Річард Докінз - Сліпий годинникар

тут, то там на цьому темному дереві висвітлюється доволі обмежена кількість траєкторій. Це й є еволюційні переходи, що фактично відбулися, і хоч якими б численними були ці висвітлені гілки, вони все одно є безкінечно малою частиною набору всіх розгалужень. Природний відбір є процесом, здатним обирати свій шлях через дерево усіх збагненних тварин і знаходити саме ту меншість переходів, що є придатними для життя. Теорію природного відбору не можна атакувати тим різновидом аргументу великих чисел, яким я атакував теорію Довера, бо сутність теорії природного відбору якраз і полягає в тому, що вона безперервно обрізає більшість гілок дерева. Саме це природний відбір і робить. Він покроково обирає свій шлях через дерево усіх збагненних тварин, уникаючи майже нескінченно великої більшості непридатних для життя розгалужень (тварин з очима на підошвах ніг тощо), які теорія Довера зобов’язана допускати згідно з природою її своєрідної перевернутої з ніг на голову логіки.

От ми й розібралися з усіма нібито альтернативами теорії природного відбору, крім найстарішої. Це теорія, що життя було створене (або його еволюція керувалась) якимось свідомим проектувальником. Очевидно, було б до нечесного легко розвінчати якусь конкретну версію цієї теорії на кшталт тієї (чи, може, тих двох), що викладена в біблійній книзі Буття. Майже всі народи понавигадували собі міфів про створення світу, і біблійна історія — лише одна з них, що випадково була прийнята одним конкретним племенем близькосхідних скотарів. Тож вона має не більше права на якийсь особливий статус, ніж віра якогось конкретного західноафриканського племені, що світ був створений з екскрементів мурах. Спільним же для всіх цих міфів є те, що вони базуються на свідомих намірах якоїсь надприродної істоти.

На перший погляд між тим, що можна назвати «миттєвим створенням», і «керованою еволюцією» існує важлива відмінність. Сучасні теологи всіх рівнів більше не вірять у миттєве створення. Адже докази реальності еволюції стали надто нездоланними. Тим не менше багато теологів, що називають себе еволюціоністами, наприклад єпископ Бірмінгемський, цитований у розділі 2, просовують Бога крізь задні двері: вони відводять йому роль такого собі наглядача за перебігом еволюції, що або впливає на ключові моменти еволюційної історії (особливо, ясна річ, людської еволюційної історії), або навіть усебічно втручається у повсякденні події, з яких і складаються еволюційні зміни.

Такі вірування неможливо спростувати, особливо якщо вони передбачають, що Бог подбав, аби його втручання завжди підлаштовувались під те, що було б очікуваним від еволюції шляхом природного відбору. Про такі вірування можна лише сказати, що, по-перше, вони є надмірними, а по-друге, вже з самого початку допускають існування головної речі, яку ми хочемо пояснити, а саме — організованої складності. Концепцію еволюції робить стрункою теорією хоча б те, що вона пояснює виникнення організованої складності з первісної простоти.

Якщо ми маємо намір теоретично допускати існування якогось божества, здатного створити всю організовану складність у світі (миттєво або шляхом скерування еволюції), то насамперед це божество має вже бути вкрай складним. Креаціоністи (чи то якийсь наївний святенник, чи освічений єпископ) просто-напросто теоретично допускають, що у світі вже існує якась сутність дивовижного інтелекту та складності. Якщо ми збираємося дозволити собі розкіш теоретичного допущення існування організованої складності, не пропонуючи пояснення, то могли б так само зразу припустити існування життя у відомому нам вигляді! Якщо коротко, то божественне створення (чи то миттєве, чи у формі керованої еволюції) долучається до інших теорій, які ми вже розглянули в цьому розділі. Усі вони створюють якесь поверхове враження альтернативи дарвінізму, переваги якої можна перевірити, звернувшись до доказів. За уважнішого ж вивчення всі вони виявляються взагалі не конкурентами дарвінізму. Теорія еволюції шляхом накопичувального природного відбору є єдиною відомою нам теорією, що в принципі здатна пояснити існування організованої складності. Навіть якби її не підтверджували докази, вона все одно була б найкращою з наявних теорій! Фактично ж докази її підтверджують. Але це — інша історія.

Час зробити висновок з усього сказаного вище. Суттю життя є статистична неймовірність просто колосального масштабу. Отже, хоч чим би пояснювалося виникнення життя, це точно не міг бути простий випадок. Справжнє пояснення існування життя має втілювати якраз антитезу випадку. Антитезою ж випадку є невипадкове виживання, що розуміється належним чином. Невипадкове виживання, що розуміється неналежним чином, є не антитезою випадку, а самим випадком. Існує континуум, що з’єднує ці дві крайні позиції, і це спектр від однокрокового до накопичувального відбору. Однокроковий відбір є просто іншою назвою чистого випадку. Саме це я й маю на увазі під невипадковим виживанням, що розуміється належним чином. Натомість накопичувальний відбір, що діє дуже повільно й поступово, є поясненням (єдиним прийнятним поясненням, що коли-небудь було запропоноване) існування складного задуму життя.

У цій книжці домінує ідея випадку з астрономічно великими шансами проти спонтанного виникнення порядку, складності й очевидного задуму. Ми шукали спосіб приборкати випадок, вирвати йому ікла. «Неприборканий випадок» у його чистому, голому вигляді означає проростання впорядкованого задуму з нічого, одним-єдиним стрибком. Неприборканим випадком було б раптове, за коротку мить життя одного покоління, виникнення досконалого й повністю сформованого ока там, де раніше його й близько не було. Загалом це можливо, але щоб записати в числовому вигляді шанси проти цього, нам довелося б виводити нулі до закінчення часів. Те саме стосується шансів проти спонтанної появи будь-яких повністю сформованих, досконалих і завершених істот включно — не бачу жодного способу уникнути цього висновку — з божествами.

«Приборкати» випадок означає розкласти щось дуже неймовірне на менш неймовірні дрібні складові, організовані в послідовності. Хоч яким неймовірним було б виникнення X із Y за один-єдиний крок, завжди можна збагнути послідовність нескінченно малих ступінчастих проміжних етапів між ними. Хоч би якою неймовірною була якась великомасштабна зміна, менші зміни є менш неймовірними. І якщо теоретично допустити можливість достатньо великих послідовностей достатньо тонко градуйованих проміжних етапів, то можна вивести щось із чогось іще, не звертаючись до астрономічних неймовірностей. Нам дозволено зробити це лише за умови, що часу для перебігу всіх проміжних етапів достатньо, а також що існує механізм скерування кожного кроку в якомусь конкретному напрямку. Інакше послідовність кроків перейде в якесь безкінечне блукання манівцями.

Дарвіністський погляд на світ стверджує, що обидві ці умови дотримуються і що остаточним поясненням нашого існування є повільний поступовий накопичувальний природний відбір. Якщо існують версії еволюційної теорії, які заперечують повільний ґрадуалізм і центральну роль природного відбору, вони можуть бути правдою в конкретних окремо взятих випадках. Але вони не можуть бути всією правдою, бо відкидають саму суть еволюційної теорії, яка дає їй силу зменшувати масштаби астрономічних неймовірностей і пояснювати яскраві приклади очевидного дива.

Бібліографія

1. Alberts, B., Bray, D., Lewis, J., Raff, M., Roberts, K. & Watson, J. D. (1983) Molecular Biology of the Cell. New York: Garland.

2. Anderson, D. M. (1981) Role of interfacial water and water in thin films in the origin of life. У збірці під ред. J. Billingham. Life in the Universe. Cambridge, Mass: MIT Press.

3. Andersson, M. (1982) Female choice selects for extreme tail length in a widow bird. Nature, 299: 818—820.

4. Arnold, S. J. (1983) Sexual selection: the interface of theory and empiricism.