Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Жодної відповіді не пролунало і Елінор обережно продовжила.

- А потім Дарко та його спільники вийшли на слід Ентоні. Вирогідно, зрозуміли, що він може стати їм у нагоді, розказати щось про тебе. Якимось чином. І зманили його на свій бік. Погрозами, шантажем...ні, - легка зморшка залягла між брів Елінор. - Швидше пообіцявши йому владу, шанс стати чимось більшим, ніж він сам. Так він і став горгулом.

- Став?

- Горгулом не можна народитися, ним можна лише стати. Магічно заморожена в цьому стані людина має деякі переваги. Перед хворобою і неминучою для пересічних людей смертю наприклад.

- І...як це відбувається? - Джеймс силувався говорити так, щоб його голос не тремтів.

Елінор насупилася і довго не відповідала. Хлопець гадав, що вона вже не відповість, але потім зрозумів. Дівчина обережно добирала слова.

- Це ритуал, магія. Звичайний, середньостатистичний маг в змозі створити горгула з живої людини. Це займає не надто багато часу і не вимагає багато зусиль.

- О! - тільки й зміг вимовити Джеймс. Він мимохіть зробив кілька кроків назад і сів на край ліжка.

- Тобі час відпочивати. Ніч була довгою, вже незабаром світанок, - дівчина легенько стиснула холодними пальцями його плече і відпустила його.

- А тобі хіба не час відпочивати? - він задрав голову, аби краще бачити її. Обличчя пашіло полегшенням, наче хтось в останню мить замінив її смертну кару на більш людяне покарання.

- Дякую тобі. 

- За що?

- За те що ненависть до нас не затьмарила тобі очі, розум.

- Мені нема за що вас ненавидіти.

- Після всього, що я розповіла тобі? Ти певен, що ти слухав?

Йому залишилося тільки знизати плечима. 

- Це не ви зламали шию містеру Робустсону і не ви змусили Тоні ступити на цей шлях. Не ви намагаєтеся вбити мене. На вас не лежить жодної провини.

- Я не згодна з тобою, втім…тобі вже дійсно час відпочивати.

- Ти не залишишся?

Дівчина застигла, захоплена зненацька.

- Я не…не можу.

- Чи не хочеш?

- Тобі час відпочити.

Сперечатися було марно. Натомість, Джеймс сказав.

- Дякую.

І настала черга Елінор дивуватися.

- За що?

- За те що розказала все. Як є. Без прикрас. І за допомогу.

- Що ж. Роблю все, що в моїх силах. Доброго ранку, Джеймсе Брістоул, - прошепотіла Елінор і зникла за дверима. Вже засинаючи, Джеймс раптом зрозумів, що не уявляє, як вона чи її брат можуть захистити його, не будучи при цьому горгулами чи чаклунами. Але думка про те, що вона не монстр, все ж таки зігрівала його.

~~~

- Я сподіваюся, ти почнеш приділяти більше часу медитації. Як я тобі вже казав, якщо ти не будеш почергово тренуватися і розслаблятися, у тебе нічого не вийде, Джеймсе.

Містер Хейз залишився задоволений простими закляттями у його виконанні, але складніша магія важко давалася Джеймсу. Він ледве зміг огорнути себе захисним полем, не кажучи вже про те, щоб відкинути нападника. Тут потрібна швидкість і концентрація, концентрація та ще раз концентрація. А Джеймс тільки й міг перебирати у своїй голові імена. Ентоні. Елінор. Стівен. Мері. Френк.

- Джеймсе? Ти мене чуєш?

- Так, звичайно, містере Хейз, перепрошую, я відволікся.

- Ось про це я й говорю. Тобі треба добряче сконцентруватися, інакше нічого не вийде. Викинь зі своєї голови все. Абсолютно все. І ще раз закляття захисту.

Джеймс видихнув. За хвилину тонка прозора павутинка огорнула його з ніг до голови, він мимоволі порівняв закляття з прозорим водолазним костюмом.

- Молодець, так, так набагато краще. Утримай його кілька хвилин і вистачить на сьогодні.

Вільям Хейз бадьоро попрямував до виходу з кімнати.

- Спускайся вниз як закінчиш. Арлен якраз готує чай, приєднуйся до нас.

Джеймс кивнув головою, але перш ніж містер Хейз встиг покинути кімнату, він запитав:

- Містере Хейз! Я хотів спитати, чи ви довідалися, що то зі мною було? Звідки той біль з’явився? Це все через весняну травму?

Вчитель примружив очі і насупив чоло.

- Ні, Джеймсе, я поки не з'ясував, що з тобою відбувається. Я перевірив всі очевидні варіанти: прокляття на тобі немає, немає ні пристріту, нічого що могло б пояснити таке поєднання симптомів. З того часу біль тебе не турбував?

- Ні, містере Хейз.

- Добре. За звичайних обставин, я вважав би цей біль фізичним, як відлуння твого падіння зі скелі взимку, і жодного зв'язку з магією тут не помітно на перший погляд.

Джеймс кивнув і повторив машинально.

- Жодного зв'язку.

- Якби не одне але, мій хлопчику. Якщо я правий, твої очі мають чорніти, коли трапляється напад. Ти не помітив цього в останній раз?