Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

32. Стас

І хто сказав, що ранок не буває добрим? Напевно, цей хтось ніколи не прокидався в обіймах коханої жінки після пристрасної ночі кохання. 

А в мене ось він добрий! Здається, найперше, що я роблю сьогодні — усміхаюся на весь рот як придурок. Щасливий придурок. Потягуюся, із задоволенням зауважуючи, як м'язи приємно ниють.

Повертаю голову і бачу, що дружина ще спить і прокидатися, схоже, не збирається. Ніжно погладжую її по щоці, намагаючись не розбудити. Пропускаю біляві локони крізь пальці. 

Я добряче вимотав свою дівчинку за цю ніч. І їй варто виспатися. Тому так тихо, як тільки можу, встаю з ліжка. Душ приймаю у своїй кімнаті, яку зайняв, коли повернувся, знову ж таки, щоб не розбудити кохану. Таня тоді мене до себе не пустила, довелося зайняти порожню кімнату, поруч зі спальнею Андрія.                                                                                                                        

Варто подумати про друга, як у голову приходить шалена думка. Заглядаю до нього з одним рушником на стегнах, щоб побажати доброго ранку. Але тут на мене чекає облом — спальня порожня. І ліжко заправлене. І тут мені не зрозуміти, чи він уже виспався, чи взагалі не приходив. Не питати ж у прислуги.                                                                                                                                               

Одягаюся і спускаюся вниз. Друге місце, де за моїми припущеннями я можу знайти друга — це його кабінет. Що власне і відбувається. Я бачу Дороніна за столом, він уже щось розглядає на моніторі ноутбука.                                                                                                                                                      

У кабінеті стоїть відчутний запах алкоголю і сигаретного диму. Пив, отже. А він вранці ніколи не п'є. Тільки якщо почав звечора. Отже, наше з Танею примирення його все ж зачепило. 

Хоча по Андрію цього й не видно, але я точно знаю, наскільки він втомився. Як і я. І колючі фрази у відповідь на моє привітання тільки підтверджують цей факт. Тому не лізу до нього в душу і залишаю одного. 

Йду до спортзалу, утвореного в підвалі будинку, і забуваюся там на кілька годин. Прокидається Таня, і ми снідаємо. 

А трохи згодом повертається власник особняка. Уже не такий похмурий і не настільки злий. І мені навіть починає здаватися, що він у гарному настрої, коли я спостерігаю його повернення у вікно. Але варто нам знову перетнутися поглядом — і Доронін хмурнішає. 

Невже я прорахувався і припустився непоправної помилки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно