Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

чи братів, чи родичів більше від мене, не є мене достойний" . І тому той, хто насправді любить Бога і на Нього єдиного уповає, той усю земну зневажає суєту і жодного батька, окрім Бога, не визнає". Пров сказав: "Чую, що маєш синів, тому, хоч задля їхньої любови, принеси жертву Богам, аби не згубили ймення батьківського в тобі". Святий Іриней відповів: "Сини мої Отця Бога мають, Його ж і я маю і поклоняюся Йому. Він може і мене, і їх спасти, на Нього ж справді повністю уповаємо і душі наші вручили Йому, щоб не загинути. Ти ж далі чини наказане тобі від царів твоїх". Пров сказав: "Пощади себе і батьків своїх, принеси жертви богам і наказам царським підкорися, щоб я всілякими не згубив тебе муками". Святий Іриней відповів: "Я вже сказав тобі, аби ти робив зі мною, що хочеш, адже знаєш, що нечистим богам твоїм ніколи не принесу жертви. І ось нині бачиш, яке дав мені Господь мій Ісус Христос терпіння проти підступів твоїх і диявольських, через які святим Божим приготував муки". Пров сказав: "Ось вже зразу видам на тебе смертний вирок, якщо не принесеш жертви богам". Святий Іриней відповів: "Догодиш тим мені, бо тим судом смертним до вічної пошлеш мене веселости". Тоді Пров видав вирок смертний на святого, кажучи: "Іринея, який не кориться наказам царським, у ріку вкинути наказую". Святий же Іриней відповів: "Різноманітних і найлютіших мук від тебе я чекав, щоб довідався ти, як християни задля віри в Бога смерть зневажати звикли. Але тому що нічого з такого не навів на мене, радію, що вже цей суд на мене видав". Розгнівався ігемон через таку блаженного мужа відвагу, звелів йому мечем голову відтяти, тоді вкинути в ріку тіло його. Святий же, наче приймаючи другий вінець перемоги, чуючи на себе такий вирок, дякував Богові, кажучи: "Дякую тобі, Господи Ісусе, що дав мені непереборне терпіння в ісповіданні Імени святого Твого, що сподобився я бути причасником вічної Твоєї слави". Коли такі слова говорив, вели його на міст, що називався Артеміс, на честь нечистої їхньої богині Артеміди збудований, з нього ж мали його скинути. Там, знявши із себе ризи свої і піднімаючи в Небо руки, розчулено молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Ти, що захотів страждати за спасення світу, нехай відкриються небеса Твої для прийняття духу вірного раба Твого Іринея, який задля Імени Твого святого, виведений з церкви католицької Сирмійської, смерть підняти не відмовляється. Прошу ж, Господи, невимовне милосердя Твоє, щоб Ти людей сирмійських від усілякого нашестя бід, і кривд, і від ворогів видимих і невидимих беріг і пильнував і у вірі своїй святій утвердити їх захотів". Коли ж закінчив молитву, відтяли йому мечем голову і вкинули в ріку, що називалася Сава. Мучений був раб Божий Іриней святий, єпископ Сирмійський, у сьомий календ квітня [26 березня], коли Панонією володів Пров-ігемон, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава навіки-віків. Амінь.

Цього ж святого Іринея удруге згадано в Пролозі у 23-ій день місяця серпня, але тут пам'ять його творити доречніше, бо в цей день постраждав, а там иншому святому Іринею, єпископові Лугдунському, письменникові й учителеві Церкви, який швидше від цього Іринея постраждав, бути належить.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Малха

Малх преподобний в юності своїй був землеробом села Маронійського, яке за тридцять стадій від Антіохії Сирійської лежало. Був єдиною дитиною у своїх батьків, тож його хотіли, як паростка свого, спадкоємцем дому мати і примушували до шлюбу. Він же відповідав їм: "Хочу більше ченцем бути, ніж мирянином". Якими батько погрозами, мати ж ласками не переконували його до одруження! Але він утік таємно, покинувши дім, і батьків, і одруження Бога ради. Пішов же в пустельні місця, які є між Іммою і Вирією, знайшов там монастир монахів богоугодних, віддався до них в науку і жив там, навчаючись у чернечих подвигах, трудами та постом тілесні в собі умертвлював пристрасті. По багатьох роках прийшла йому думка піти на батьківщину свою, щоб утішити матір овдовілу, чув-бо, що помер батько його. Думав продати маєтки свої і роздати убогим, одні ж монастирям, а инші на потребу свою затримати. Довідавшись про той його намір, ігумен почав сварити його, кажучи, що то диявольська спокуса і під виглядом наче доброго діла — підступ ворога давнього. І те казав, що каже Писання: "Пес повернеться на свої блювотини". Так багато монахів було зваблених, ніколи ж диявол відкрито ні з ким не воює. І пропонував ігумен Малхові різні повісті з книг, спочатку згадуючи Адама і Єву, яких диявол надією божества зловив, і позбавлені були раю. Коли ж не зміг ігумен вмовити його, припав до ніг його, просячи, аби не покидав духовної спільноти своєї ані сам себе не губив, щоб не оглядався назад, поклавши руку на рало. Проте Малх ніяк не слухав ігумена, пішов з монастиря. Ігумен же провів його зі сльозами, наче померлого на поховання, і, розлучаючись з ним, сказав йому останнє слово: "Бачу тебе, дитино, знаменням сатанинським ознаменованого, причини ж твого від нас відлучення вже не питаю, оправдань твоїх не прийму. Вівця, що вийшла із загороди, вовкам зразу їжею стає". Так розлучилися, і пішов Малх у путь свою. Недалеко ж від тої пустелі був велелюдний шлях, який з Вирії до Едесу вів, на ньому ж часто сарацини нападали. Подорожні, які хотіли ним іти, збиралися гуртом, щоб, коли трапляться сарацини, не датися їм у численності своїй. І був Малх із зібраними супутниками числом до сімдесяти, серед них же і жінок декілька було. Коли йшли вони разом шляхом тим, несподівано ізмаїліти, страшні на вигляд, напівголі, у великій кількості з'явилися, озброєні, як на війну, і, обскочивши подорожніх, взяли всіх до одного, разом із Малхом, і в полон ' повели. Тоді Малх пізнав, що марнотна думка його і зваба ворожа, і каявся, що не послухав вмовляння ігуменового, відлучився від спільноти духовної і прилучився до спільноти мирянської і з нею опинився в полоні у варварів. Але вже невчасним було його каяття: той-бо, що хотів спадкоємцем бути батьківських маєтків, зостався сам як маєток для сарацинів. Коли розділили полонених, дістався Малх-монах разом з одною жінкою муринові якомусь, який, обох на одного верблюда посадивши, швидко бігти звелів. Коли йшов верблюд ходою швидкою, Малх, сидячи на ньому, вхопився за