Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Я поклала свою голову на його і просто насолоджувалась усім прекрасним, що дарує мені фортуна.

Я завжди думала, що зорі на нічному небі — моє вічне щастя, але, виявляється, прекраснішим ніж зорі можуть бути тільки його дотики...

Та кого ти обманюєш, Кірілла?

Ти завжди це знала...

Ще від першого його дотику до тебе...

Трішки забувшись про цікавий сюжет фільму, я повернулася ближче до його обличчя і поглянула в його очі, горючи бажанням торкнутись його вустів. Але губи, сперечаючись із мозком, зрозуміли, що краще буде трохи притормозити. І їм вдалось мене зупинити. Але не повністю. Я понурилася в його гарячу шию. Губи бажали цілувати, але першими я впустила зуби. Легенько, акуратно, я покусувала його шию, приносячи задоволення собі. І, сподіваюсь, йому також... Його руки схоплювали мене сильніше і мені це божевільно подобалося.

Неймовірне бажання...

Неймовірний вечір...

Неймовірний Марс...

Трішки «послабивши хватку», я повернула свої очі із його шиї, що притягувала, на екран. Але тут він відповів на мій дурний вчинок ще більш дурнішим.

Та чому так категорично, Кірілла? Тобі ж подобається коли він проявляє до тебе інтерес в такому масштабі.

Марс понурився носом у мою шию, в моє волосся... Я розвернула голову до нього і знову опинилася впритул до його вустів... Заплющивши очі, мені на секунду здалось, що ми ледь торкнулися губами... Легенький, практично не відчутний дотик, що пеклом віддавався у душі.

Я торкнулася його лоба перевірити чи не підскочила температура. Трохи гарячий, але ніби все було впорядку. Все-таки я вирішила запитати про його самопочуття і, почувши позитивну відповідь, заспокоїлась. Та його обійми різко стали сильнішими і я знову понурилася у танець із швидким серцебиттям.

Мої губи торкнулися його щоки, бо неможливість бути ще ближче, знаходячись поряд, просто вбивала. І як тільки його губи відповіли і поцілували мене в щоку, я розплилася у щасті в цій кімнаті. Ми обійнялися, притиснувшись одне до одного ще тісніше, заплющивши очі. Жар із наших тіл піднявся вгору і змушував нас задихатися. Але я була зовсім не проти задихнутися в його обіймах...

༻༒༺

Я божевільно люблю коли ти сп'янілий,
Я люблю коли мною ти зголоднілий.
Я дотики твої приймаю за виклик,
Й здаватись в полон їм я привикла.

Я від горя помру, якщо раптом ти зникнеш,
Я від щастя згорю, якщо до мене привикнеш.
Я приймаю тебе як дарунок від долі,
Й з розуму сходжу від тебе поволі.

Та цьому від серця, повір, навіть рада,
Приємно в душі відчувати торнадо.
Магнітом притягує аура твоя,
За тебе сердечно вдячна я долі.

❦

— Навіть, якщо колись ми з тобою покинемо цей світ, я віднайду тебе в іншому. — сміялась я, будучи знову так близько до його вустів.

— Я б не хотів з тобою прощатися... — він притиснув мене за талію до себе, допоки я лежала на ньому.

Я спеціально змінила положення голови так, щоб моє волосся впало на його обличчя.

— Ммм, шампунька. — промовив Марс і занурився носом у мої розплетені коси.

А після знову до шиї. І тоді ближче до себе пригорнула його вже я. Язик потягнувся до його вуха, а зуби ледь покусували верхушку. Руками плутаючись у його патлах, я притискала його так близько, як тільки могла. Я безмежно хотіла у той момент бути ще ближче... Ближче неможливого...

Але ми повернулися до перегляду фільму, четвертину якого вже пропустили. Я лягла спиною на його грудну клітку і всеодно відчувала себе щасливою, навіть коли його губи позаду, а не перед моїми... Його руки погляджували мою шию, а я ледь не молила небеса: «Схопи мене! Давай! Хутчіш!». Але в реальності вдалось тільки закинути голову, привідкривши рот та заплющивши очі. Але й цього вистачило, щоб Марс зрозумів, як мені добре від його дотиків... Пальці хлопця опустилися нижче... І потрапили під кофту... А мені так не хотілося пручатись...

Я знаю, що мій мозок, зазвичай, блокує спогади від мене, і хороші, і погані... Але як би я хотіла навіки запам'ятати його пальці, що пестили мене під бюстгальтером...

Я не знаю, що доля приготували для мене на майбутнє, але, як би була моя воля, я би залишилася в сьогоднішньому дні до кінця своїх днів. І після кінця також.

Моя рука потягнулась до його ікри ноги та ковзнула вверх. Так ми й насолоджувались одне одним, ловлячи фрагменти фільму. А час летів неймовірно швидко... Ми робили ковтки пива, яке дуже швидко закінчувалось... Але келихи знову поповнювалися...

На екрані появився новий фільм, на цей раз «Аннабель». Мої коментарі змушували сміятися, а не боятися. Жарти були дійсно досить доречні, адже трохи розрухували нашу розмовну обстановку.

— Ну куди ти йдеш? Що, не бачиш, що там темнота? Всім зрозуміло, що тебе зараз вбють. Іди назад, дура... Боже, яке воно дурне...

Нехай кіно було справді цікавим, страшним, в деякі моменти смішним, але в мене була ломка Марса. Він був тут, біля мене. Але я хотіла не просто відчувати його поряд. Я хотіла розтворитися у ньому. Загубитися у спеці, що йшла від його тіла. І тоді я знову перевірила чи немає в нього температури, але, здається, від цього хлопця зараз температура підніметься в мене.