Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

 

– Анастасіє! – голос Еміра раптом обірвав мої думки. Я підняла голову й зустріла його настільки пильний погляд, що здавалося, ніби він бачить усі мої думки наскрізь.

 

– Ти… ти знову про нього думаєш, правда? – його голос тремтів від гніву, хоча він намагався стримати себе.

 

– Що? Ні, – я спробувала ухилитися, але щось у його очах змусило мене відвести погляд.

 

– Чорт! – він вибухнув, різко підвівшись із крісла. – Ти носиш мою дитину, Анастасіє!

 

– Так, – тихо відповіла я, торкаючись свого живота. – Але ти ж знаєш… це не на сто відсотків.

 

Його обличчя спотворила болісна гримаса, ніби я вдарила його.

 

– То зізнайся, нарешті! – він гукнув, підходячи ближче. – Ти ще щось відчуваєш до нього, так?

 

– Емір, – я почала, але він перебив мене, проводячи руками по своєму обличчю.

 

– О, Аллах! – його голос затих, і він потягнувся пальцями до скронь. – Я нічого не розумію, чорт забирай! Я хочу бути з тобою. Хочу сім’ю. Ти знаєш це. Ти чуєш мене?

 

Моє серце гупало в грудях, як скажене. Я не знала, що сказати. Він чекав відповіді. Чекав, що я розвію його сумніви. Але замість цього я відчула, як мій захист знову спадає.

 

– Нам завтра треба до Саліма, – раптом сказала я, дивлячись у бік, щоб уникнути його погляду. – А зараз я дуже стомилася. Сьомий місяць вагітності, стільки всього… Емір, я просто виснажена.

 

Його очі блиснули. Він наблизився, але цього разу не для того, щоб гніватися. Його пальці обережно ковзнули до мого обличчя, ніби хотіли зупинити потік моїх думок.

 

– Ти… ти вже частина нашої родини, – тихо сказав він, наче боявся, що його голос зламається.

 

Я заплющила очі, не знаючи, що сказати. Родина? Моя сім’я? Можливо, в іншому житті… Але зараз, коли над нами зависли тіні минулого й страху, ці слова звучали як запрошення до нескінченної боротьби.

 

Його рука лягла на мій живіт. Я відчула тепло його дотику й хвилю тривоги, що промайнула між нами.

 

– Що ти будеш робити, Настю? – прошепотів він, дивлячись мені прямо в очі.

 

Я хотіла відповісти, але слова застрягли десь у горлі.

Просто відпочину… Залиш мене…

 

 Але Емір так і не поворушився з місця.

Кімната була оповита напівтемрявою, лише слабке світло настільної лампи ковзало стінами, створюючи теплу, майже чарівну атмосферу. Я сиділа на краю великого ліжка, притримуючи живіт, який вже видавав кожен мій рух. Сьомий місяць вагітності давався взнаки: втома накочувала хвилями, але щось у погляді Еміра не давало мені розслабитися.

 

Він стояв біля вікна, силует вирізнявся на фоні нічного неба. Біла сорочка, розстібнута на кілька гудзиків, здавалося, підкреслювала кожну лінію його грудей. Темні брюки сиділи ідеально, наче шиті спеціально для нього. Синці та подряпини від бійки з власним сином, додавали йому тільки шарму, як поважному хижаку, голові стаї.

Але це був не його зовнішній вигляд, а очі, які зараз горіли щирістю та... страхом?

 

Емір раптом повернувся до мене, зробив кілька рішучих кроків і зупинився зовсім близько. Його темне волосся злегка розтріпалося, а на обличчі з’явився вираз, який я не могла розгадати.

 

— Анастасіє... — голос його був низьким, трохи хрипким. Він опустився на одне коліно переді мною, взявши мої руки у свої.

 

— Що ти робиш? — запитала я, мій голос був слабкий, майже шепіт.

 

Він не відповів одразу, а лише дивився на мене, ніби намагався запам’ятати кожну рису. Потім обережно провів пальцями по моїй щоці, змушуючи мене затамувати подих.

 

— Я довго чекав цієї хвилини. Може, навіть усе своє життя. — Він зупинився, ніби зважував, як краще сказати те, що його мучило. — Ти змінила мене. Ти дала мені зрозуміти, що я більше не хочу бути тим, ким був раніше.

 

Його слова звучали так, ніби він зривав із себе якусь важку броню.

 

— Анастасіє, — продовжив він, нахиляючись трохи ближче, — я знаю, що зробив чимало помилок. Особливо в той день, коли ми вперше зустрілися. Я був грубим, егоїстичним, але... я просто не зміг стримати себе. Якби ти тільки знала, як ти мене притягуєш.

 

Його дихання було гарячим, майже пекучим. Я відчула, як моє серце почало битися швидше.