Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

57

 

Причина, через яку Емір не зміг піти зі мною до лікарні, була доволі вагомою. Його викликали у справі щодо Лейли: нові обставини вимагали негайної присутності в поліції.

-Не переживай, — сказав він, ніжно торкаючись мого обличчя. — Тільки не залишайся там надовго. І будь обережна.

 

Я кивнула й вирушила до лікарні сама. Коридори пахли ліками й антисептиками, а світло ламп було занадто яскравим, майже сліпучим. Усе це створювало відчуття стерильності, яке контрастувало з тривогою, що поселилася в моїй грудях.

 

Палата Саліма була в кінці довгого коридору. Двері прочинилися легко, і я побачила його. Він лежав на білій лікарняній постелі, блідий, але живий. На грудях бинти, які приховували місце поранення. Його очі, хоч і тьмяні від болю, засвітилися, коли він побачив мене.

 

— Ти прийшла, — прошепотів він, голос слабкий, але сповнений полегшення.

 

Я підійшла ближче, намагаючись приховати сльози.

— Як ти? — запитала я, сідаючи на стілець поруч.

 

— Вижив. Завдяки тобі. Завдяки... всьому, що ти зробила, — він вдихнув, ніби йому важко було говорити. — Настю, я…

 

Сльози почали котитися по його щоках. Він намагався витерти їх сам, але я перехопила його руку й зробила це за нього.

— Не плач, — прошепотіла я. — Все буде добре.

 

— Я… я хотів тебе захистити. Хотів усе виправити. Але… я… — його голос зламався, і він опустив голову. — Пробач мені. За все.

 

— Тихо, — сказала я, нахилившись ближче. — Не треба зараз говорити про це. Головне, що ти живий.

 

Я обійняла його, обережно торкаючись плечей, боячись завдати йому болю. Сліз не було вже неможливо стримати — вони котилися моїми щоками. Я відчувала, як Салім слабко тримає мене, і це ще більше розбивало моє серце. Ми залишилися в такій тиші, поки не почули звук відчинених дверей.

 

— Що тут відбувається? — голос Еміра був різким, як удар батога.

 

Я підняла голову, і побачила його. Він стояв у дверях, темний, мов хмара перед бурею. Його погляд ковзнув від мене до Саліма, і я зрозуміла: він зрозумів це по-своєму.

 

— Емір… це не те, що ти думаєш, — почала я, але він зробив крок уперед, майже виштовхуючи мене зі свого поля зору.

 

— О, я чудово бачу, що тут відбувається, — сказав він, стискаючи кулаки. — Ти прийшла, щоб… що? Втішити його? Чи, можливо, в тебе й досі залишилися почуття до нього?

 

— Зупинись! — я встала, намагаючись стримати його. — Він поранений, Емір. Йому потрібна підтримка.

 

— А мені? — він повернувся до мене, його очі палали ревнощами. — А мені не потрібна? Чи я для тебе тепер просто… зайвий?

 

Салім, хоч і слабкий, підняв голову. — Батьку, це… не її вина. Якщо когось і звинувачувати, то тільки мене.

 

— О, ти вже став на її захист? — зіронізував Емір. — Я дивлюся, ти швидко відновлюєш сили, щоб знову ставати між нами.

 

— Перестань! — вигукнула я, хапаючи його за руку. — Емір, припини! Це просто… неправильно.

 

Він різко обернувся до мене, і я побачила в його очах щось більше, ніж гнів. Там було розчарування. Страх. І біль.

 

— Настя— його голос затремтів, хоча він намагався тримати себе в руках. — Ти… Ти не повинна більше сюди приходити!

 

Я заплющила очі, намагаючись знайти слова. Але їх не було. Натомість я лише відчула, як моє серце стискається між двома чоловіками, кожен з яких по-своєму був мені дорогий.

 

— Емір, ти забороняєш мені? — я різко зупинилася на порозі палати, повернувшись до нього. — А що далі? Що ти ще мені заборониш? Ми про це не домовлялися!

 

В його очах спалахнув той знайомий холодний блиск, але тепер він був змішаний із розпачем. Він зробив крок ближче, його рука тремтливо простяглася вперед, але я відступила, навіть не даючи йому шансу торкнутися мене.

 

— Це не сцени ревнощів, Анастасіє, — його голос був низький, але тремтів від стримуваних емоцій. — Це... турбота. Ти носиш мого сина!

 

Я засміялася, і цей сміх пролунав, наче удар у тиші палати.

 — Твого сина? Ти впевнений у цьому, Емір? Тому що результати тесту показали, що це може бути й син Саліма!

 

У кімнаті повисла мертва тиша. Салім, який до цього лежав мовчки, раптом напружився. Його очі загорілися якимось незрозумілим вогнем, і він намагався піднятися на лікті, але біль зупинив його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍