Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

вони дійшли до Аушвіца. Звідти до Берліна залишалося трохи більше трьох місяців ходу. Із наступом Червоної армії охоронці SS гнали євреїв із Аушвіца до робітничих таборів у Німеччині. У цих спішних та брутальних маршах свої життя втратили ще тисячі євреїв. Марші, які привели уцілілих євреїв аж до Німеччини, стали останніми з нацистських злочинів. Білоруський фронт Червоної армії розпочав бомбардування Берліна 20 квітня 1945 року, на Гітлерові уродини; на початку травня він зустрівся з Українським фронтом у німецькій столиці. Берлін упав, а війна завершилася. Гітлер наказав своїм підлеглим вдатися до тактики спаленої землі у самій Німеччині, та його наказів не послухали. Хоча в обороні Берліна змарновано багато молодих німецьких життів, Гітлер більше не міг здійснювати політику масового вбивства[645].

Протягом останніх місяців війни єврейські полонені німецьких концтаборів гинули у великих кількостях. За цей період від голоду й занедбання в німецьких таборах померло близько 300 тисяч людей. Американські та британські солдати, що звільнили ледь живих в’язнів німецьких таборів, вважали, що побачили жахіття нацизму. Образи трупів і живих кістяків Бергена-Бельзена та Бухенвальда, що їх захопили фотографи та кінооператори їхніх військ, здавалося, передавали найгірші злочини Гітлера. Як знали євреї й поляки Варшави, і як знав Василій Гросман та солдати Червоної армії, то було дуже далеко від істини. Найгірше залишилося в руїнах Варшави, на полях Треблінки, у болотах Білорусі й ровах Бабиного Яру.

Червона армія звільнила всі ці місця — усі криваві землі. Усі поля смерті й мертві міста потрапили за залізну завісу і стали частиною Європи, що її Сталін, звільняючи від Гітлера, робив своєю.

Гросман написав свою статтю про Треблінку, коли радянські війська стояли на Віслі й спостерігали за тим, як німці здобували перемогу над Армією крайовою у Варшавському повстанні. Попіл Варшави був ще теплим, коли почалася Холодна війна.

Розділ 10. Етнічні чистки

Заки у січні 1945 року Червона армія дійшла до руїн Варшави, Сталін уже знав, яку Польщу хоче побудувати. Він знав, де пробігатимуть її кордони, кого змусять у тих кордонах жити, а кого — геть забратися геть. Польща стане комуністичною державою і етнічно однорідною країною. Хоча у східноєвропейській імперії, що її він замислив, Сталін не провадитиме політики масового вбивства, Польщі судилося стати центром зони етнічної чистоти. Німеччина стане землею німців, Польща — поляків, західна частина Радянської України — українців. Від польських комуністів, разом із тими, що й самі належали до національних меншин, він очікував, що вони очистять свою країну від етнічних меншин. Сталін відродив у Польщі комуністичну партію, обрав її очільників і відправив їх до Польщі. Він знав, що його дії з усунення великої кількості німців підтримають не лише поляки, а й американці з британцями. Гітлерова політика пересування німців під час війни давала можливість уявити, як після війни з німцями поводитимуться інші. Воєнна німецька колонізація створила враження неминучості певних силуваних переселень. Питання полягали хіба в тому, скільки німців і з яких територій належить виселити. Сталін мав на ці питання точні відповіді, навіть якщо таких відповідей не мали його американські та британські союзники[646].

На конференції зі своїми британськими та американськими союзниками, що відбулася в Ялті у лютому 1945 року, Сталін висловив свої побажання і не мав підстав сподіватися спротиву. Рузвельт і Черчиль не мали заперечень, коли Сталін знову забрав собі землі, що їх отримав був від Гітлера: половину Польщі, а також Балтійські держави і північно-східну Румунію. Польщі — своїй комуністичній Польщі — Сталін збирався компенсувати це через покарання Німеччини. Територію Польщі посунуть на захід, і вона поглине німецькі землі до межі, що її окреслювали Одер та Найсе в Лусатії. На землях, що їх Сталін збирався передати Польщі, мешкало не менш ніж 10 мільйонів німців. Справою їх виселення й утримання за межами Польщі мав перейматися уряд, у якому переважали польські комуністи. Вони отримають зиск від прагнення численних поляків усунути німців; вони привласнять собі заслуги за досягнення етнічної чистоти, яка більшості польських політиків на закінчення війни здавалася очевидною. Комуністи отримають підтримку поляків шляхом розподілення земель, що їх покинуть німці, і втримуватимуть цю підтримку, нагадуючи полякам, що лише Червона армія зможе не дозволити німцям повернутися й повернути собі втрачену власність[647].

Польські комуністи пристали на такі кордони і знали, що мусять позбутися німців. «Ми мусимо їх вигнати, — казав у травні 1945 року Владислав Гомулка, генеральний секретар польської партії, — оскільки всі країни стоять на національних, а не багатонаціональних принципах». Пересунення Польщі на захід саме собою не могло перетворити її на «національну» країну в цьому сенсі слова: зміна кордонів просто замінила великі українську та білоруську меншини на дуже велику німецьку. Для того, щоб стати країною «національною» у розумінні Гомулки, Польща потребувала масового переселення мільйонів німців. Близько 1,5 мільйона з цих людей були німецькими адміністраторами і колонізаторами, які не прийшли б до Польщі, якби не Гітлерова війна. Вони жили у будинках чи помешканнях, що їх відібрали в поляків, виселених (чи вбитих) у ході війни, або ж в убитих євреїв. Ще понад півмільйона цих людей були польськими німцями, які жили в межах довоєнної Польщі. Решта 8 мільйонів мали втратити свої домівки на землях, що належали Німеччині навіть до Гітлерової експансії, і населення яких впродовж століть було переважно німецьким[648].

При створенні своєї Польщі Сталін перевернув Гітлерів генеральний план «Ост» з ніг на голову. Замість того, щоб поширитися на схід і створити величезну суходільну імперію, Німеччину стримуватимуть на заході. СРСР, американці й британці окупували Німеччину разом, і найближче політичне майбутнє країни було не зовсім зрозумілим. Очевидним було лише те, що це буде Німеччина для німців — лише не в тому сенсі, що його передбачав Гітлер. Німеччина мала зайняти компактний простір посередині Європи, відокремлений від Австрії, від Судетської землі в Чехословаччині; вона мала приймати німців зі сходу, замість того, щоб відправляти їх туди колонізаторами. Замість раси володарів, що керує рабами вздовж нової східної границі, німці мали перетворитися на ще одну однорідну націю. Та, на відміну від Гітлера, для Сталіна слово «переселення» не було евфемізмом, за яким ховалося масове вбивство. Він знав, що у плині масових перевезень населення загинуть люди, але не ставив собі за мету знищити німецький народ.

Усі чільні