Влад Вірт - Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт

— Алія, вам варто прискоритися, Рааль уже мертвий і ящір скоро повернеться назад, сухо озвучив Леворд чергову невтішну новину, ніби нам мало того, що ми залишилися вчотирьох.

Намагаюся викластися на повну, працюючи на межі швидкості. Не допомагає. Змінюю тактику і спеціально розкриваюся, підставляючись під удар лапи, Послушник ведеться на це, але я в останню мить встигаю повернути корпус, пропускаючи лапу повз себе, і б’ю в зчленування, відсікаючи її.

Одразу присідаю, встигнувши розминутися із лезом серпа над головою. Встаю і завдаю удару знизу, цілячись у хребет та сподіваючись позбутися, хоча б одного з п’ятьох скелетів. На жаль, моєї швидкості виявилося недостатньо й у живіт врізається залізна груша.

Пробивши кірасу, вона застряє в середині й тварюка її випускає, а я, роблячи крок назад, зачаровано дивлюся на ручку гвинта, яка сама по собі обертається, і відчуваю, як мої органи розривають пелюстки груші, що розкриваються.

Активовано навичку «берсерк»

І все-таки я мав рацію. Порівняно із цим упирем, варанчик, то лише миленьке звірятко. І зрозумів я це тоді, коли на моїх очах, тендітна дівчина, при погляді на яку, у кожного чоловіка проявляється інстинкт благородного лицаря на білому коні, сидить на стільці, а її руки й ноги затиснуті металевими скобами.

Невдовзі під стільцем з’являється невпевнений язичок полум’я, який, лизнувши по дерев’яній ніжці, перетворюється на стовп вогню. Примарна форма, що становить головний захист магеси, спочатку тьмяніє, а потім зовсім зникає. Лати не здатні захистити від вогню, й Алія розчиняється в обіймах полум’я, не видавши ані стогону.

Зло гарчачи, атакую супротивника. Мої збільшені вчетверо характеристики дозволяють діяти з позамежною швидкістю, але, на жаль, теперішній розклад сил, не на нашу користь. Троє проти п’яти, і нехай у тварюки покалічена лапа, а в одного зі скелетів відсутня рука, на її боєздатності це, практично, ніяк не позначилося.

Довгі руки скелетів, як і раніше, дають Послушнику величезну перевагу, проти мене працюють відразу два кістяки. Прийняти удар на щит, відбити кігтем, пригнутися, знову блок. Мені ніяк не вдається завдати вирішального удару. Тварюка більше не робить помилок і не підпускає нікого до себе. Обманний рух, зміщуюся в бік, але все одно, занадто повільно, і мене знову зустрічають інструменти божевільного ката.

А що, як завдяки проколу, перенестися в центр черепа, так ми опинимось  між скелетами й тоді, їхня перевага в довжині рук стане недоліком. Ось тільки одного мене, мабуть, буде замало. Час, відведений навичкою, поступово плине. Потрібно діяти швидше.

— Варлакс, Мірг! Я зараз активую прокол, як опинитесь посеред скелетів, одразу рубайте хребти, — і не витрачаючи більше ані удару серця, застосовую навичку.

Опинившись серед кістяних скелетів, б’ю щосили, розсікаючи хребет, немов молоду поросль. Поряд трощать кістки Мірг із Варлаксом. І коли жодного кістяка не залишається на черепі, тварюка робить відчайдушний перекид, намагаючись  придавити нас своїм тілом. От тільки ми встигаємо зістрибнути раніше й поки послушник намагається перевернутись, позбавляємо його усіх кінцівок. А потім, відійшовши із Міргом у сторону, дивимось на те, як знерухомлений череп злісно гарчить на Варлакса, який, раз за разом, опускає на його голову величезні сокири-молоти.

Удар, по черепу йдуть тріщини…

Залишилося десять ударів серця, дев’ять…

Удар, від черепа відколюється шматок…

Сім ударів серця, шість…

Удар, череп тріщить, на всі боки летять кістки…

Залишилося чотири удари серця…

Удар, голова монгра розколюється, немов стиглий кавун, а по моєму тілу проходить легке світіння.

… три, два, один.