Василь Григорович Ян - Чінгісхан

головним ханом мусульманських земель, а від випадкової стріли Мутуган помер.

Тоді Чінгісхан переконався, що смерть завдає ударів, немов сліпа верблюдиця б’є ногами: в одного влучить — і він дух спустить, іншого обмине — і житиме він до старості.

Чінгісхан так розлютився через смерть внука, що наказав взяти Балтан негайно. Військо, проламавши стіну, вдерлося в місто і все знищило мечем. Чінгісхан повелів, щоб воїни нікого в полон не брали; всю місцевість перетворив у пустелю, щоб жодне створіння там не жило. Ім’я цьому місцю дали Мау-курган, що значить Горб печалі. Відтоді ніхто там більше не оселявся, і земля лишилася необробленою.

Цілими днями Чінгісхан сидів біля свого жовтого намету, поставленого на вершині гори, над урвищем. Під ногами темніли ущелини, які, здавалося, не мали дна. Він бачив похмурі хребти і снігові вершини, що сягали в туманну далечінь, іноді викликав до себе досвідчених провідників і розпитував їх про найкоротші шляхи через Індію і Тібет до монгольських степів.

У таборі воїни, обтяжені багатою здобиччю, говорили тільки про повернення до рідних кочовищ. Але ніхто не наважувався заявити про це грізному кагану. Ніхто не знав його справжніх дум, ніхто не міг передбачити, який завтра буде його наказ, — чи поверне він військо назад, чи вирушить знов у похід і чи не доведеться ще багато років блукати по різних країнах, у диму пожеж винищуючи зустрічні народи.

Військо вже почало ремствувати через довгу стоянку в тіснинах афганських гір, де було мало корму коням. Тоді Кулан-Хатун, бажаючи переконати кагана, що час повертатися на батьківщину, пошептавшись з великим радником, китайцем Єлю Чу-цаєм, придумала казку, Єлю Чу-цай навчив двох сміливих нукерів розповісти її Чінгісхану. Ці два монголи з’явилися в ставку і почали вимагати побачення з Чінгісханом, кажучи, що мають повідомити йому дещо дуже важливе й чудесне.

Єлю Чу-цай провів їх до Чінгісхана, і вони розповіли:

— Заблудившись у горах, ми побачили одного звіра, який нагадував оленя, був зеленого кольору і мав кінський хвіст і один ріг. Цей звір прокричав нам по-монгольськи: «Вашому ханові треба вчасно повернутися до рідної землі».

Чінгісхан вислухав казку спокійно, але, підвівши одну брову, став пильно розглядати багатурів, що стояли перед ним навколішки.

— У той день, коли вам показався дивовижний звір, чи багато ви випили кумису?

Багатури поклялися, що вони були б раді випити, але в цих голих скелях не тільки кобилячого але навіть козячого молока дістати важко, і на доказ правдивості своїх слів піднімали великий палець.

Чінгісхан звернувся до Єлю Чу-цая:

— Ти знаєш наймудріші книги, в яких відкриті всі таємниці землі, моря і неба. Чи ти читав сказання про такого звіра?

Єлю Чу-цай приніс велику книгу з кресленнями й малюнками різних звірів, риб і птахів всесвіту, перегорнув її і сказав:

— Такий рідкий звір зветься мудрий Го-Дуань, і він розуміє мову всіх народів. Його звертання до наших двох багатурів означає, що в світі відбувається надмірне кровопролиття. Ось уже чотири роки, як твоє велике військо підкоряє західні країни. Тому вічне велике небо, обурюючись з безперервних вбивств, послало звіра Го-Дуаня сказати тобі, государю, свою волю. Вияви покірливість небу і пощади жителів цих країн. Це буде безмежне щастя для тебе, інакше на тебе розгнівається небо і вразить блискавкою. Так пояснює ця древня книга китайських мудреців.

Єлю Чу-цай говорив урочисто і поважно, наче жрець, що читає молитву, а Чінгісхан, примруживши одне око, дивився на свого радника. Потім він перевів погляд на багатурів, які покірно стояли перед ним на колінах, і підкликав до себе спочатку одного, а потім другого. Нахилившись, він прошепотів їм щось на вухо, і кожний так само пошепки йому відповів.

Тоді каган, вельми задоволений, дозволив багатурам вийти і наказав дати їм кумису, скільки кожний з них зможе випити.

— Ці багатури кмітливі й винахідливі, — сказав каган своєму радникові, — їх слід звеличити. Я спитав їх по черзі, якою ходою пройшов звір Го-Дуань. І один сказав, що він біг риссю, а другий — що йшов інохіддю. Жодний навіть зовсім п’яний монгол, глянувши на звіра, так не помилиться. Але я зрозумів сьогодні, що військо втомилося воювати, що в ньому зростає туга за рідними степами, і тому оголошую, що, згідно з волею неба, яке послало мені, своєму обранцеві, чудесного звіра Го-Дуаня, я повертаю військо назад і вирушаю до рідного корінного улусу[163].

Другого дня, дізнавшись про рішення Чінгісхана, всі монгольські воїни раділи, співали пісень і готувалися до походу.

Спочатку Чінгісхан думав пройти через Індію і Тібет і з цією метою відправив посольство в місто Делі до індійського царя Ільтутмиша. Але шлях через гори був ще завалений снігами, а цар не поспішав з відповіддю і стягував війська, поставивши на чолі Джелаль ед-Діна.

А тим часом з Монголії прибули донесення про нове повстання завжди бунтівних тангутів, а обчислення по зірках його радника Єлю Чу-цая і ворожіння шаманів не радили кагану йти через Індію.

Тоді Чінгісхан вирішив іти назад тим самим довгим шляхом, яким прийшов. З його наказу населення почало розчищати від снігу гірські перевали, і на початку весни монгольське військо вирушило в дорогу.

Розділ другий
ЛИСТУВАННЯ ЧІНГІСХАНА З БІДНИМ МУДРЕЦЕМ

Ще під час стоянки у верхів’ях Чорного Іртиша Чінгісхан, дбаючи про своє здоров’я і продовження життя, шукав досвідчених лікарів. Йому розповідали про надзвичайного мудреця