Анна Ліє Кейн - Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн

- Дай подумати, - ректор Голданарі задумливо потер підборіддя, щось підраховуючи, але виніс невтішний для нас вердикт: - Тричі. Але останні п'ять років лише перемоги.

- Сьогодні буде четвертий раз, - похмуро пообіцяв Дорайн і попрямував до команди, що стояла неподалік.

Загір знову підійшов до мене. Цього разу торкатися не поспішав, навпаки, сховав руки за спину.

- Вибачте, Елері, не хотів вас бентежити.

- І ви мені вибачте. Я не мала так реагувати, не знаю що на мене найшло.

Насправді знала. Це була чергова примара, приставлена ​​до мене Йозефом. Деякі реакції на певні події так надійно в'їлися мені в підкірку, що не піддавалися контролю.

- Не хвилюйтеся, тепер вам нема про що переживати, - посміхався Загір, перейшовши на довірчий шепіт. - Дорайн нікому не дасть вас образити.

- Загір! - одразу пролунав рик ректора. Мій співрозмовник посміхнувся, показавши повний набір іклів. Навмисне схилився ближче до мене, прошепотів на вухо:

- Коли-небудь і в мене з'явиться жінка поруч з якою я нагадуватиму вкушеного за хвіст лева.

Не втримавшись, я засміялася. А Загір, якому просто подобалося нервувати друга, різко розпрямився, побажав нашій команді удачі та вирушив до секції Голданарі.

Ірма та Крайт через десяток хвилин теж вийшли, попрямувавши до місць для звичайних глядачів.

Дорайн зупинився поряд зі мною, розглядаючи арену. На ній йшли останні магічні приготування.

- Ти правда думаєш, що ми можемо перемогти? - спитала тихо, хоч навряд чи в цьому галасі нас могли б підслухати. Демон був серйозний і зосереджений:

- Спробувати все одно доведеться, якщо ми тут. Навіщо робити щось, не розраховуючи на успіх?

- Все-таки це Годамн… - я закусила губу, глянувши на захоплених дітей, і зізналася: - Я не завжди вірила в наш успіх. Здається, що навіть присутність тут уже неймовірна удача.

Дорайн обернувся і зміряв мене поглядом, а потім усміхнувся.

- А мені здається удачею те, що я тут поряд з тобою. Без тебе я здався б на моменті перевірки у Годамн, навіть не встигнувши поборотися за місце на змаганнях. Ти - мій успіх, Ель, а те, що станеться на арені... у будь-якому випадку Годамн засвітитися в тридцятці найкращих академій. Академія Проклятих завжди пленталася у рядах відсталих, але це не означає, що з таким станом справ треба змиритися.

- Що буде тобі винен Загір, якщо ми виграємо? - хитро примружилася, відчуваючи що в словах демона присутня каверза. Його посмішка стала ширшою, а погляд знову звернувся до арени:

- Виконуватиме мої бажання протягом половини року.

Я пирхнула: дорослі демони, а в душі зовсім хлопці.

- Пані та панове, вітаю вас на щорічному турнірі магічних академій! - гримнуло голосне вітання. У секціях настала тиша.

Промова міністра освіти зводилася до того, що брати участь у Фельських змаганнях для академій величезна честь, що він радий усіх тут вітати, і нехай буде всім весело. Далі перерахували правила змагань, основними з них були: не використовувати заборонене чаклунство, не завдавати фізичної шкоди противникам, використовувати будь-які дозволені заклинання для досягнення мети. Метою було пройти п'ять випробувань та зібрати п'ять кристалів. Після кожного раунду кількість команд зменшується, а тим, хто залишився, присуджують кількість балів залежно від того, як впоралися учасники.

Оголосили початок першого випробування.

Арена миттєво змінилася. За моєю спиною почулося злагоджене захоплене зітхання. А я придивилася до провалу, що виник у підлозі. Над прірвою в довільних напрямках їздили платформи, іноді вони різко підіймалися, а часом деякі з них падали вниз, і натомість з'являлися інші.

Завдання учнів полягало в тому, щоб перебратися з одного боку арени на інший, дістатися до скриньки, в якій лежить кристал, відкрити її та забрати вміст.

Дорайн уже стояв біля команди, щось їм пояснюючи. Діти напружено слухали та мовчки кивали. Я вчепилася руками в поручні, біля яких стояла, розглядаючи рухомі платформи та блискучі скриньки. Команди академій поволі виходили до своїх ліній старту. Для третини з них це випробування стане першим та останнім. Мені чомусь не хотілося вірити, що Годамн не пройде далі.

- Я вмираю від жаху, - поскаржився Геррі, вчепившись лапками мені у вухо. Зашипівши від болю, акуратно відчепила від шкіри його кігтики.

- Мене вбивати не треба.

- Ти що, не переживаєш?

- Звичайно, переживаю, але немає сенсу кричати про це.

Дорайн закінчив із настановами й підштовхнув дітей до старту. Я вловила схвильований погляд Кіра і підбадьорливо посміхнулася йому, стиснувши тремтячими пальцями поручень.

- Все буде добре, Ель, - ректор сказав це так впевнено і несподівано, що я раптом повірила і навіть трохи розслабилася. Дихати стало простіше.

Протрубив ріг, ознаменувавши початок випробування.

Команди почали рухатися. Вперед очікувано вирвалися учні Голданарі. Що примітно, до складу їхньої команди входили троє демонів та четверо людей. Вони так і розділилися, демони своєю трійцею кинулися скоріше до мети, люди по двоє рухалися за ними. Вони використовували левітацію, страхуючи себе від падіння під час стрибків.

Ось справа почувся перший крик - одна з команд втратила двох гравців. Платформа, на яку вони стрибнули, зруйнувалася, упустивши учасників. Вони зависли в повітрі, а потім неквапливо полетіли за край арени. За хвилину криків побільшало і долинали вони з різних сторін.

У завданні була проблема, про яку ми не дізналися з таємного списку. Щойно ноги дітей торкалися платформи, вона змінювала свою поведінку. Починала рухатися хаотично, тремтіти чи взагалі змінювати форму. Діти використовували заклинання для утримання платформ на місці, намагалися допомогти собі стихіями, левітували. Якби на арену не наклали заклинання проти телепортацій, то хтось явно спробував би, попри те, що це неймовірно складне та високоточне чаклунство, на яке не всі досвідчені маги наважуються.