Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

патріярх тодішній царгородський однодумець Мартини, про нього вважали в народі, що разом з нею заморив отрутою сина Іраклієвого Константина, батька ж Консти, царя новопоставленого, тобто патріярха Пироса, забоявся дуже і склав із себе сан патріярший, добровільно втік у вигнання в Африку. А після нього в Царгороді настав на престол Павло, також єретик-монотелет. Пошкодився ж і цар тою єрессю і був великим її поборником і поширювачем.

Затримався ж преподобний в Африканському краї, прийшов туди Пирр, патріярх Царгородський, який з престолу свого утік, і, обходячи гради, зманював правовірних у своє зловір'я та багато б пошкодив там церков Христових, якщо б не мав собі противника, цього Максима преподобного, — з ним же зійшовшися, про віру весь час сперечався. І потреба була зібратися єпископам африканським у Картагені, щоб слухати суперечку обох, того-бо хотів і Григорій, патрицій того краю. Коли ж був собор і суперечка, богомудрий Максим здолав Пирра, перемігши його із божественних книг і догм святих Отців і показавши, що в Христі Бозі як же два єства є, так і дві волі, бажання і дії, але в особі нероздільно єдиній. Переможений був Пирр, приєднався до правовірних і прийнятий був Церквою з любов'ю і шаною, разом із титулом патріяршим, а тоді і книжицю правовірного ісповідування склав був і в Рим до папи Теодора, який настав після Йоана, прийшов. І прийняв його папа чесно, як патріярха православного Царгородського. Почули про те в Царгороді, що Пирр до правовірних приєднався, і гризлося через те заздрістю сонмище єретичне: склавши ж брехливі слова, пустили в народ чутку таку, наче єпископи африканські і папа примусом переконали Пирра, хоч не хотів, пристати до свого однодумства. Та чутка і до самого царя дійшла, цар же зразу послав в Італію якогось чиновника на ім'я Олимпій, який був єретиком, щоб знову Пирра навернув у монотелетське віровизнання. Олимпій же, Італії досягнувши і в Равену-град увійшовши, Пирра з Риму прикликав і вчинив, щоб він знову попередньої єресі тримався. Той же, як пес, повернувся на свої блювотини — достойний став, щоб святі Отці його з його ж однодумцями передали анатемі, що й сталося пізніше.

Тим часом цар Конста, намовлений патріярхом Царгородським Павлом-єретиком, написав [як же і раніше дід його Іраклій написав був єктесим] ісповідання своєї віри, єресі сповнене, назвав його типос і розіслав всюди, так вірити наказуючи. Дійшло ж те до Риму, коли папа Теодорит вже при смерті був. Коли він помер, настав Мартин блаженний, і хотів цар, щоб новопоставлений папа типос його, про віру написаний, прийняв. Але той відкидав його, говорячи: "Якщо б і весь світ нове те учення, правовір'ю супротивне, захотів прийняти, я не прийму, не відступлю від євангельського й апостольського учення і святих Отців передання, хоч би й смертю мав постраждати". Святий же Максим, авва Хризополетанський, у Римі тоді був, радив папі блаженному Мартинові, щоб собор помісний зібрав і царське те писання, Типос назване, соборно прокляв як єретичне, церкві Христовій противне. І було так. Скликав папа єпископів своїх числом сто і п'ять (серед них же був і авва Максим), і блуд Кировий, Сергієвий, Пировий і Павловий, разом і царське єретичне писання, поклавши перед собою, передали анатемі. І писав папа до всіх вірних, які є у вселенній, у правовір'ї їх утверджуючи, виявляючи єретичний блуд, і його пильно стерегтися велів. Чувши ж про те, цар сповнився гніву і люті невимовної і послав в Італію намісника свого на ім'я Теодор Каліопа, доручивши йому папу Мартина взяти, наклавши на нього звинувачення, наче зі сарацинами сходиться, намовляючи їх на Греко-римське царство, і що повстати війною проти царя хочуть, і наче віру, від батьків передану, неправедно береже, ще ж і Пречисту Богоматір хулить. Дійшов же намісник царевий до Риму, наклав звинувачення ті на папу перед усіма. Блаженний же Мартин-папа, ні в одній із тих провин не бувши винний, очищав себе від наклепу неправедного. "Зі сарацинами, — казав, — ніякої ніколи не мав згоди, хіба лише посилав правовірним братам милостині, які посеред сарацинів в убогості й бідах жили. А Пречисту Богоматір якщо хтось не шанує, і не ісповідує, і не поклоняється їй, той проклятий в нинішньому віці і в прийдешньому хай буде". "Віру ж святу, від святих апостолів і святих отців передану, не ми, — казав, — але ті, що противно думають, неправедно бережуть". Намісник же царевий, не слухаючи оправдання папиного, у всьому винного його робив, додавши на кінець і те, ніби неправедно на престол зійшов. В одну ж ніч, ніхто ж про те не знав, взявши папу силою військовою, відіслав його до царя. Тоді в Херсонесі був ув'язнений, де й помер. Незадовго перед взяттям папи взятий був преподобний Максим, за царським наказом, у Римі, з учнем своїм Анастасієм, і в Константинополь вели його зв'язаного: бачив-бо цар, чиєю радою і спонукою собор той на прокляття єдиновольників і його писання зібраний був. Коли прибув же преподобний до Візантії водним шляхом, прийшли до нього прислані від царя мужі, самим виглядом велику лютість виказуючи. Вони преподобного безсоромно взяли, босого й без одягу, у кайданах по площах волочили, ішов за ним учень із зітханнями, і, довівши до якоїсь темної в'язниці, замкнули самого, ані учня його не пустили з ним бути, але осібно його замкнули в темниці. По декількох же днях ведений був преподобний на допит в палати царські, коли синкліт там весь без царя сидів. І коли вийшов перед них, усі на нього глянули грізними очима, гнів і лють виявляючи, й одному зі сановитих мужів, газофілаксові, допитати його веліли — мужеві до промовляння готовому, красномовному і такому, що добре вмів брехливі складати промови, правду на неправду перетворювати й істину шкодити краще від всіх умів. Якого він зла й безсоромности не показав? Яких погроз і дошкулянь не завдав? Ані старости чесної не посоромився [бо тоді мав блаженний понад сімдесят літ від народження свого], ані благодаті, що цвіла на лиці святого, не побоявся, ані лагідної і благочинної, вільної ж і люб'язної його не пощадив вдачі і преподобного чину. І тоді найнеправедніший багато чого на невинного говорив, такого, що нітрохи правді і здоровому глузду не відповідало, і саму лише являв свою вельми підступну у красномовстві майстерність, нахабство і вдачі лукавство. Велику в таких і настільки багатьох речах показав свою безсоромність і безум, і справді проти праведних праведного мужа слів,