Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

польські політики, як комуністи, так і некомуністи, погодилися зі Сталіним у тому, що Польщу слід посунути якнайдалі на захід, а німців із неї слід прибрати. Коли 1 серпня 1944 року Армія крайова розпочала Варшавське повстання, польський уряд у Лондоні позбавив німців громадянства і зобов’язав покинути країну. Прем’єр-міністр лондонського уряду Станіслав Міколайчик розтлумачував значення повоєнних умов для німців не менш категорично, аніж його вороги-комуністи: «Досвід п’ятої колони і німецької окупації унеможливлює співжиття польського і німецького населення на території однієї держави». Таким бачився консенсус не лише у польському суспільстві, а й серед очільників союзних держав. Рузвельт сказав, що німці «заслуговують» на вигнання терором (а його попередник Герберт Гувер назвав переселення «героїчним кроком»), Черчиль пообіцяв полякам «чисте прибирання»[649].

У лютому 1945 року в Ялті американці й британці у принципі погодилися на те, щоб посунути територію Польщі на захід, але не поділяли Сталінового переконання пересунути її аж до лінії Одер-Найсе. Тим не менш, як Сталін передбачав, вони пристали на його бачення на наступному, липневому з’їзді у Потсдамі. На той час це бачення вже значною мірою впроваджено в життя. Станом на березень Червона армія завоювала всі німецькі землі, що їх Сталін планував віддати Польщі. У травні Червона армія була в Берліні, а війна у Європі дійшла кінця. Радянські війська пройшли східною Німеччиною з таким надзвичайним поспіхом і насиллям, що все раптом здавалося можливим. Близько 6 мільйонів німців виїхало в ході евакуації, що її організувала німецька влада, або ж втекло перед наступом Червоної армії. Таким чином вони створили передумови для того етнічного і географічного бачення Польщі, що його виношував Сталін. Численні з німців намагалися повернутися після капітуляції Німеччини, але вдалося це дуже небагатьом[650].

У Британії у лютому 1945 року востаннє висловив своє бачення ситуації Джордж Орвел. Він назвав заплановане виселення німців «страшним злочином», що його «неможливо здійснити». Та він помилявся — його політична уява вперше його підвела[651].

Під час наступу на Берлін Червона армія вдавалася у східних землях Райху — землях, що мали відійти до Польщі, — до страхітливо простої процедури. Її солдати ґвалтували німецьких жінок і захоплювали німецьких чоловіків (як і частину жінок) для праці. Так тривало й далі, коли солдати дійшли до німецьких земель, що мали залишитися німецькими, і нарешті до Берліна. Солдати Червоної армії ґвалтували жінок також і в Польщі, в Угорщині, навіть у Югославії, яка через комуністичну революцію стала радянською союзницею. Югославські комуністи поскаржилися Сталінові на поведінку радянських солдатів. Той прочитав їм невелику лекцію про «розваги»[652].

Кількість зґвалтувань зросла, коли радянські солдати дійшли до Німеччини. Чому так сталося, сказати важко. Егалітарний у принципі Радянський Союз не насаджував поваги до жіночого тіла — у цьому найбезпосереднішому розумінні. Солдати Червоної армії були витвором радянської системи, до того ж нерідко її найжорстокіших інститутів. Близько мільйона в’язнів ҐУЛАҐу було звільнено передчасно, щоб вони могли воювати на фронті. Радянських солдатів, схоже, дратувала повна безсенсовість німецького нападу на їхню бідну країну. Будинок кожного німецького робітника був вишуканішим за їхні домівки. Солдати іноді казали, що нападають лише на «капіталістів» — але, з їхнього погляду, навіть простий німецький фермер був немислимо багатим. Тим не менш, попри очевидно вищий рівень життя, німці прийшли в Радянський Союз грабувати і вбивати. Зґвалтування німецьких жінок радянські солдати могли розуміти як спосіб принизити і збезчестити німецьких чоловіків[653].

Після величезних втрат Червоної армії із поступом на захід її лави поповнили новобранці з Української та Білоруської радянських республік. Сім’ї цих людей постраждали від рук німців, а на їхні молоді життя наклала відбиток німецька окупація. Відтак численні радянські солдати мали особисті причини схвалювати пропаганду, що її читали й чули, — а вона нерідко покладала вину за радянську трагедію на цілу німецьку націю. Переважна більшість солдатів Червоної армії не чинила помсти за Голокост як такий, але читали пропаганду у виконанні людей, глибоко вражених масовим убивством євреїв. Ілля Еренбург, радянський єврей, письменник, який працював журналістом в армійській газеті Червона зірка, був спеціалістом із пропаганди ненависті. «Відтепер, — писав він у 1942 році, — нам зрозуміло, що німці не є людьми»[654].

Якими б не були їхні мотиви, спалах насильства проти німецьких жінок був надзвичайним. Чоловіків, що намагалися захистити своїх доньок чи дружин, били, а нерідко і вбивали. Та й не було в жінок багато захисників. їхні чоловіки загинули в боях (на цей час у бойових діях загинуло близько 5 мільйонів німецьких солдатів), або служили у Вермахті, або в цивільній обороні, або ж їх використовували як робочу силу. Більшість чоловіків у Німеччині були в похилому віці, або ж неповносправні. У багатьох селах зґвалтовано кожну жінку, без огляду на вік. Як дізнався в дорослому віці німецький письменник Ґюнтер Ґрас, його мати запропонувала себе в обмін на те, щоб не чіпали його сестру. Однак не помилували ні одну, ні іншу. Дуже поширеними були масові зґвалтування. Багато жінок померло від ран, отриманих від серійних зґвалтувань[655].

Щоб уникнути зґвалтування, чи не в змозі пережити сорому, німецькі жінки часто накладали чи намагалися накласти на себе руки. Одна така жінка згадувала свою втечу: «Як тільки надворі темніло, накочував страх. Багатьох жінок і дівчат росіяни зґвалтували затемна». Почувши їхні крики, ця жінка і її сестра розрізали собі зап’ястя, але не померли: ймовірно через те, що було надто холодно, і кров швидко згорталася; а наступного дня їм допоміг радянський лікар. Уночі їх не займали, очевидно, тому що вони зомліли і здавалися мертвими. Справді, смерть стала чи не єдиним захистом від зґвалтування. Марта Курцман із сестрою уникнули зґвалтування лише через те, що готували свою матір до похорону. «Щойно ми омили нашу мертву матір і збиралися одягнути тіло, як прийшов росіянин, який хотів нас зґвалтувати» Він плюнув і відвернувся. Цей випадок був винятковим[656].

Зґвалтованих жінок часом забирали на примусову працю, однак більшість захоплених для праці осіб були чоловіками. Росіяни захопили близько 520 тисяч німців — отже, близько десятини від тої кількості людей, що їх на примусову працю з Радянського Союзу вивезли німці. Крім цього, росіяни захопили близько 287 тисяч робітників із країн східної Європи, а також депортували принаймні 40 тисяч поляків, яких вважали загрозою для радянської влади чи майбутнього комуністичного правління. У Будапешті вони