Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

жінку, щоб не впасти з верблюда, так само і жінка за нього трималася — і сплелися міцно обоє, щоб не впасти, і так путь ту долали. їжею ж їхньою в дорозі було м'ясо напівсире, питтям — молоко верблюда. Після того як перейшли довгий шлях через пустелю ту і через одну ріку велику, прийшли сарацини в краї свої, де ж мурин, до жінки своєї полонених привівши, звелів їм, щоб поклонилися вони, за звичаєм сарацинським, ланці його і дітям. І схилили Малх зі своєю співполонянкою шиї свої, поклонилися пані своїй, вона ж приставила Малха до роботи домашньої: воду носити, гній викидати й инші виконувати найважчі роботи. І працював Малх через непослух перед отцем, змінений мав чернечий образ — голий ходив, за звичаєм того краю, у якому ж через те, що пресильно палило сонце, заледве ті частини тіла покривали, які годиться покривати. Тоді наказали йому вівці пасти в пустелі, де ж мав єдину в бідах своїх відраду і втіху, що господарів своїх і співробітників рідко бачив, усамітнений з вівцями був і думав собі про святого Якова і про Мойсея, які пасли колись у пустелях стада. Поживу ж мав із сиру і молока і молився старанно, співаючи псалми, їх же в монастирі навчився. І тим у полоні своєму веселився, дякуючи волі Божій, що монаше життя, яке мав на батьківщині своїй згубити, знайшов у пустелі. Проте невимовні є підступи диявольські на всілякому місці, бо й там і в такому житті знайшов Малха ненависник його, як же зараз почуємо.

Бачив мурин раба свого Малха, який у всьому старанно і вірно йому служив, і худобу свою, яка примножувалася, бачив. Думав, як би то його винагородити за вірну роботу. І замислив дати Малхові на шлюб полонену ту жінку, яка з ним на одному верблюді була приведена, і, прикликавши Малха, сказав йому про неї, щоб взяв її собі в подружжя. Коли ж той не хотів і називав себе християнином, якому не годиться брати ту, яка мужа живого має, бо її чоловіка инший господар у полон відвів, мурин на лють перемінився, витягнув меч і хотів його зранити, і якщо б Малх, побігши, зразу не обійняв руками за шию ту жінку, пролив би на тому місці кров його господар. Коли ж настала ніч, взяв монах жінку ту до печери своєї, і що там між ними було, сам блаженний Малх пізніше розповідав так: "Скорбота була замість веселости і туга замість утіхи. Соромилися-бо одне одного й одне одному нічого сказати не сміли. Тоді я насправді пізнав полон свій і, впавши на землю, почав плакати за чернецтвом своїм, яке так несподівано згубилося. Говорив же, плачучи, так: "Чи до цього я прийшов, окаянний? До цього мене гріхи мої привели, щоб у сивині своїй втратив я дівство своє і став чоловіком жінки чужої? Яка користь мені, що дім, і батьків, і одруження в юності залишив Бога ради, якщо зроблю нині те, що зневажив від початку. Хіба задля того це терплю, що, живучи колись в монастирі, захотів знову вотчини своєї. Що робити, о душе моя? Чи загинемо, чи переможемо? Чи почекаємо на допомогу Руки Божої, чи своїм власним мечем себе вб'ємо? Зверни на себе меч свій, о душе! Годиться-бо більше боятися твоєї смерти, ніж смерти тіла, бо і цнотливому дівству своє є мучеництво. Нехай буду тут, як мученик, лежати без поховання в цій пустелі, сам собі буду катом і мучеником". Коли те я говорив, схилившись до землі, взяв меч свій і витягнув його, що й у пітьмі блищав, і кінець його вельми гострим був, повернув до своїх грудей і сказав до жінки: "Живи собі, о жінко, і май мене краще мучеником мертвим, ніж мужем живим". Вона ж впала до ніг моїх, кажучи: "Господом нашим Ісусом Христом і цим важким часом заклинаю тебе і прошу, не пролий крови своєї на душу мою. Якщо вмерти хочеш, то спершу на мене скеруй меч і встроми його в мене, убивши спершу мене, себе по тім уб'єш, щоб так спочатку пошлюбилися ми з тобою. Я-бо постановила собі, що навіть коли чоловік мій повернеться, зберегти до кончини своєї чистоту, її ж я навчилася в полоні цім, і волею бажаю померти, аніж її згубити. Чому помираєш — щоб не єднатися зі мною? Я би хотіла померти, якщо б ти хотів зі мною єднатися, май-бо мене дружиною цноти і люби єднання душевне більше, ніж тілесне. Хай вважають тебе господарі наші чоловіком моїм, Христос же нехай знає, що ти мій духовний брат. І легше повірять нам наші господарі, вважаючи нас у плотському подружжі, якщо побачать, що любимося між собою". "Я ж, — казав святий Малх, — був вражений і здивувався такій цнотливості тої жінки, і полюбив її, і утвердили слово перебувати у чистоті разом. Проте ніколи не глянув на тіло її ані рукою не торкнувся її, боячись втратити в мирному з нею співжитті своє дівство, яке зберіг від початку колишньої лютої боротьби". (Доти слова блаженного Малха). У такому духовному подружжі преподобний Малх із цнотливою тою жінкою перепровадив днів багато, і були любішими господарям своїм, у яких же й гадки не було про їхню від них втечу. Часом-бо Малх і цілий місяць у домі господарів не бував як вірний і сумлінний пастух стад їхніх у пустелі.

Через довгий час полону свого Малх преподобний, сидячи якось сам у пустелі і нікого ж не бачачи, окрім Неба і землі, почав у мовчанні своєму згадувати попереднє своє в монастирі з монахами перебування, а найбільше згадував обличчя отця свого ігумена, який його Писання і чернечого життя навчив. І розмірковував над словами його, якими той переконував його не відлучатися з обителі. Про те згадуючи і розмірковуючи, побачив перед собою мурашок, що в тісному місці рухалися, і бачив, що носять ношу, більшу від них самих, инші насіння земне волочили, инші землю зовні виносили і робили собі наче захист від дощу. Инші ж, готуючи собі на зиму їжу, зерна перегризали, щоб не змокли, не проросли і на траву не перетворилися, а инші виносили мертвяків своїх, а що ще дивніше, у такій численності будучи, входили і виходили, одна одну не переганяючи, не зупиняючи, не пригнічуючи. Більше ж: коли бачили котрусь, що несла ношу важку, зразу инші їй помагали. На те дивлячись, Малх згадав слова Соломонові,