Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

— Я хотів би повернути той день, — зізнався він, обіймаючи мене. — Щоб усе було по-іншому. Але тепер я знаю одне: ти — моє все. І наш син... наш син буде доказом того, що я можу бути краще. Що ми можемо бути щасливі разом.

Я подивилася йому в очі, намагаючись зрозуміти, чи справді це відбувається. Його щирість пронизала мене до глибини душі.

— Емір... — прошепотіла я, але він зупинив мене, приклавши палець до моїх губ.

— Ні, дай мені сказати це до кінця. — Його голос став ще більш теплим. — Я хочу, щоб ти знала: мені ніхто більше не потрібен. Ні гроші, ні статус, ні навіть власна гордість. Тільки ти.

Його рука ніжно ковзнула по моєму животу.

— Анастасіє, я кохаю тебе.

Ці слова змусили мене відчути все одразу: щастя, розгубленість, страх і навіть трохи радості. Я дивилася на нього, на його сповнені надії очі, і розуміла, що цей чоловік готовий віддати все, лише б я залишилася поруч.

— Я не знаю, що сказати, — зізналася я, моя голова кружляла від емоцій.

— Просто будь зі мною, — прошепотів він, нахиляючись ближче, так що наші губи майже торкалися.

Його дотик був ніжним, майже невловимим, але я відчувала, як у цьому моменті було більше, ніж тисячі слів.

Його слова пролунали в моїй голові, мов тихий грім, відгукуючись у кожному куточку серця. "Я кохаю тебе." Я хотіла повірити в це, але в той же час відчувала, як всередині мене борються сумніви та почуття, що з’явилися нізвідки.

Я подивилася на нього, на цього чоловіка, який лише кілька місяців тому здавався мені непохитним, холодним і далеким. Тепер він стояв переді мною — оголений у своїх почуттях, розгублений, але щирий.

Я торкнулася його руки, яка все ще лежала на моєму животі. Її тепло було якорем у цьому вирі емоцій.

— Емір, — почала я тихо, ледь помітно тримаючи його погляд. — Твої слова… вони важливі для мене. Але ти зараз потрібен не тільки мені.

Він насупився, ніби боячись того, що я скажу далі.

— Ти потрібен своєму сину, — продовжила я, намагаючись зібрати всі думки докупи. — Салім… він зараз переживає найважчі часи у своєму житті. Йому потрібен батько, твоя підтримка. І навіть якщо ти хочеш, щоб я була поруч, я не можу відвернути тебе від нього.

Він відступив на крок, ніби мої слова вдарили його в груди. Його погляд став напруженим, а щелепа злегка стиснулася.

— Анастасіє, ти говориш, ніби я готовий залишити свого сина. Це не так. Я хочу бути з тобою і з ним. Але я боюся… — він зробив паузу, наче намагався зібратися з духом. — Боюся, що втрачу тебе через нього.

Я здригнулася від його зізнання. Це було настільки несподівано і водночас зрозуміло.

— Я… заплуталася, Емір, — зізналася я, опустивши погляд. — Ти мені потрібен, але з появою Саліма все стало настільки складним. Я не знаю, чи зможу дати тобі те, чого ти хочеш.

Він опустився на край ліжка поруч зі мною, схопивши мене за руки.

— Ти вже дала мені більше, ніж будь-хто коли-небудь давав. Ти дала мені шанс змінитися. І навіть якщо ти зараз сумніваєшся, я буду поруч. Для тебе, для нашої дитини, для свого сина.

Я відчула, як сльози навертаються на очі. Він був таким щирим, таким вразливим.

— Тобі потрібно відпочити, — тихо сказав він, торкнувшись мого обличчя. — Я залишуся з тобою.

Я лише кивнула, не маючи сил сперечатися.

Він допоміг мені вкластися на ліжко, укрив ковдрою, але сам залишився сидіти поруч. Я відчула, як він узяв мене за руку, ніби боячись, що я зникну, якщо він відпустить.

— Спи, моя Анастасіє, — прошепотів він. — Я не залишу тебе.

І справді, він не пішов. Протягом усієї ночі я час від часу прокидалася і бачила, як він сидів поруч, нахилившись до мене, оберігав мій сон своїм теплом і мовчазною присутністю. У кімнаті було тихо, лише ритмічне дихання створювало відчуття спокою.

Я не знала, що принесуть наступні дні. Але цієї ночі ми були потрібні одне одному, як ніколи раніше.