Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 30. 6

— Офіційно я повноправна дочка дому Аргенделів, але мені невідомо, хто мої справжні батьки, — промовила зомбі, чіпляючись пальцями за край ванної кімнати. — Мені повідомили лише те, що я була вирощена в їхній сім'ї для ритуалу як хибна сестра, призначенням якої було зійти на вівтар, а через рік вийти заміж.

Тобто, вона навіть не справжня принцеса? Що ж, це цілком пояснює те, що Вероніка практично не з'являлася у вищому світі. Все життя король тримав її як звірятко, яке чи зіллям напував, чи ще якими бубнами над нею в повний місяць трусив. Тільки іноді показував у вузьких колах.

Що тут скажеш, збрешу, якщо не скажу, що мені її тепер стало щиро шкода… але це, втім, аж ніяк не виправдовувало для мене ні того, що вона збиралася колись зробити з Арком, ні того, як хотіла мене вбити. Ні тим більше вбивства Діни… яке закінчилося її чудесним повстанням із мертвих. Та ще й не у вигляді зомбі, а повноцінною людиною, всі рани якої зцілилися, душа повернулася в тіло, і сама дівчина стала колишньою.

Втім, подивуватися воскресіння Діни в мене ще буде час. Зараз слід швидше закінчувати з Веронікою. У всіх сенсах.

— Ну то як, допит закінчено? — поцікавилася я в чоловіка.

— Наче так, — кивнув він. — Здається, все, що ми могли від неї дізнатися, вона вже нам розповіла. Хіба що ще… — протягнув чоловік, спостерігаючи за зомбі, яка усе намагалася підвестися.

— Хіба що? — перепитала я.

— Скажи, ти знаєш, яку роль у ритуалі мало відіграти твоє весілля?

— Частково, — промимрила фальшива принцеса.

Опа!

— І в чому вона полягала?

— Я знаю лише те, що мала зробити сама в день свого весілля.

— Що це було? — твердо наказав Арк, напружуючи магічні поля — і його вираз обличчя, і те, як поводилася зомбі, однозначно говорило про те, що витягти з неї цей секрет дорого коштувало. — Що тобі наказали зробити в день твого весілля?

— Коли в місто на святкування зберуться жителі з усього королівства, я мала стати зі своїм нареченим на помості посеред центральної площі і дочекатися дії заклинання архімага Кобальта, яке вбило б усіх і кожного, на кого впаде мій погляд. І повільно обернутися на триста шістдесят градусів з розплющеними очима. А насамкінець подивитися в очі своєму нареченому, з яким напередодні, згідно з традиціями, проведу першу ніч.

— Маячня, — забурмотів Арк, від шоку ледь не втративши контроль над заклинанням. — Це ж… масове жертвопринесення, правда?

— Так, — підтвердила зомбі.

— Але ж тоді... Після принесення в жертву першого принца союзної держави серйозний дипломатичний конфлікт був би неминучим! А Герштат — дуже сильне королівство, однозначно не слабше за наше. Війна з ними для нас – самогубство! Що король мав намір робити з цим?

— Війни б не було, — так само механічно відповіла Вероніка.

— Тобто, не було б? Чому?

— Тому що ніхто не дізнався б про причини загибелі принца. Офіційно всі б вважали, що він загинув пізніше — дорогою до столиці Герштату, сівши на корабель, який мав відвезти його додому, але затонув би дорогою. Я ж, якщо вірити словам лорда Кобальта, просто не сіла б на той корабель і офіційно «чудесним чином врятувалася».

— Навіщо Раді знадобилося таке масштабне жертвопринесення?

— Не знаю.

— Чому його частиною були дівчата із різних регіонів королівства?

— Не знаю.

— Чому король був певен, що його брехню про загибель герштатського принца не розкриють?

— Не знаю.

— Схоже, це все, — напружено видихнула я.

— Боюся, ти маєш рацію, — похитав головою чоловік. — Тепер запитань стало ще більше, і, якщо чесно, лякають вони мене так, що хоч головою об стінку бійся… тільки ось, боюся, не допоможе.

— Що так, то так. І як тепер діятимемо?

— Хотілося б вивезти Клавдія з міста… тільки ось, боюсь, нам цього не дадуть, — сплюнув некромант. — Отже, залишається тільки максимально його убезпечити, а потім пробратися в Сховищі і постаратися щось зробити, перш ніж Рада пронюхає про смерть такого важливого елемента ритуалу.

— А може чого простіше? Еліксир вічної молодості там винайти, чи обернути залізо на золото?

Заскреготавши зубами, Арк відпустив закляття, що контролювало Вероніку, і червоне сяйво в її очах плавно змінилося на звичне для зомбі зелене. Принцеса-нежить, вставши нарешті на ноги... ляпнулася на підлогу! При цьому добре вдарившись макітрою об кут добротного умивальника.

— Ну ось у нас і є потрібне пошкодження голови, щоб її більше ніхто не підняв, — нервово посміхнувся некромант… я ж, не витримавши специфічного професійного гумору чоловіка, разом із цим видовищем відключилася!

 

Любі читачі! Якщо вам подобається історія, не пожалійте авторці вподобайки та комменту! А ще підпишіться на мою сторінку, якщо досі ви цього не зробили! Буду вельми вдячна! :)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно