Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

цікавила; Гімлер зробив, як і планував; унаслідок цього знищено столицю європейської країни. У день приходу радянських військ німці підпалили останню бібліотеку[639].

Такої долі не зазнала жодна інша європейська столиця. Варшаву знищено і наполовину знелюднено. Лише у серпні та вересні, під час Варшавського повстання, німці вбили близько 150 тисяч польських цивільних. Близька до цієї кількість варшавських поляків-неєвреїв загинула раніше в концтаборах, на місці страт у гетто, від німецьких бомбардувань чи в результаті бойових дій. Кількість загиблих варшавських євреїв була вищою в абсолютних числах, а також значно вищою пропорційно. Частка загиблих варшавських євреїв (понад 90 %) перевищує частку загиблих неєвреїв (близько 30 %). Із долею Варшави можна було порівнювати лише долю східніших міст, таких як Мінськ чи Ленінград. Загалом у місті, довоєнне населення якого складало 1,3 мільйона осіб, загинуло близько половини мешканців[640].

Деякі жертви вважали різницю між поляками і євреями штучною. Так, Людвіка Ляндау німці могли вбити за те, що він був офіцером Армії крайової і дієвим пропагандистом за незалежну Польщу. Сталося так, що його вбили за те, що він єврей. Деякі долі нероздільно сплелися. Єврейський історик Емануель Рингельблюм таємно створив у гетто архіви, які в майбутньому уможливили відстеження історії варшавських євреїв у роки війни. Після придушення повстання в гетто Рингельблюма забрали до концентраційного табору, але він врятувався за підтримки офіцера Армії крайової. У Варшаві його переховували поляки, доки один із них не здав його німцям. Тоді його і поляків, що його прихистили, розстріляли на руїнах варшавського гетто. Зрадника відстежили і вбили солдати Армії крайової[641].

Тим не менш, коли повстання завершилося, а на зміну польській владі прийшла німецька, євреї знову опинилися в цілком окремій біді. Після знищення міста їм дослівно було ніде ховатися. Вони намагалися розчинитись у колонах виселених цивільних, або, іноді, знайти і приєднатися до радянських військ. Перед Варшавським повстанням серед поляків за межами колишнього гетто ще переховувалося близько 16 тисяч євреїв. Після повстання, живими залишалося близько 12 тисяч[642].

Німці перемогли у другій битві за Варшаву, але політична перемога дісталася СРСР. Німці вдалися до тієї ж тактики, яку застосували в Білорусі, за наказом майже тих самих людей — Гімлера, Баха, Дирлевангера. Та цього разу антипартизанська тактика себе виправдала — не через те, що патріоти Армії крайової мали менше завзяття, ніж білоруські партизани, а через те, що вони перебували в більшій ізоляції. Радянський Союз підтримував тих комуністичних партизанів, яких міг контролювати, і опирався тим, кого контролювати не міг. Польські війська боролися проти німців, але і за власну свободу. Через це вони були приречені. Сталін радо підтримував іншу комуністичну силу, що брала участь у повстанні, — значно меншу Народну армію. Якби повстання замість Армії крайової очолила Народна армія, можливо, він поставився б до нього зовсім інакше.

Але то була б зовсім інша Польща. Народна армія користувалася певним рівнем народної підтримки, однак значно нижчим, аніж Армія крайова. За час війни польська політика, так само, як і політика усіх окупованих країн Європи, змістилася вліво. Але комунізм не був популярним. Поляки у східній половині країни зіткнулися з радянським комунізмом під час самої війни. Суверенна Польща не стала б комуністичною в жодному разі. Варшавське повстання, яке знищило багатьох найрозумніших та найяскравіших представників цілого покоління, справді значно ускладнило будь-який подальший спротив. Однак воно також привернуло увагу американців і британців до Сталінової безжальності — на що й сподівалися деякі з більш тверезих (і холоднокровних) командувачів. Американський Дипломат Джодж Кенан мав рацію: Сталінове цинічне поводження з Армією крайовою стало ляпасом по обличчю його британських та американських союзників. У цьому сенсі Варшавське повстання було початком протистояння, що прийшло після завершення Другої світової війни.

Поки на схід від Вісли зволікала Червона армія, від початку серпня 1944 року до середини січня 1945-го, німці вбивали євреїв на захід від Вісли. Впродовж тих п’ятьох місяців Червона армія перебувала менш ніж за сто кілометрів від Лодзя (на той час міста з найвищою концентрацією євреїв у окупованій Польщі) і менш ніж за сто кілометрів від Аушвіца, де в газових камерах досі гинули польські та європейські євреї. Затримка Червоної армії біля Вісли прирекла не лише польських бійців і цивільне населення Варшави, але й лодзьких євреїв. їхня кількість суттєво зменшилися внаслідок низки депортацій до Хелмно, що проводилися між груднем 1941 і вереснем 1942 року. Але впродовж 1943–1944 років кількість євреїв була доволі стабільною: близько 90 тисяч єврейських робітників з родинами. Цивільна німецька влада, яка іноді воліла вбивати працею, протрималася тут довше, ніж деінде. Лодзькі євреї виробляли зброю, тому Вермахт теж волів, щоб вони залишалися живими.

Більшість із тих лодзьких євреїв, які ще залишалися в місті, загинули у проміжок часу між початком операції «Багратіон» і остаточним радянським наступом через Віслу. На другий день після операції «Багратіон», 23 червня 1944 року, цивільна влада Лодзі послухала Гімлера та СС і дозволила ліквідацію лодзького гетто. Газову установку в Хелмно тимчасово знову відкрито, і між 23 червня та 14 липня у її газових камерах загинуло близько 7 196 євреїв із Лодзя. Після цього Хелмно нарешті закрили. Тим часом євреї з Лодзя знали, що Червона армія вже близько. Вони вважали, що якщо зможуть затриматися у гетто ще на декілька днів чи тижнів, то вцілілють. 1 серпня, у день початку Варшавського повстання, лодзькому юденратові повідомили, що всіх євреїв «евакуюватимуть». Німецький мер міста навіть намагався переконати євреїв поспішати сісти на поїзд, оскільки радянські солдати мститимуться людям, що впродовж війни виготовляли зброю для німців. У серпні 1944 року — поки бушувало Варшавське повстання, поки чекала Червона армія — близько 60 тисяч євреїв Лодзя вивезено до Аушвіца. Там більшість із них відразу по прибутті задушено газом[643].

Коли 17 січня 1945 року радянські солдати нарешті перейшли Віслу і зайшли до зруйнованої Варшави, то побачили дуже небагато незнищених будівель, які ще стояли. Однак місце концтабору Варшава було ще цілком придатне для користування. Радянське НКВД взяло собі його будівлі й використало їх для звичної справи. У 1945 році енкаведисти допитували і розстрілювали тут солдатів Армії крайової — так само, як у 1944 році це робили німці[644].

19 січня 1945 року, через два дні після прибуття у Варшаву, радянські солдати вже були в Лодзі. 27 січня