Лаванда Різ - Без тебе ніяк, Лаванда Різ

Важливий був лише цей ритуал з'єднання їх в одне ціле, важливий був Адам, той, кого полюбила і обрала її душа.

Доля звела їх не в один з радісних днів, вона зіштовхнула їх в кам'яному лісі, холодному і туманному, ніби перевіряючи на міцність. Але вони змогли відшукати своє сонце і осяяти цей ліс. Вона дарувала йому фарби, а він їй крила, а разом вони створили диво.

Любов - це і є чудо, дар, який створив все суще. Дар, який розсуває межі світів, що змінює час і простір, що вбирає біль, здатний проникати в темряву і запалювати душі, наділяючи їх дивовижною силою. Силою, з якої кожен люблячий може творити життя, народжуючи її з злиття своїх сердець.

Її ніхто не вів до вівтаря. Вони зустрілися з Адамом біля дверей, сплели свої пальці, стуливши руки, посміхнувшись один одному. І до вівтаря він провів свою кохану сам, де їх чекав їхній єдиний на двох свідок, охоронець обручок - Тіт. Ну, природно ще священик і звичайно гості, які не зводили очей з цієї прекрасної і сильної пари.

З шалено калатаючим серцем Єва поглядала на Адама, не уявляючи, як зможе витримати стільки любові в своєму серці. Дивлячись на неї, Адам думав приблизно те ж саме.

- Ти такий гарний, - шепнула вона йому. - Ніколи не знімай цього костюму.

- На пляжі мені буде в ньому трохи незручно, - крадькома відповів Адам. - Єво, я тебе обожнюю.

- Ви могли б не базікати в такому місці? - шикнув на них Тіт.

Вони заздалегідь домовилися, щоб їхні клятвені промови були короткими, тому що всі важливі один для одного слова вони все одно скажуть наодинці.

Але коли, дивлячись їй в очі, Адам заговорив, Єва чомусь страшно розхвилювалася.

- Я пам'ятаю до дрібниць, той день, коли вперше побачив тебе, і відмінно ту мить, коли усвідомив, що неможливо тебе кохаю. Я повинен дякувати несповідимим шляхам, що привели тебе до мене, Єво Мартін. Без гучних слів скажу що, ти окажеш мені честь і зробиш одним з найщасливіших людей, якщо дозволиш називатися твоїм чоловіком.

Настала черга Єви і від переповнюючих її емоцій вона геть забула підготовлену промову, тому довелося імпровізувати прямо на ходу:

- Моя душа сплелась з твоєї давно. І мені не потрібно клятв і обіцянок - досить лише твого «кохаю». У ньому вся твоя турбота, сила, ніжність. І тільки тобі мені хочеться довірити своє серце і долю.

Далі священик збирався за правилом обряду поцікавитися чи згодні вони називатися чоловіком і дружиною, але він всього лише встиг відкрити рота, а не стриманий Адам вже цілував Єву в губи. І тільки потім він згадав про обручки.

- Добре, що ти била Еріка правої, а не лівою рукою, - пробурмотів він, надягаючи їй на пальчик обручку, зі співчуттям поглядаючи на її забиту розпухлу руку. - Довелося б тоді вішати тобі його на шию на ланцюжку.

- Попереджаю, - подав голос Тіт, - Не здумай кидатися в мене букетом, я його ловити не збираюся!

А потім були острови ....

Білий теплий пісок, бездонний колір океану, неспішний шепіт серед розсипаних зірок і обійми. Подалі від людей, тільки він і вона. Люблячі.

- Як думаєш, це початок казки або кінець? - задумливо сходячи з трапа по прильоту до Бостона , поцікавилася Єва. – Адже зрозуміло, що в круговерті роботи, зустрічей і банального побуту вся ця романтика зітреться. Ми з тобою будемо бурчати один на одного, збирати претензії. Як зберегти цю ейфорію, Адаме?

- Життя і бажання бути разом підкажуть. ... Єво, з того поцілунку біля галереї ми з тобою спимо вже два місяці, - Адам насупився, намагаючись зловити її погляд. - І я не бачив, щоб у тебе йшли місячні. Єво, ти що не приймала пігулки?

Опустивши погляд вона мовчала. Єва вже знала, тільки все чекала зручного моменту.

- Господи боже, Єво, ти вагітна! - вражено, з неабияким обуренням вигукнув Адам. - Я гадав, ми думаємо в одному напрямку, що після всього ... усього цього нам більше не варто заводити дітей!

- А він уже завівся, або вона, - несміливо посміхнулася Єва. - Я хочу від тебе дитину, Адаме. І ми обидва знаємо , що є шанси ...

- А якщо ні?! – чи то він сердився, чи то був в жаху. - Знову пройти через все це?

- Тепер буде все інакше, тепер я вірю, що все буде добре, раз ми разом, - з властивою їй впертістю надулася вона.

- А я вірив тоді, але мене ця віра не врятувала! - гаркнув Адам, змінившись в обличчі.

- А я все одно хочу народити. ... І у нас їх буде кілька. ... Ось і прилетіли, - потім помовчавши, додала. - Нехай я серджуся на тебе, нехай мені прикро, що ти зреагував саме так, але я все одно до безтями тебе кохаю!

- Так і я тебе кохаю, чорт забирай! Але не хочу, щоб ти страждала!

- От і не починай. Просто зроби вигляд, що ти хоча б заспокоївся, - попрямувала вона швидше, обганяючи його.

У машині він все ще грав жовнами, зітхав, хитав головою, в той час, як Єва сиділа відвернувшись до вікна, ковтаючи сльози. Але переступивши поріг будинку, першим ділом Адам згріб її в оберемок:

- Ну, ось що мені з тобою робити?! Адже я збожеволію, якщо з тобою щось трапиться, боже, Єво ти і є моє життя! - вона спочатку видиралася, а потім все ж таки дозволила йому себе поцілувати. - Добре, ми збережемо дитину, але ти будеш слухатися мене, Єво Пірс, і виконувати все, що тобі накажуть лікарі.