Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

плакали через розлуку з ним, а найбільше Мартирій і Ілля, які прийшли з Нитрії, плакали за ним невтішно. Вони після того патріярший в Єрусалимі престол прийняли, за провидінням святого. Після Анастасія-бо настав Мартирій, після Мартирія був Салустій, а після нього Ілля, як же про те в житії Сави Преподобного написано. Блаженний же Дометіян, учень Великого Євтимія, що послужив йому понад п'ятдесят років, не відступив від гробу Отця свого шість днів і ночей. Коли сім же днів минуло, явився йому вночі святий Євтимій, радісний і світлий лицем, і говорив до нього: "Іди до приготованого тобі Спокою, згодився-бо Владика Христос, щоб ти зі мною був". Домитіян же невимовної радости сповнився, сповістив це братам і, прийшовши до церкви, веселячися, передав дух свій Господеві — похований був при гробі отця свого. Після переставлення преподобного отця нашого Євтимія багато від гробу його здійснилося чуд і зцілення подавалося. Про них же просторо пише блаженний Кирило Чорноризець, житія цього автор. Ми ж не продовжимо бесіди, задовільнимося самим житієм преподобного, славимо Бога, Який у святих своїх прославляється, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

У той самий день святих мучеників Васса, Євсевія, Євтихія і Василида, які в царювання Диоклетіянове постраждали. Вони, бачивши страждання святого мученика Теомпепта, єпископа града Никомидійського, увірували в Христа й охрестилися. Через те на випробування нечестивому цареві були представлені, різними смертями мученицький кінець прийняли: святий же Васс, у яму до ребер закопаний і по цілому тілу січений, Богу дух передав, святий Євсевій — стрімголов повішений і на частини потятий сокирою, святий Євтихій — за руки і ноги зв'язаний і між чотирма стовпами насилу розтягнений і розірваний був, святий же Василид ножем в утробу проколений. І так вінці мученицькі прийняли.

І святих мучеників Інни, Пінни і Римми, які в одній із північних країн постраждали від варварів ідольствуючих. Їх князь краю того, коли була зима і мороз великий, у ріці до палів прив'язав, і, льодом обмерзлі, передали душі свої в руки Христа Бога. За Нього так постраждали.

Місяця січня в 21-й день

Житіє преподобного отця нашого Максима, ісповідника й мученика

Великого ім'ям і життям Максима преподобного виростив великий град царський Константинополь від батьків великородних і православних і виховав його в повчанні книжному достатньо: усю-бо філософію і богослов'я пройшов до кінця, і був мужем премудрим, і славним, і в царських палатах шанованим. Бачивши-бо його розум і життя добре, цар Іраклій вшанував його, хоч і не хотів, саном асинкритським і в числі радників своїх учинив його. І був він для всього синкліту любий і чесний і для всього граду царського благопотрібний. У ті часи піднялася єресь монотелетів, тобто єдиновольних, — тих, що сповідували одну лише волю бути в Христі, Господі нашому, і єдине бажання. Зародилася ж та єресь із попередньої єресі Євтихієвої, яка злословила, що одне лише єство в Христі є, протилежно до ісповідання православного, яке утверджує вірити у два в Господі нашому, втіленому Бозі, єства, також і у дві волі, два бажання і дії, окремі для кожного єства, проте в одній особі Христа. Не у двох-бо особах розділений є Христос Бог, але у двоїні єства, не змішуючися, пізнається. Були ж єдиновольних єресі захисниками і поширювачами спочатку Кир, патріярх Олександрійський, Сергій Царгородський, і сам цар Іраклій ними на ту єресь був зманений. І зібравши помісні собори — Кир в Олександрії, Сергій же в Царгороді, єресь ту утвердили і всюди розіслали, і весь Схід пошкодили. Один лише святий Софроній, патріярх Єрусалимський, чинив спротив, не приймаючи їхнього зловір'я. Бачив же блаженний Максим, що й царських палат єресь та торкнулася і самого царя пошкодила — боячися, щоб і сам нею пошкоджений не був, бо ж багато вже пошкодилося, покинув сан свій і всю світу цього славу і пішов в монастир, що містився далеко від града, названий Хрисопіль, воліючи перебувати в Домі Божому, ніж жити в поселеннях грішних. І став там ченцем. Тоді по декількох роках за добродійне його життя аввою монастиря того поставлений був. Після цього патріярх Сергій намовив царя Іраклія написати ісповідання неправедної їхньої віри, сповнення єресі монотелетської. І назвав те цар ектизис, тобто тлумачення, і звелів так вірити всім і всюди, і збентежена була Церква Христова вельми. Авва ж Максим, бачивши, як бентежаться в Царгороді і по цілому Сході церкви, і єретики множилися і зміцнювалися, правовір'я ж зменшувалося і бурею гоніння хиталося, тужив духом, зітхав же і плакав дуже. Чув же, що на Заході єресі тої не приймають, але відкидають усіляко: Северин-бо, папа Римський, царського ектезис не прийняв, а після нього Йоан, який прийняв Римський престол, царське ектезис разом анатемі передав. Те чувши, блаженний Максим залишив монастир свій і пішов у західні краї, прямуючи до старого Риму, бо до Єрусалиму було неможливо через агарян, які тоді на Палестину находили. До Риму — щоб від єресі, як правовірному, ухилитися, благоволіючи із правовірним перебувати. Ішовши ж туди, обходив єпископів африканських у тих градах, що траплялися йому по дорозі, і, бесідуючи з ними, утверджував їх у вірі, повчаючи, як зможуть підступів противників уникнути і вибавитися від злохитрих їхніх пасток. До инших же, що далеко були, посилав послання свої, які навчали правовір'я, від єресі ж пильно берегтися вмовляли. Тим часом помер Сергій, патріярх Царгородський, а після нього настав Пирр, який тої ж єресі був. Також і Кир той Олександрійський помер, а після них і самому цареві кончина приспіла. Перед кончиною своєю цар, бачивши, що багато великих і святих архиєреїв і богомудрих отців ектезис його відкидають і не приймають, ще ж і анатемі передають, осоромився вельми і писав знову всюди, що то не його, повідомляючи, ісповідання, але того, що раніше був, патріярха Сергія, яке сам той написав, переконавши його підписати. Коли помер цар Іраклій, настав після нього син його Константин, але і той царював чотири лише місяці — помер, отрутою таємно від мачухи своєї заморений, після нього мачуха його, на ім'я Мартина, сина свого Іракліона з допомогою патріярха на престолі посадила. Після шести ж місяців Іракліонового царювання повстав на нього весь синкліт, і, взявши, втяли йому ніс, також і матері його Мартині, і обох на вигнання безчесно вислали. Вибрали ж на царство сина Константинового, внука ж Іраклієвого, на ім'я Конста, який потім народив Константина, прозваного Поґоната. Коли воцарився Конста,