Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

Глава 46

Олександра

Спустилася на два поверхи. Сльози душать. І я їх вже не стримую.

Притулилася спиною до стіни, реву.

- Через що потоп? - питає раптом поруч дівчинка років п'яти.

У рожевій сукні, з рюкзаком, і під пахвою тримає плюшеву іграшку. Начебто єдиноріг.

- Тобі боляче? - питає.

Киваю, витираючи сльози рукою.

- Дуже. - відповідаю, закашлявшись.

- Не плач! - каже дівчинка, простягаючи мені цукерку.

Що за маленький фокусник переді мною? Сказав би це дорослий, я б не соромлячись послала. Але переді мною ця принцеса! Посміхнулася крізь силу щоб не засмучувати цього ангела.

- Бачиш, мені вже краще. - кажу.

Даремно я тут зупинилася. Пройтися захотіла, дура! Треба було їхати на ліфті.

- Ти гарна! - раптом каже дівчинка. - А красивим не можна плакати.

Я киваю.

- А тому, хто тебе образив, - каже дівчинка, оглядатися, нахиляється нижче до мене.

Я тягнуся до неї. Що ж за таємницю мені зараз повідають?

- Дай по кулях! У мене сестра так говорить.

Я, не стримуючись, посміхаюся на всі тридцять два. Яка ж вона мила!

- Настя! - кличе хтось, на поверсі.

- Біжу, мамо! - каже дівчинка, прощається зі мною і тікає.

З дверей поруч вийшли чоловік і жінка. Помітили мене, щось стали їй вимовляти.

«Я теж хочу таку принцесу! І у мене буде!» - думаю, проводжаючи спини щасливого сімейства.

А ось батька моєї дитини позбавили. Підло! Встала на ноги. Дістала серветки, привела себе в порядок. І піднялася на два поверхи. Може по кулях і не дам, але висловлю йому все що думаю!

Підходжу до його двері з бойовим настроєм, збираюся стукати. Але двері самі відкривається.

«Він мене чекав?» - б'ється в мозку зрадницька щаслива думка.

Зібраний. В руках ключі. Кудись йде?

- Я повернулася сказати тобі ... - починаю.

Але Рома не дає закінчити. Притягує до себе і цілує.

- Прости мене. - каже відсторонившись, взяв моє обличчя в свої долоні.

- Я не можу мати дітей. - вивалює на мене. - ніхто з лікарів не давав більше одного відсотка шансу. Одного проти дев'яносто дев'яти.

Заглядає в очі. Я намагаюся зрозуміти в чому він мені тільки що зізнався.

- Скажи, що він мій. Скажи це ще раз! - просить. - Не забирай у мене один відсоток. Просто ще раз скажи, що він мій.

Хочу збрехати. Зробити йому зараз так само боляче як він мені пару хвилин тому. Але не можу. Один відсоток? У нас з Ромою могло ніколи не бути дітей? Підло що він мені ніколи про це не говорив. Але ми ж і не розмовляли з ним з приводу дітей. А в безплідності якось так з порога не визнає. Розумію, що намагаюся його виправдати в своїх очах. І у мене виходить.

- Він твій. - кажу.

Рома мене обіймає, цілує. Але після відпускає, робить крок назад.

- Хотів зробити це ввечері. У ресторані. Але ... - дістає коробочку з кільцем. - Запитаю зараз. Ти вийдеш за мене?

Я майже не дихаю. Заміж? Він кличе мене заміж?

- А я можу подумати? - питаю.

- У тебе є п'ять секунд. - відповідає Рома.

З квартири доноситися «мявк» Піратика.

- Він теж хоче, щоб ти погодилася. - переводить Рома.

- Знайшли таки спільну мову.. - кажу.

- Чоловіча солідарність. - киває Рома. - Твоя відповідь?

Дивлюся на нього. Хвилюється. Навіть не приховує цього. Невже він думає, що я тепер відпущу його? Я ношу під серцем його дитину. Я люблю його! І я теж хочу собі таку принцесу як маленька Настя.

- Допомога зала потрібна? - питає раптом Марго, визирнувши з квартири. Піратик у неї на руках, вчепився кігтями, дивиться з інтересом на нас.

Вона завжди тут була? Все чула?

- Щезни. - кидає Рома.

- Як грубо. - каже Марго. - Фу таким бути.

Але зникає в надрах квартири. Двері то не зачинені. Вона все одно все почує.

- Саша? Твоя відповідь?

- Так. - кажу, даючи руку для кільця.

Золоте, з маленьким діамантом. Таке ніжне.

- Люблю тебе. - Каже Рома, обіймаючи мене.

- А я тебе. - кажу у відповідь, цілуючи його.

Ха, а кажуть, що повертатися до невдач. Брешуть!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно