лю. Він дав йому золоту пайцзу з зображенням розлюченого тигра з написом: «Надається повновладно розпоряджатися, так начеб ми самі мандрували».

До рук Лю Чжун-лю було як найвищу дорогоцінність передано іменний лист від Чінгісхана до мудреця Чан-Чуня, записаний з слів неписьменного великого кагана його радником Єлю Чу-цаєм. У листі говорилося ось що: «Небо зреклося Китаю за його надзвичайну розкіш і гордовитість. А я, житель північних степів, не маю розпусних нахилів. Я люблю простоту і чистоту звичаїв, відкидаю розкіш і додержую помірності. У мене завжди єдиний полотняний одяг і однакова їжа, На мені таке саме дрантя, як на конюхах, і я їм так само просто, як корова.

За сім років я здійснив великі діла і в усіх країнах світу я встановив мою владу. Такого царства ще не було з стародавніх часів, коли світ завоювали наші предки, кочові племена хуну[164].

Звання моє велике і обов’язки важливі. Але я боюся, що в управлінні моєму чогось бракує. Якщо будують судно, то готують і весла для того, щоб за їхньою допомогою можна було переплисти ріки. Подібно до цього запрошують і мудреців і вибирають помічників для підкорення й управління всесвітом.

Я дізнався, що ти, учителю, зріднився з істиною і дієш завжди згідно з високими правилами. Багатовчений і досвідчений, ти глибоко вивчив закони. Здавна ти перебуваєш у скелястих ущелинах і сховав себе від світу.

Але що мені робити? Через обширність гір і долин, що роз’єднують нас, я не можу зустрітися з тобою. Тому я обрав мого близького сановника Лю Чжун-лю, виділив метких вершників і поштового воза і прошу тебе, учителю, не боячись багатьох тисяч лі[165], приїхати до мене.

Не думай про далечінь і розміри піщаних степів, а пожалій мій народ. Або, з милості до мене, повідом мене про спосіб для продовження життя.

Сподіваюся, що ти пізнав суть великого «дао»[166], співчуваєш усьому доброму і не будеш противитись моєму бажанню. Тому справжнє наше повеління повинно бути тобі цілком ясним».

З таким листом у руках Лю Чжун-лю вирушив у далеку путь через степ і гори. Він мчав, кваплячись виконати каганову волю, швидко міняючи на станках[167] коней. Нарешті, прибувши до Китаю, він дістався до високих гір, де в глухій ущелині розшукав старезного мудреця, виснаженого й ледве прикритого ветхим лахміттям. Це був знаменитий Чан-Чунь. Прочитавши листа Чінгісхана, він спершу рішуче відмовився поїхати до нього. Потім він написав відповідь, яку Лю Чжун-лю відіслав з нарочним до великого кагана, а сам залишився біля пустельника, боячись гніву кагана і ще сподіваючись переконати Чан-Чуня. Ось що писав китайський мудрець: «Той, хто прагне «дао», смиренний житель гір Чан-Чунь, одержав нещодавно височайше повеління, яке прибуло здалеку. Так, весь бездарний приморський народ китайців через свою гордовитість нерозумний. Уявляючи собі, що в життєвих справах я тупий, а щодо вивчення «дао» я не досяг ніяких успіхів, всілякими способами трудився, не вмер, а постарів, і хоч слава про мене поширилася по різних державах, але щодо святості я нітрохи не кращий за звичайних людей, то через все це я тільки мучусь від сорому. Адже таємні думки хто знає?

Спочатку, одержавши незвичайного листа, я хотів сховатися в горах чи піти до моря, але потім вирішив не противитися твоєму повелінню і вважаю за необхідне вирушити в дорогу і боротися з снігами, щоб представитися государеві, якого небо обдарувало мужністю і мудрістю і який перевершує всіх, хто був за стародавніх часів, так що і вчені китайці, і дикі варвари, — всі підкоряються йому.

У подорожі вітер і курява постійні, небо затьмарене хмарами, а я, старий і кволий, не можу витримати великих труднощів і боюся, що до тебе по такому довгому шляху я не доїду.

А коли я прибуду до тебе, володаря народів, то вирішувати військові й державні справи хіба я зможу? Тому прошу милостиво вказати: чи повинен я їхати, чи ні? Вид мій висохлий, тіло виснажене.

Чекаю рішення у рік Дракона, в 3-й місяць».

Йоли Чінгісхан одержав цього листа, він вельми зрадів, щедро нагородив гінця і відповів новим листом: «Хто приходить під мою руку, той зі мною. Хто йде від мене, той проти мене. Я застосовую військову силу, щоб згодом після великої праці досягти тривалого спокою. Я зупинюсь лише тоді, коли всі серця всесвіту підкоряться мені. З цією метою я виявляю грізну велич, перебуваючи завжди в поході серед непереможних воїнів. Я знаю, що ти можеш легко вирушити в путь і прилетіти до мене на журавлі. Хоча дороги рівнини безмежні, але вже недовго мені ждати,