Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

Епілог

- Знаєш, про що я подумала? - кажу задумливо, показуючи на Рому сушеною рибкою.

Маку рибку в морозиво, їм. М-м-м! Смакота! Поруч своїм шматком риби насолоджуватися Піратик. З морозивом він не хоче. І правильно, мені більше дістанеться.

- Про що? - запитує Рома.

- Не відволікаємося. - кажу йому, граючи пальчиками на правій нозі.

Я не дозволяла переривати масаж. Рома посміхається, продовжуючи масажувати мою ногу. Подвійне задоволення!

- Щось я тебе швидко пробачила.

- Я десь встиг завинити?

- Природно! І не раз. Але зараз не про це. Я про те, як ти мене послав. 

- Щось не пригадую такого. - каже задумливо. Робить вигляд що не розуміє, про що я.

- Я про той день, коли повідомила тобі що чекаю дитину. - нагадую. - А ти не став навіть слухати мене. Забирайся, забирай свого сина.

- Не пам'ятаю, щоб я таке говорив.

- Казав, казав. - киваю. - Джек, підтверди!

Пірат у відповідь заурчал сильніше. Вважаю це за згоду.

-Склероз, улюблений? - питаю у нього. - Так я можу нагадати!

- Саша, тобі не можна хвилюватися. Адже я вибачився. Розлютився.

Киваю його словами. А у самої на обличчі смуток-образа.

—  Не поговорив, а просто вигнав. - продовжую гнути своє. - Але ж це ти приховав від мене свою таємницю. Піратка не захотів віддавати. До речі, до цих пір не розумію, чому. А-а-а! Я зрозуміла! Ти просто любиш його! Давай, признавайся, любиш!

- Тебе я люблю. І, напевно, навіть тоді не хотів повністю відпускати. Думав заради свого кота ти точно повернешся.

Це так мило!

- І я повернулася. - кажу. - Правда не заради Джека, а через Настусю.

- Настусю?

- Ой, дівчинка така гарненька, живе на пару поверхів нижче. До речі, треба буде їй шоколадку занести.

- Я готовий їй машину шоколаду подарувати, раз ця дівчинка повернула тебе мені.

- Її батьки тебе посадять за такі подарунки. І може я сама шоколадку хочу.

- Принести?

- Ні, ще рибку їм. Не збивай! Я за те, що, якби не вагітність, я б тебе так швидко не пробачила. Це все гормони! Зробили з мене розмазню.

- Значить я повинен сказати своїм хлопцям спасибі? - приклавши руку на мій живіт, каже.

- Скажи. - киваю.

Рома нахиляється, щось шепоче нашої двійні.

-А мені нічого сказати не хочеш? Що я полюбила тебе такого недолугого.

- І тобі спасибі. - цілує мені руку. - Готовий купити для тебе цілу шоколадну фабрику. 

- Не треба! Ти уяви тоді мої розміри! Мене і так поперло!

- Ти прекрасна. - каже.

- Ага. - киваю, але не вірю. - Ти дупу мою бачив?

- Ох, не нагадуй. - прикриваючи очі, Рома відсувається.

Я не можу стримати посмішку. А хто ж йому доктор що він сам посадив себе на сухий-пайок? Навіть лікар дозволяв секс, але Рома ні в яку. Боявся нашкодити дітям. Он сидить тепер, страждає.

—  Дай сюди. - сівши, знову бере мою ногу, на цей раз ліву.

Починає масажувати. Заспокоюється. Хоч куди кинь оком я у виграші.

—  Мені цікаво до чого ти це тільки зараз згадала? - питає раптом, перериваючи масаж.

- Та так, нахлинуло щось. - відводжу погляд.

Прикидатися скривдженою більше не хочеться, а тем, на які можна натиснути закінчилися. Ну після того випадку Рома став просто ідеальним. Не придерешся!

- Саш? - питає.

- Моя мама хоче до нас приїхати. - кажу, дивлячись на нього. - На місяць.

- Ні. - безапеляційно.

- Ну, Ром!

- Пожалій мої нерви і кота.

- Ну вона більше не буде робити ремонт. І перестановку. І Пиратика каструвати я їй не дам!

- Вихідні. Це максимум. - здається Рома.

- Спасибі. - кидаюся до нього, щоб поцілувати, але не можу дотягнутися. 

Живіт заважає. Ну і добре. Цілі то я досягла. Мама приїде. А де два дні там і тиждень.

- Ро-о-ом. - тягну.

Підняв на мене погляд.

-Принеси шоколадку.

Рома і встати не встиг, як задзвонив телефон. Мій. Номер невідомий. Ще й відео дзвінок.

- Відключись. - каже Рома.

- Ага, а раптом щось важливе. - кажу йому і відповідаю на дзвінок.

- Вітаю! - кажу, здивовано.

Спершу навіть подумала, що я сплю.

- Анастасія Владленівна, яким вітром? - каже Рома заглядаючи в телефон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍