Джон Гришем - Інформатор

залишила: на столику у ванній. Вона підключила телефон і повернулася у вітальню.

— Де ви провели минулий вечір? — запитав сусід. Подружжя Армстронгів було відоме своєю любов’ю до пліток та відсутністю такту. Сусіди спостерігали за усім, що відбувалось навколо, й хотіли знати про приватне життя кожного.

— У сестри, — відповіла Джо Елен, здогадуючись, яким буде наступне запитання.

— Де вона живе?

— У Пенсаколі.

Вочевидь, у будинку все було спокійно, тож Джо Елен запропонувала:

— Давайте ми краще вип’ємо лимонаду разом із Глорією.

— Ой, вона буде дуже рада.

Вони сиділи в затінку на задньому подвір’ї Армстронгів і пили лимонад через соломинку. На щастя, лишай у Глорії був у нижній частині спини, і щоб його побачити, потрібно було дуже пильно придивлятися. Джо Елен не надто хотілося перевіряти його стан.

— У тебе засмітився злив? — запитав містер Армстронг.

— Начебто ні. А що?

— Сьогодні вранці, близько дев’ятої, приїздив сантехнік.

Сантехнік? Джо Елен миттю зорієнтувалась і вирішила не хвилювати сусідів. Вона відповіла:

— Був маленький витік у трубі, але ми домовилися на понеділок.

— Наполегливий юнак, скажу я тобі. На твоєму місці я б йому не довіряв.

— Це ж чому?

— Я бачив, як він підійшов і натиснув дзвінок. Потім почав копирсатися у дверях, знаєш, навіть дістав із кишені щось схоже на лезо, здається, дуже хотів потрапити всередину. Сподіваюсь, ти не розсердишся, що я накричав на нього і підійшов ближче. Запитав, якого біса він тут робить. Чоловік поклав лезо, чи що то було, назад у кишеню і поводився так, наче все гаразд. Я сказав, що тебе немає вдома. Він пробурмотів щось, мовляв, повернеться пізніше і забрався геть. Я б на твоєму місці знайшов собі іншого сантехніка. Присягаюсь, той хлопець дуже підозрілий.

— В наш час нікому не можна довіряти, — відповіла Джо Елен і повернулася до теми лишаю, яку Глорія була готова обговорювати годинами. Поки вона розповідала про своє третє за останніх двадцять років загострення хвороби, Джо Елен подумки була далеко.

Раптом Глорія звернулась до свого чоловіка:

— А ти розповів їй про хлопця зі служби боротьби з шкідниками, що приходив учора?

— Ні, забув. Я був на полі для гольфу, а Глорія переконана, що хлопець зі служби боротьби з шкідниками був у тебе в будинку вчора щонайменше годину.

Знову ж таки, щоб не налякати сусідів і тим самим не спровокувати шквал питань, Джо Елен спокійно відповіла:

— А! Це новенький, Фредді. У нього є ключ.

— Він точно нікуди не поспішав, — додала Глорія.

Ще трохи поспілкувавшись, Джо Елен сказала, що має вже йти: їй потрібно зателефонувати до компанії, яка прислала сантехніка, і поскаржитись на нього. Вона попрощалась і попрямувала через дорогу до свого будинку. Увійшовши, одразу пішла по телефон, подзвонила Лейсі й усе розповіла.

Розділ 38

Федеральних присяжних скликали на п’ятницю, 14 жовтня, на тринадцяту годину. Чотири місяці тому, коли журі присяжних формували, до нього увійшли двадцять три особи, кожна з яких мала право голосувати. Це були належним чином підготовлені жителі шести північних округів Флориди. Працювати присяжними було нелегко. Платили їм мало, 40 доларів за день, а витрати ледь покривали. Проте ця робота була важливою, а іноді навіть захоплюючою, особливо коли ФБР і офіс окружного прокурора брали участь у справі, що стосувалася організованої злочинності.

Сімнадцять людей були готові терміново взятися до роботи, а оскільки для кворуму досить було шістнадцяти, вони швидко почали діяти. Розслідування набирало обертів: можливість звинувати багатого білого чоловіка в умисному вбивстві випадала нечасто, тож контроль над справою перейняв офіс окружного прокурора. Це була жінка на ім’я Пола Гелловей, досвідчений прокурор, призначений президентом. Головним асистентом у неї була Реббека Вебб, яка на той час знала про справу більше, ніж будь-хто інший, за винятком Еллі Пачеко, якого викликали як першого свідка.

Обвинувачення було висунуто Зіку Форману та Клайду Вестбею. Журі присяжних уже знало обставини, за яких загинув Г’юго Хетч. Пачеко швидко про все розповів і відповів на кілька запитань. Далі міс Гелловей здивувала присяжних, викликавши свого наступного свідка, водія вантажівки.

Із глибин світу федеральної програми захисту свідків з’явився Зік Форман і присягнув говорити лише правду. Ані його досудова угода, ані місце перебування не обговорювалися. Він розповів свою історію, чим повністю захопив увагу присяжних. Оскільки чоловіка уже звинуватили, здається, вони були задоволені своїм рішенням і приголомшені подробицями подій 22 серпня. Зіку ставили багато запитань, але він був спокійний і добре тримався. Він розкаявся, і йому вірили. Гелловей, Вебб, Пачеко та інші агенти ФБР у залі пильно придивлялися до нього. Настане день, коли Зіку потрібно буде виступити у суді проти «кузенів», і їхні адвокати спробують знищити його.

Наступним свідком був Клайд Вестбей. Здавалося, що він абсолютно не хвилювався, виступаючи перед тими самими присяжними, які засудили його за вбивство всього лише тиждень тому. Клайд щойно виконав своє перше серйозне завдання: поговорив особисто із босом, провокуючи компрометуючі зізнання, в той час як на ньому був «жучок». Протягом першої години Клайд говорив про свою роль в аварії.